Правильні вибори

Среда, 26 октября 2005, 13:32

У польському дитячому фільмі на початку шістдесятих біляві брати-близнюки співали "ми двоє здобудемо цілу країну" і навряд чи самі здогадувались, що на початку наступного тисячоліття один з них стане лідером партії-переможниці парламентських виборів, а другий - президентом Польщі.

Звати братів Ярослав і Лех Качинські і розрізнити їх зараз так само важко, як в кінострічці майже півстолітньої давнини. Може саме тому Ярослав вирішив не висувати свою кандидатуру на пост прем'єр-міністра, хоча як лідер партії мав на це всі підстави, а поступився на користь молодшого на 45 хвилин брата.

І мав рацію – через місяць після переможних парламентських виборів кандидат від "Права і Справедливості" виграв вибори президентські.

У першому турі Лех Качинський був лише другим, поступившись лідеру "Громадянської платформи" Дональду Туску. І вже тут варто зробити неліричний відступ і особливо підкреслити – сусідам-полякам пощастило з кандидатами.

Обидва були варті посади і гідні бути лідером держави. Після шерега виборчих баталій між посткомуністами і політиками зі славетної, але підупалої "Солідарності" поляки цього року вибирали головним чином між двома вихідцями з демократичного руху.

В результаті популісти традиційно отримали п'яту частину голосів, ліві після п'яти років правління раділи тому, що взагалі потрапили до парламенту, а їх остання надія – "новий лівий" Влоджімеж Цімошевич, відчуваючи неминучу поразку, відмовився від участі у виборах президента зовсім невчасно – перед самим голосуванням на парламентських виборах.

Як наслідок, трохи несподівано для самих себе, в другий тур вийшли два кандидати від правиці. І як завжди буває в таких випадках – правого президента обрали голосами лівих і популістів.

З дружиною Марією. Фото АР
З дружиною Марією. Фото АР
Цікаво, що Польща під час цих виборів виразно поділилась на дві половини: схід (давня австрійська Галичина і російське Королівство Польське) - за Качинського, захід і північ (землі що відійшли по другій світовій війні, де більшість це переселенці) - за Туска.

Так само виразним був поділ за основними демографічними ознаками – села і маленькі міста, старші люди і менш заможні голосували за Качинського; великі міста, молодь, середній клас і підприємці – за Туска.

Кидається у вічі цей красномовний поділ між тими, хто прагне більш швидких змін і вірить у власні сили, і тими, хто відстоює традиції і шукає захисту від держави. Надзвичайно низька явка - лише 51% виборців прийшли на дільниці - теж зіграла проти Туска: не прийшли саме ті, хто задоволені своїм життям і може дозволити собі розкіш не цікавитись політикою.

Переміг Качинський. Як сказали би в Україні - "тому що соціальний".

В змаганні з лібералом Туском соціальна програма Качинського гарантувала його перемогу. Адже програш лівих на виборах зовсім не означає зникнення їх електорату. В країні, де безробіття сягає 20%, обіцянки державної допомоги і підтримки завжди знаходитимуть вдячних слухачів.

Тому з певною долею умовності можна погодитись з визначенням другого туру, як кампанії "Польщі соціальної" (варто підкреслити, що вживане в оригіналі слово solidarna має ширше значення) проти "Польщі ліберальної" – на чому наполягала пропаганда Качинського. Безумовно, Туск є більш правим політиком в західному розумінні цього слова - лібералом, прихильником вільного ринку і децентралізації державної влади.

Натомість Качинського найточніше можна визначити як "правого соціаліста" – словосполучення незрозуміле Заходу, але явище надзвичайно поширене на Сході, де здається вже всі ратують за якомога ширші соціальні пільги та вагомішу роль держави й одночасне слідування традиційним цінностям і підтримку індивідуальної ініціативи.

Разом з тим Лех Качинський є виразно правим політиком в своїх поглядах на історію, стосунки з сусідніми країнами і роль президента в державі. Буде публічне вшанування національних героїв, палкі промови про Батьківщину і побудова нової Польщі, якою можна пишатись.

І не варто іронізувати, що це суто наші, українські питання, – для поляків це теж актуально. Не дарма одним з яскравих гасел кампанії було перетворення Третьої Речі Посполитої на Четверту – за задумом близнюків зі зміною самоназви (слідом за необхідною зміною Конституції) мають відбутися корінні зміни в самосприйнятті і ставленні до власної держави, яка в свою чергу стане більш чесною та справедливою.

Можна сміятись з популістських гасел, але саме за принциповість і відданість своїм переконанням значна частина виборців підтримала Качинського. І тому варто очікувати від нового президента закінчення важливих справ, розпочатих на початку дев'яностих, але перерваних посткомуністичними урядами, в першу чергу люстрації і розмежування влади й бізнесу.

Отже, в результаті цих виборів є дуже хороший шанс, що Польща врешті припинить розбудову номенклатурного капіталізму і почне розбудову соціально орієнтованої держави за зразком Франції і Німеччини. Хоча, якби виграв інший кандидат, Польща могла б повторити шлях "європейського тигра" Ірландії.

Фото АР
Фото АР

Але тут загадувати важко, бо в питаннях економіки роль президента все ж є другорядною. Багато залежить від того, яким буде новосформований кабінет міністрів. Як відомо, ще перед виборами дві лідируючі партії, чиї претенденти змагались на президентських виборах, висловили бажання створити коаліційний уряд. Такій єдності в рядах правих ми в Україні можна тільки позаздрити.

Водночас, "Право і Справедливість" та "Громадянська платформа" часто мають різні погляди на шляхи розвитку держави і кожне голосування в Сеймі з питань податків, приватизації чи Європейської інтеграції буде серйозним випробуванням для коаліції. І ПіСу може бути важко утриматись від спокуси проведення соціальних законів за допомогою голосів лівих та популістів.

Зовнішню політику Польщі наразі прогнозувати важко – занадто гостра дискусія підчас передвиборчої кампанії налаштувала найбільших сусідів – Німеччину і Росію – проти Качинського.

Європейські медіа вже навісили йому ярлик націоналіста, що разом з відомою нелюбов'ю нового президента до закордонних подорожей і нових знайомств, явно не сприятиме активній закордонній політиці, яка значною міро залежатиме від фігури міністра закордонних справ.

Однак ставлення до України польського політикуму і суспільства вже довший час залишається приязним при будь-яких змінах у владних кабінетах Варшави. І щиро тішачись хорошим стосункам, які були у нас з польськими лівими, можна сміливо будувати плани на успішні стосунки з традиційно ще більш дружніми польськими правими.

Адже Лех Качинський не тільки відвідував Київ під час революції, але й використовував ці кадри в своїй передвиборчій кампанії. Окрім того, світогляд президентів двох країн є досить схожим. Просто не варто забувати, що поляки до кінця будуть відстоювати польські інтереси, а ми так само маємо відстоювати наші. А зважаючи на зазначений збіг інтересів, варто налаштовуватися на плідну співпрацю - напевне вже не за свободу, а за "ваш і наш добробут".

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Главное на Украинской правде