Зваричгейт. Листи читачів

"Інакше, аніж ганьбою це назвати не можна..."

Чи не вперше в житті я пишу до "Української правди". Причиною для цього є шок, пов'язаний з подіями навколо міністра юстиції України Романа Зварича. Я ще добре пам'ятаю часи помаранчевої революції, коли ми працювали до півночі спостерігачами, а потім на наступний ранок після другого туру сфальсифікованих виборів пішли до українського посольства у Вашингтоні з протестом.

Ми всі вірили і продовжуємо вірити у краще майбутнє для нашої країни, у те, що українці заслуговують на чесний уряд, який працює для людей і у те, що цей-таки уряд вони нарешті отримали.

Вперше після революції я була засмучена, коли прочитала в "Українській правді", що українська делегація платила величезні гроші за готель "Конрад" під час перебування у Брюсселі. Пізніше Петро Порошенко спростував цю інформацію, чому я дуже рада.

Однак історія з Брюсселем взагалі забувається у порівнянні з тим, що зараз відбувається з українським міністром юстиції Романом Зваричем. Інакше, аніж ганьбою на весь світ, це навіть і назвати не можна.

Відразу після революції я думала, що було б просто прекрасно поїхати в Україну і працювати для своєї країни у Міністерстві юстиції під керівництвом новопризначеного міністра. Першу частину тези я не відкидаю і дотепер, однак під керівництвом такого нечесного міністра працювати більше не хочу.

Я не хочу переповідати або аналізувати всі міністрові інтерв'ю - хто зацікавлений, той читав. Чим більше читаєш, тим менше хочеться продовжувати це робити.

Міністрові зауваження на зразок того, що як міністр сільського господарства не має сільськогосподарської освіти, то й міністр юстиції може не мати юридичної просто вражають своєю бездарністю, і, вибачте, нахабністю. Засмучує також, що президент, захищаючи свого міністра, ці тези повторює.

Кожен депутат, який працює у Верховній Раді, здобуває певні юридичні навички та досвід, однак це ніяк не можна порівняти із деталями формальної юридичної освіти. Також потрібно пам'ятати, що у кожному комітеті, крім депутатів, працює ще й секретаріат, який також робить величезний внесок у щоденну роботу окремого депутата, комітету і парламенту загалом.

Кожен студент, який навчався в американських закладах вищої освіти, або ж на додаток важко працював, щоб скласти адвокатський іспит, розуміє, який нонсенс мають слова, що освіта бакалавра плюс пара класів дорівнює освіті магістра, і що міністр не практикував право в Америці, однак мав можливість практикувати в Україні.

Щоб практикувати право в Америці, потрібно скласти іспит про професійні стандарти юридичної практики. Якщо пам'ятаєте скандал навколо колишнього президента Білла Клінтона, то імпічмент йому було оголошено не за зв'язок з його працівницею, а за те, що він дав неправдиві свідчення. І права практикувати право в штаті Арканзаз його, до речі, також позбавили, бо він порушив етичні норми адвоката, коли дав неправдиві свідчення.

Коли шановний пан міністр поїхав в Америку і отримав нарешті документи про свою освіту, то замість того, щоб показати їх людям, він віддав їх у Кабінет міністрів на експертизу. Він жаліється, що журналісти втручаються у його приватне життя.

Однак, він обрав шлях публічної особи в державі і повинен бути відповідальним перед людьми, які платять податки, щоб він мав змогу отримати заробітну плату. Якщо йому це не подобається, то потрібно подати у відставку з публічної посади і жити приватним життям. Або, принаймні, потрібно отримати юридичну освіту.

Пригадуються недавні часи і нафтовий скандал із компанією, у якій працює його дружина, коли пан міністр використовував пресу для пояснення своєї позиції і публічно погрожував піти у відставку через таку значно дрібнішу проблему як конфлікт інтересів.

Здається, в історії Української держави ще не було міністра юстиції, який би не мав юридичної освіти. Попередні міністри не найкращих у світі президентів України це прекрасно розуміли і здобували таку освіту хоча б заочно або екстерном.

Новий уряд повинен бути кардинально іншим і кращим. Замість цього в Україні ганьба на весь світ.

Я не вірю у чиїсь погані задуми нашкодити міністру. Вся ці історія почалася абсолютно випадково. Однак я вірю у силу журналістів, як четвертої влади, яка допомагає будувати нову Українську державу і виносить питання на загальне обговорення.

Пан міністр виріс у країні, де преса грає величезну роль у житті суспільства, і чи не йому першому розуміти, що свої дипломи потрібно підтвердити і людям, і пресі. Колумбійський університет, у якому він навчався, також сповідує такі традиції.

Україні потрібно верховенство права. Як же ми будемо його будувати, якщо у нас такий нечесний міністр юстиції? До нас навіть ніхто серйозно ставитись не буде.

Україні потрібні чесні, незаангажовані судді. Однак який приклад вони зараз мають?

Часи Леоніда Кучми підтвердили, що риба псується з голови. Можливо, нарешті навчимося мати чесних лідерів? Під час всієї цієї історії знову виникає бажання іти до Українського посольства та протестувати. Однак цього разу вже проти члена нового уряду.

Наприкінці хочу підтвердити, що ніхто і ніколи не спонукав мене до написання цього листа, окрім мого величезного бажання мати чесний уряд і щасливу Україну. Коли я описала усю цю історію одному американському студенту, який не дуже цікавиться українською політикою, то почула, що все це разом узяте просто погано пахне.

Лілія Остапенко, Вашингтон

***

Я повністю погоджуюся з аргументом, наведеним УП: "якщо він є "професором", бо так його називали у Нью-Йоркському університеті – за аналогією, якщо у Британії до покупця в магазині звертаються "сер", то чи дозволяє це називатися "сером".

Дуже влучна аналогія, кращої й не вигадаєш. Зварич у відповідь говорив про якусь якісну різницю між "сером" і "професором", але в даному контексті ніякої різниці немає. Так, пане Зварич, ви помиляєтеся і помиляєтеся навмисно.

Справа в тому, що "професором" в американському вищому учбовому закладі називають будь-якого викладача, який у ньому працює, незалежно від того, є він професором чи ні. Але треба розібратися із специфікою використання такого "титулу", як його називає Зварич.

Зі словом "професор" до викладача звертаються як студенти, так і інші викладачі, виходячи з міркувань ввічливості. Це така ж сама норма етикету, як і та, якою керується продавець у британському магазині, звертаючись до покупця "сер".

Вона передбачає демонстрацію поваги з боку тих, хто звертається, і аж ніяк не дає викладачеві підстав писати перед своїм ім'ям "проф." або "prof." на офіційних документах, у публікаціях або навіть у кореспонденції.

Минулої осені я закінчував навчання в магістратурі Мідлбері-коледжа (Middlebury College) в штаті Вермонт, США. Дописуючи дипломну роботу, яка була останнім етапом програми навчання, я поцікавився в канцелярії стосовно права використання наукового ступеню. Дипломний проект я планував закінчити в жовтні минулого року, а диплом мені повинні були видати лише навесні цього року.

З метою більш успішного пошуку роботи мені, звичайно, хотілося якомога швидше почати писати в резюме, що в мене є ступінь магістра (M.A.), яку я отримав у Мідлбері. Тому я запитав, чи можу я почати це робити, коли мені зарахують дипломну роботу, але до того, як надішлють диплом. У відповідь я почув "ні". Мені пояснили, що можна написати: "програму навчання завершено, всі академічні вимоги виконано, присвоєння ступеню магістра очікується". І я саме так і робив, поки не отримав диплом.

Я більш, ніж впевнений, що пан Зварич прекрасно розуміє всі ці прості речі. І так, як і мені, йому, напевне, хотілося "приписати" собі магістра. Коли ж була розголошена правда, він задля того, щоб запобігти дискредитування, вирішив зіграти на розбіжностях між системами освіти, про які в Україні мало хто обізнаний.

Якщо б я потрапив у таку ситуацію і намагався уникнути відповідальності за свої дії, то саме так і зробив би. Це найвдаліший хід. Але я вчинив інакше і тому, поки пан Зварич намагається вести софістський діалог, я хочу стати на бік журналістів "УП", які розбивають його софістику логічним викладенням аргументів.

Що ж стосується заяв Зварича за моделлю "я не знав, що про мене там пишуть", то це просто-таки нісенітниця, тому що є анкета, підписана Зваричем, в якій йдеться про надбаний ступінь магістра з Колумбійського університету і захищену дисертацію. Якщо він такі дані не повідомляв, а, не читаючи, підписав анкету, то чому ж тоді журналістам він казав, що в нього є диплом із Колумбійського університету?

Окрім того, досвідчений юрист – це остання людина, яка б не прочитала те, що підписує. Тут можна було б посилатися на труднощі перекладу і, як це зробив Зварич, на розбіжності між американською та українською системами освіти.

Але важко повірити в те, що англо-україномовний "професор", який "завжди дуже обережно ставився до звання науковця" і який має науковий ступінь, що "дорівнює магістру як в Колумбійському, так і будь-якому іншому науковому закладі", міг би допустити таку грубу помилку при перекладі своїх звань, ступенів та "титулів".

Тим більше, що в Україні слово "професор" використовується лише стосовно осіб, які мають відповідне наукове звання. За винятком тих випадків, коли це слово пишеться через дві букви "ф".

Євгеній Серьожко, штат Міссіссіппі, США