Привид опозиції

Четверг, 2 июня 2005, 11:17
Днями "УП" опублікувала матеріал народного депутата Василя Горбаля, який редакція пойменувала "маніфестом опозиції". І ця характеристика виглядає не випадковою.

Адже змалку у свідомості тих, хто вивчав класиків марксизму-ленінізму, слово "маніфест" нерозривно асоціюється з безсмертними рядками: "Привид бродить по Європі..." Точно так само сьогодні привид бродить Україною. Привид опозиції...

Це бродіння супроводжується відповідними шумовими ефектами: лементом, бряжчанням кайданів, чи то пак, наручників, завиваннями, сповненими ностальгії за колишнім життям.

На жаль, від опозиції в Україні сьогодні не лишилося навіть привиду. Колишня опозиція стала владою, а нової просто немає.

Представники колишньої влади пробують викликати дух опозиції, який зміг би хоч якось надихнути та об'єднати різношерсту публіку, яку приваблював і досі приваблює запах грошей та влади. Але толку з цього стільки ж, скільки від спіритичних сеансів.

Матеріал колеги Горбаля якраз і виглядає спробою змоделювати параметри такого "привиду". Опозиція мусить бути такою, і отакою, і ще такішою. Але скільки не кажи "халва", у роті солодко не стане. І скільки не кажи з енергійним виглядом "оп!", – позиція не з'явиться.

Позиція – це наслідок внутрішніх переконань і чіткого бачення кінцевої мети. Натомість, наша "безпозиція" декларує у згаданому тексті, який претендує на програмовий статус, таку стратегічну мету: Кабінет Міністрів. А тактичні цілі – консолідація наявних сил та подолання прохідного бар'єру на парламентських виборах.

Що ж, принаймні, рівень претензій заявлено відверто.

У подальшому викладі я дотримуватимуся тих само пунктів, що й колишній керівник київського штабу Віктора Януковича Василь Горбаль у своєму "маніфесті".

Що являє собою сучасна українська опозиція

Власне кажучи, зараз це певні зародки, які мають розвинутися у повноцінні політичні організми лише після парламентських виборів. Виживуть не всі. Політичний дарвінізм не менш жорстокий, ніж біологічний.

Не можна назвати "опозицією" ні Партію регіонів, ні СДПУ(О), ні "Трудову Україну". Не кажучи вже про низку як давніх, так і недавніх дрібних маргінальних політичних утворень.

Передбачаю гарячі протести представників цих сил. Але давайте насамперед визначимося з термінами. У перекладі з латини "опозиція" означає "протиставлення". Тобто, опозиція передбачає опір, протидію, протиставлення одних поглядів іншим, однієї політики – іншій.

Яку ж "протидію" чинять названі мною партії нинішній владі? Риторичне запитання, на яке краще за мене відповість роздруківка поіменних голосувань за затвердження кандидатури прем'єра, підтримку програми уряду та змін до держбюджету-2005. Ну, хіба що за останнє питання "регіонали" не голосували. І це не дивно, враховуючи те, що левова частка вільних економічних зон, які ліквідовувалися цими поправками, знаходилися саме в їхньому ареалі.

Особливо жалюгідно виглядали есдеки, які першими гучно проголосили свій перехід до опозиції, а потім дезавуювали свої декларації лояльними до нової влади голосуваннями. Хоча своєрідно виглядав і Віктор Янукович, який все шукав зустрічі з президентом, аби "знайти спільну мову".

Не кажучи вже про цілі групи депутатів від ПР та СДПУ(О), які оббивають пороги держсекретаріату та Кабміну, силкуючись залишити за собою майно і капітали, нажиті всіма правдами, а дуже часто – неправдами.

І після цього дані сили (якщо вірити Василю Горбалю) ще розраховують на виборців, які голосували за Януковича? Марні надії.

У чому полягає слабкість сучасної української опозиції

Її головна слабкість – у її ембріональному стані. На жаль, в Україні загалом лише народжується звичне для Європи протистояння лібералів та лівоцентристів. Між тим, наша згадана "безпозиція" лежить за межею цього кардинального для ХХІ століття протиборства.

До честі команди Горбаля, вона чудово це бачить, а тому говорить про менш концептуальні вади, які, втім, також є дуже серйозними: відсутність ідеологічної позиції та досвіду відкритого політичного протистояння з владою. Панове, будьте відвертими до кінця: не може бути ніякої ідеології у сил, з самого початку призначених для захисту інтересів і статків олігархів.

Але про це пан Горбаль не міг собі дозволити говорити. Чи не тому далі у розділі, який мав бути присвяченим слабкості опозиції, в цілих трьох абзацах критикується влада?

Мушу з сумом констатувати, що ніша лівого центру у нас напівпорожня. А саме звідси має йти критика лібералів, які іноді надто вірять у всемогутність вільного ринку і приділяють недостатньо уваги соціальним аспектам.

Але зовсім не про задоволення потреб суспільства думав автор згаданої статті. Надто складним є вузол проблем, пов'язаних з підвищенням добробуту українців на основі структурних змін в економіці. Потрібно багато думати і рахувати. Натомість, у тексті пана Горбаля з'являється цілком фантастичний розділ...

У чому сила сучасної української опозиції

Віддам належне: розділ складається з п'яти речень. Та й то, за Горбалем, вся сила "безпозиції" - виключно у критиці влади. Апріорі конструктивних пропозицій чекати не доводиться.

Мимоволі пригадується: "В чем сила, брат?" У відомому фільмі, нагадаю, вона була у правді. Правда ж про справжню силу нашої ерзац-опозиції полягає в наявності величезних грошей і майна, здобутих за попередньої влади. І вона знову постарається конвертувати неправедно нажиті кошти у політичну владу. Про це свідчить і "стратегічна мета – Кабмін". Навіщо Кабмін? Щоб продовжити до нескінченності класичну Марксову схему "гроші – товар – гроші". Прикро лише, що в даній схемі влада розглядається не більше як різновид товару.

Які цілі і завдання сучасної української опозиції

У визначенні цілей і завдань Василь Горбаль виглядає цілком логічним. Він хоче імплементації політреформи. Звісно, якщо націлився на Кабмін, то потрібно паралельно наділити його ширшими повноваженнями. Адже саме заради взяття виконавчої влади автор закликає до широкого об'єднання.

І все ж, Василь Михайлович, вочевидь, лукавить. З огляду на те, що успіх "штурму" Кабміну є проблематичним, то якраз політреформа і виглядає прихованою стратегічною метою нашої "безпозиції". Навіщо?

А тому, що сумнозвісні функції загального нагляду прокуратури та імперативний мандат завдадуть стільки шкоди роботі державного механізму та зовнішньополітичному іміджу України, що в цій каламутній політичній водичці головним "безпозиціонерам", як вони сподіваються, вдасться зберегти власні капітали.

І потім думати про справжній реванш.

Що повинна робити опозиція для досягнення успіху на майбутніх виборах 2006 року

Справжня ідеологічна опозиція з'явиться лише після 2006 року. Про це говорить і сам пан Горбаль: "Кінцевого форматування нової опозиції можна очікувати, коли будуть сформовані фракції, створені комітети і обрано президію Верховної Ради нового скликання. До цього часу говорити про опозицію як про чітко структуровану політичну силу – як організаційно, так і ідеологічно – складно".

І це, безумовно, шкідливо для України, оскільки влада ризикує розбеститись. Реальна і сильна опозиція конче потрібна владі. Але не привиди, які викликають на спіритичних сеансах.

Безумовно, справжня опозиція з'явиться. Хто нею буде, поки що визначити важко. Але зрозуміло вже зараз: ні Янукович, ні Медведчук ніякого стосунку до опозиції не мають, і не матимуть.

І мавпування заходів, до яких вдавалася "Наша Україна", бувши опозицією, вам не допоможе, шановні панове. Ми виходили на Майдан, виражаючи волю українського народу до свободи і демократії. Купки ж нинішніх мітингувальників справляють комічне враження. Зараз ви полюбляєте розмови про нібито "репресії", а насправді має місце глибока і непоправна депресія політичних сил, які йдуть з історичної арени.

І залишають за собою лише тіні забутих привидів...


Микола Мартиненко, лідер фракції "Наша Україна"




powered by lun.ua
Главное на Украинской правде
Подпишитесь на наши уведомления!