"Не надо жить воспоминаниями…"

Вторник, 15 марта 2005, 16:07
Коли на початку грудня минулого року вже напівреволюційний парламент переглянув і скасував власну квітневу постанову про затвердження програми прем'єра Януковича і відправив його у відставку, серед журналістів відразу народився жарт: "А чому скасували тільки постанову за квітень 2004 року, можна ж було відразу скасувати постанову про призначення Януковича на посаду прем'єра!?".

Тоді це напівабсурдне рішення парламенту викликало легку посмішку і розуміння – революція вимагала небезпечних юридичних і політичних прецедентів, вимагала ламати старе, аби розчищати місце для нового. Але зараз, коли владу змінено, але кількість і масштаб цих прецедентів (особливо в економіці) лише зростає, посмішку розуміння змінює глибокий подив.

По-перше, кидається у вічі, що зараз у діях влади в сфері економіки дуже багато "антидій", скерованих на минуле, аніж позитивних дій, скерованих на майбутнє. Майже в кожному виступі нових урядовців є слово "боротьба" — з корупцією, контрабандою, пільгами і т.д. Але дуже рідко лунають слова "побудувати", "створити", "підняти". Ще рідше – показуються шляхи і методи побудови.

Влада частіше "переглядає" старе, аніж пропонує створити нове. Але настав вже час жити майбутнім.

По-друге, бракує виваженості дій і заяв урядовців, розрахунку їх наслідків і системності. Вони кидаються то в дріб'язкові "показові" акції (від "платних обідів" міністра внутрішніх справ до позбавлення пільг екс-президента України), то роблять мегамасштабні – знов-таки негативні за настроєм і зовсім не продумані за наслідками – заяви. Розглянемо до чого можуть призвести ці два фактори на прикладі двох найбільш яскравих заяв-прецедентів – "реприватизація' 3000" і ліквідація вільних економічних зон.

Приватизація і реприватизація: помилки і наслідки

Що хотіла продемонструвати нова влада, коли з уст прем'єра пролунала цифра "3000"? Зрозуміло, Тимошенко не казала, що всіх їх буде реприватизовано, але в Україні ще є кілька "соціал-демократичних" телеканалів, які вміють "правильно тлумачити" заяви політиків, і тому слова слід підбирати дуже ретельно.

Проблема тут навіть не стільки в масштабах можливої реприватизації, як пояснювали деякі економісти (за даними Держкомстату, це 3,1% від тих 96 549 підприємств, які змінили форму власності за 1992-2004 роки), скільки у невизначеності, в яку може випадково загнати нова влада власників підприємств.

Бо за діючого приватизаційного законодавства майже в кожному приватизаційному процесі можна знайти "зацепку", яка допоможе покупцю потрапити до тієї небезпечної "папочки". Такий страх лише породжує психологію "врємєнщика" (вкрасти тут і зараз, бо завтра буде пізно), а за такого настрою ні про яке збільшення внутрішніх інвестицій навіть мови йти не може.

Навпаки, це гарний стимул для вивезення капіталу з України, що, до речі, вже почав робити "СКМ" пана Ахметова, переводячи гроші з власних українських компаній на кіпрські.

Причому, роблячи цю заяву, влада не врахувала навіть минулорічний досвід росіян – де реприватизація тільки одного ЮКОСу призвела до того, що капітал з Росії почав тікати зі швидкістю $1,7 млн. на годину, що за результатами 2004 року призвело до загальних втрат в $14,5 млрд. Для порівняння — обсяг податкових претензій до ЮКОСу складав лише близько $4 млрд.

Більш того, і це ще одна пересторога для України, цікавість покупців до "розпродажу" активів ЮКОСу, незважаючи на те, що світовий ринок переживає не найгіршу ціну на нафту, був помітно низький. Відповідно, основний актив АТ "Юганськнафтогаз" Мінюсту РФ довелося оцінити в $10,4 млрд., тобто виходячи з розвіданих запасів нафти, вартість одного бареля нафти, яким потенційно володів ЮКОС було оцінено в $0,5. Це при тому, що середньомісячна ціна нафти марки Urals минулого року складала $34,4 за барель.

На думку Олександра Пасхавера, президента Центру економічного розвитку та радника президента України, повноцінна реприватизація є дуже негативним явищем, бо підвищує інвестиційні ризики. Оскільки економіка базується на довірі суб'єктів підприємницької діяльності до держави, то такий різький перегляд правил гри, як реприватизація чи націоналізація є дуже небезпечним.

Найсерйозніші застереження у експерта викликає вибірковість підходу до перегляду результатів приватизації. На думку Пасхавера, владі слід максимально чітко і публічно пояснити, чому судові перегляди приватизації будуть відбуватися саме по тих справах, а не по інших.

До того ж, на шляху реалізації реприватизаційних проектів Олександр Пасхавер бачить і кілька технічних складностей.

По-перше, великі оборудки останніх років укладалися законно по формі, але з порушеннями по суті і довести під час судового розгляду недобросовісність покупця буде не так вже й просто. Простіше довести недобросовісність влади, яка провела саме такий конкурс.

По-друге, сьогодні у держави немає необхідних фінансових ресурсів, аби повернути інвесторам гроші за об'єкти, які реприватизуються, не згадуючи вже про компенсацію витрат на погашення боргів, модернізацію виробництва і т.п., здіснених інвесторами після купівлі підприємств.

Ще одна небезпека – спротив з боку держав, чиї власники втратять підприємства, що може вилитися навіть в міжнародні торгові війни.

Передусім з Росією – міністр економіки Тєрьохін вже заявив, що Миколаївський глиноземний завод має бути реприватизований. Ні, по суті, міністр, безумовно, правий. Бо власник МГЗ "Український алюміній", українська дочка холдингу "Русский алюминий", мало того, що надто вже зухвало не виконує приватизаційні зобов'язання (передусім, щодо будівництва алюмінієвого заводу у Харківській області), так ще в березні минулого року оголосив про деномінацію акцій. В результаті акціонерів-робітників підприємства змушували продати свої акції номіналом 25 коп. за 10 коп.

Але що буде, якщо власник "Русского алюминия" Олег Дерипаска (чоловік онучки Бориса Єльцина), який за даними журналіста Пола Хлєбнікова (вбитого в Москві в липні 2004 року), контролює 70% алюмінієвої промисловості Росії і має домовленості про безпеку власного бізнеса з президентом Путіним, таки зможе заручитися підтримкою російської влади у захисті своїх прав на це унікальне для Європи підприємство?!

Хоча чому тільки Росія? Хіба настільки чистою була приватизація, скажімо, Миколаївського цементного заводу у Львівській області французькою компанією Lafarge? Подейкують, що за активне сприяння французькому цементному гіганту Сергій Тігіпко навіть отримав у листопаді 1997-го орден "Почесного легіону".

Як виправити

Виходячи з вищезазначених негативів, Пасхавер вважає, що приватизаційні "доплати" власників "сумнівних" підприємств до бюджету є найменшим злом і принесуть найменший негатив для економіки.

Відповідно, зміну точки зору прем'єр-міністра Тимошенко на це питання можна тільки вітати, хоча, звичайно, є і негативний побічний ефект – ця зміна точок зору з ключових питань ще раз підкреслює непродуманість заяв найвищих урядовців. Контраргумент, що, мовляв, в українському законодавстві не існує механізму здійснення приватизаційних доплат, самі юристи відкидають – було б бажання – цей механізм завжди можна було б придумати.

Не зрозуміло, чому зараз, коли цікавість іноземних інвесторів до України значно посилилася (про це заявляють майже всі європейські бізнесмени, які працюють в Україні), президент Ющенко відкладає великі приватизаційні конкурси на найбільш перспективних для інвесторів ринках.

Зокрема, вже вкотре переноситься приватизація "Укртелекому". Вірогідно, не буде приватизовано цього року і частину пакету "Укрексімбанку". В той час, як економісти, і зокрема, директор Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Ігор Бураковський, заявляють про доцільність приватизації двох державних банків України і передусім Державного ощадного банку. Основні аргументи експерта – найрозгалудженіша в Україні мережа філій Ощадбанку (яка може бути цікава іноземним банкам, які хочуть "йти в регіони"), постійне зростання його регулятивного капіталу протягом останніх років, прозорість роботи, доведена численними аудиторськими перевірками 2004 року.

До того ж, більш активна приватизація дозволить оптимізувати і управління держвласністю. Бо зараз, як зазначає голова Асоціації українських банків Олександр Сугоняко, той же Ощадбанк, перебуваючи під тягарем обмежень Світового банку, постійних і часто недоречних втручань держави, тримається на плаву і показує прибутковість лише завдяки диву і вдалому менеджменту.

Щоправда, банкіри поки що ставляться до цієї ідеї обережно. "Ми не говоримо про приватизацію, поки свою позицію не заявить власник банку – держава. Банк має значне соціальне значення для України, тому є потреба здійснити всебічний детальний експертний аналіз наслідків приватизації банку і провести приватизацію максимально прозоро", - вважає в.о. голови правління ВАТ "Державний ощадний банк України" Андрій Пишний.

Активна приватизація з широким допуском іноземних інвесторів – це не тільки можливість покрити величезний дефіцит держбюджету цього року (інакше прогалину в 8,57 млрд. грн. доведеться покривати позиками і збільшувати держборг), але й, як показує досвід Словаччини, одна із запорук подальшого економічного зростання.

Вільні економічні зони: помилки і наслідки

Що хотіла продемонструвати нова влада, коли міністр економіки заявив про необхідність скасування вільних економічних зон? Знов-таки, зрозуміти Сергія Терьохіна можна: на Україну дійсно припадає близько 7% загальної кількості усіх видів вільних економічних зон світу (83 українських ВЕЗ і ТПР з близько 1200 по світу) і менше тисячної долі відсотка залучених через ці зони інвестицій.

Дійсно, 60% прямих іноземних інвестицій, залучених в Україну за 10 місяців минулого року, пройшли поза ВЕЗ і ТПР. Але ж інвестори (незалежно від того, іноземні чи українські, пов'язані зі старою владою чи ні), робили інвестиції, планували свій розвиток, враховуючи ті пільги, які надаються їм як учасникам ВЕЗ і ТПР. І для них скасування зон стане не менш неприємним сюрпризом, аніж скасування "гарантованих" пільг для спільних підприємств у 1996-2000 роках.

Результат не важко спрогнозувати: грузинська влада йшла схожим маршрутом, але результати були дуже неоднозначними.

Як заявляє науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України Володимир Мотриченко, після наступу на ВЕЗ Грузії дійсно вдалося відновити єдність економіки (за Шеварднадзе грузинські ВЕЗ перетворилися на майже некеровані з Тбілісі утворення), більш справедливо розподілити податкове навантаження між регіонами, що зняло напруженість між деякими районами країни.

Але ціною цього стало те, що в результаті скасування більшої частини пільг для ВЕЗ з них "втекло" близько 40% всього обсягу вкладених інвестицій. До того ж, держава може втратити і на судових позовах — іноземні інвестори після неправомірного скасування пільг для СП своїми судовими позовами вже змогли "полегшити" держбюджет на мільйони гривень.

До речі, на Донецьку ТПР припадає 80% податкових пільг, які надає українська держава ВЕЗ і ТПР. Тому за прогнозами голови облради Донецької області Бориса Колеснікова, для Донбасу скасування ВЕЗ і ТПР може стати мало не соціальною катастрофою, оскільки там працевлаштовані 59 тис. працівників вугільних шахт, які було ліквідовано державою у зв'язку із їхньою збутковістю.

Дійсно, як заявляв ще Кучма, в Україні ВЕЗ і ТПР часто використовуються "не за призначенням". Зокрема, донецькі зони і території перетворилися на територію безмитного імпорту м'яса в Україну. Але справа в тому, що за існуючих ставок на імпорт м'яса, його ввезти взагалі неможливо, бо ставка втричі вища, аніж його ціна на світовому ринку. І Донецька ТПР під час м'ясної кризи минулого року в чомусь-таки допомогла збити зростання цін на м'ясо в країні, не в останню чергу, щоби не порушити міф про успішну роботу уряду Януковича напередодні виборів.

До речі, навіть ця оборудка стала прибутковою для держави. Якщо вирахувати кошти від цієї пільги на безмитний ввіз м'яса, то згідно з розрахунками, баланс між надходженням до бюджету від донецьких ВЕЗ і ТПР та наданими пільгами буде позитивним (0,76 млрд. грн. на 1 січня 2005 року).

Атаку на донецькі "зони" самі донеччани найчастише пояснюють прагненням потужних м'ясопереробників (натякаючи на бренд "Наша ряба" та Миронівський хлібокомбінат, керівники яких близькі до нової влади) витіснити конкурентів з Донецька під прикриттям піклування про "вітчизняного виробника".

Насправді, куди більшою загрозою для обох сторін є прискорення вступу України до СОТ: на спільних зборах урядовців та імпортерів міністр економіки Терьохін вже заявив, що заборонні мита в середньому зменшаться у вісім разів. Відповідно, найбільші виробники мали б не воювати, а спільно відстоювати свої інтереси перед урядом, поки їх не витіснили з українського ринку набагато більш потужні голландські чи данські компанії.

Як виправити

"Закриття усіх ВЕЗ і ТПР України (умову про це було висунуто ще МВФ у 2000 році) стане болісним ударом по й без того невисокій інвестиційній привабливості країни. А тому необхідно провести детальний моніторинг економічної діяльності і ефективності усіх існуючих ВЕЗ і ТПР і тільки після того приймати рішення про закриття неефтективних утворень. Інакше постраждають ті інвестпроекти, які вже здійснюються в ВЕЗ і ТПР і дають значний притік коштів до бюджету країни" – вважає академік НАН України, директор одеського Інституту проблем ринку і економіко-екологічних досліджень НАНУ Борис Буркинський.

Як зазначає той же Колесніков, в цілому в Донецьку не проти скасування деяких пільг для ВЕЗ і ТПР, але хочуть обов'язково мати три ключових "поступки": 1) залишити пільги з ПДВ і мита при імпорті технологічного устаткування, яке не виробляється в Україні, 2) пільги по товарах 1-24 Української класифікації зовнішньоекономічної діяльності і 3) запровадити індикативні ціни на м'ясну сировину.

Тобто, принаймні, у влади є поле, на якому можна домовлятися по ВЕЗ і ТПР з тими ж "донецькими".

Подальші дії держави мають бути скеровані на вирішення таких системних проблем ВЕЗ і ТПР, як підвищення прозорості процедури прийняття рішень про їх створення (часто рішення приймалося просто за результатом поїздки президента до певних регіонів), а також участі в них конкретних підприємств.

Як зазначає директор Інституту економічного прогнозування НАН України Валерій Геєць, "саме поняття "зона" вимагає чіткої окресленості сфери дій особливих правил, в Україні ж статус ВЕЗ і ТПР отримували цілі області", іноді за розміром більші ніж деякі європейські держави.

По-друге, потрібно перестати використовувати механізм ВЕЗ і ТПР як інструмент вирішення соціальних проблем депресивних регіонів. Як заявляв в.о. першого замміністра економіки Романюк, в малих депресивних містах і селищах надані податкові пільги майже не працюють.

По-третє, слід посилити контроль держави за роботою ВЕЗ і ТПР. Масовість порушень там підтрверджує хоча б той факт, що з 225 підприємств, які працювали в "зонах" і були перевірені податковою в 2003 році, на 201 було виявлено факти порушення податкового і митного законодавства.

Але одночасно слід посилювати і інфраструктурну підтримку ВЕЗ і ТПР. В Китаї, наприклад, для залучення очікуваного $1 іноземних інвестицій держава спочатку витрачає $5,5 національних ресурсів на розвиток супутньої інфраструктури.


Автори:

Сергій Кисельов, заввідділу журналу "Комп&ньон", координатор економічних програм Школи політичної аналітики при НаУКМА,
Петро Бурковський, оглядач журналу "Комп&ньон", координатор програм з досліджень безпеки Школи політичної аналітики при НаУКМА,
Олег Волошин, аспірант Інституту міжнародних відносин при НКУ ім. Т.Шевченка

Спеціально для "Української правди"



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде