Не така загадкова коаліція, як її малюють

Четверг, 23 марта 2006, 15:09
Вважається, що найбільшою інтригою майбутньої парламентської коаліції є питання прем'єр-міністр. Політологи публічно ламають над ним голову, підшукуючи іноді зовсім далекі від українських реалій аргументи.

Типу – коаліція між помаранчевими та синьо-білими була б доцільна й прийнятна, але це зашкодило б лідерам цих сил в очах електорату. Так, ніби думка електорату після виборів дійсно когось хвилює...

Вочевидь проблема не в електоратові і не зраді його лідерами. Просто самим лідерам обох таборів важко погодити свої інтереси на більш-менш довгий термін.

Тому інтрига, принаймні ззовні, таки залишається.

Більше того, певними зусиллями вона розширюється, і останніми днями постало питання про конкуренцію за посаду прем'єра всередині блоку "Наша Україна".

Навіть сама Тимошенко, що протягом кампанії виставляла питання про прем'єра як ключове і підкреслювала його виключною "альтернативою" між собою та Януковичем, врешті решт так заплуталась, що аж висунула Ющенкові вимогу оприлюднити його погляд на це питання.

"Хитро" так, ніби не задля спроби наостанок розколупати ще й Ющенків блок, а лише з цікавості: "Що, вже й спитати не можна?"

Хоча, зважаючи на те, що президент досить-таки давно вже публічно віддав свої симпатії теперішньому прем'єрові Єханурову, "ультиматум" Тимошенко звучить приблизно так, як запитання Карлсона, що живе на даху, до фрекен Бок: "Ти припинила пити коньяк щоранку? Швидко відповідай - так чи ні?!"

Між іншим, дуже цікаво, як зі свого боку "підіграв" лідерці БЮТ глава виборчої кампанії "Нашої України" Безсмертний. "Кадрове питання ще не вирішене, наша партія і далі буде в прозорому режимі через з'їзд, політраду і президію вирішувати його"...

Насправді це Роман Петрович власне кадрове питання вирішує. Не дарма ж негайно почув відповідь Єханурова з телеефіру: для такої особи, як Безсмертний, посада в уряді завжди забезпечена...

Отож бо. Починати коаліційні угоди треба не з перших осіб...

Тимчасом питання про прем'єра й окремих міністрів досить активно вже допомагає вирішити спікер Литвин.

Щойно він публічно нагадав президенту й громадськості, що після конституційної реформи існує проблема звільнення членів уряду з їхніх посад, аби ті, хто обрався депутатом, міг отримати для початку депутатське посвідчення, склавши попередні повноваження.

Звертаючись до Ющенка з цією "проблемою", Литвин, мабуть, волів би за щось там поторгуватися на майбутнє, нагадуючи про роль парламенту, ще чинного, у звільненні урядовців.

Ні, зовсім не обов'язково спікер дбає в такий спосіб про пролонгацію на майбутнє власних повноважень. Для початку йому, мабуть, треба зігнати, нарешті, з урядових посад таких міністрів-соціалістів, як Ніколаєнко та Баранівський – бо в Народному блоці є на "науку" й "село" свої претенденти...

Але насправді Литвин фактично спростив завдання прем'єрові Єханурову, нагадавши йому про необхідність одразу після оприлюднення результатів виборів відмовитись від мандату.

Принаймні, в такий спосіб пан Єхануров збереже за собою посаду прем'єра на весь період, що формуватиметься новий коаліційний уряд.

Водночас відсутність депутатського мандату не дозволить йому брати участь у розподілі парламентських посад, без яких навряд чи відбудеться обрання спікера. Але де буде вирішено багато кадрових питань "другого й третього рівня", що спростить конкуренцію і для прем'єра.

І, звісно ж, саме виконання Єхануровим повноважень глави "тимчасовго уряду" дозволить йому остаточно "виграти" конкуренцію з будь-ким, принаймні в помаранчевому таборі, аби по завершенні відведеного на формування коаліції й уряду терміну його прізвище було назване Ющенком в якості практично безальтернативного кандидата.

Сам Єхануров вже неодноразово підкреслював, що кандидатуру на посаду прем'єра буде запропоновано президентом в останні дні відведеного Конституцією терміну і під відвертим тиском розпуску новообраного парламенту.

Ті, кому важко второпати таке "зухвальство", мають лишень втямити, що хоча новою Конституцією й передбачене внесення президентом до парламенту лише тієї кандидатури на посаду прем'єра, що погоджена коаліцією, - але реальних механізмів здійснення тиску на президента з цього приводу ніде не передбачено.

Мав би ці механізми запропонувати новий Регламент, що ВР ухвалила його в передостанній день своєї каденції. І в Регламенті дійсно записані принаймні часові обмеження для президента на внесення ним до ВР погодженої кандидатури прем'єра.

Але оскільки депутати ухвалили Регламент не в формі закону, а лише як постанову (аби туди не втручався президент і не міг ветувати), - то Регламент цей "по цимбалах" і президентові, і будь-якому іншому посадовцю, що не є депутатом. Те саме стосується й прем'єр-міністра чи навіть виконувача обов'язків...

Єдиний випадок, коли президент не зможе використати цей механізм блокування іншої, ніж цікава йому, кандидатури прем'єра, - це коли кандидатура буде від повністю "синьо-білої" коаліції. Причому кандидатура абсолютно безальтернативна...

Це погано розуміє Янукович, весь час відбиваючись від нав'язливих обіймів блоку "Не так!".

Але на допомогу есдекам з компанією поспішила все та ж "Жанна д'Арк". Вона програла одному з лідерів опозиційного блоку екс-главі НАК "Нафтогаз" Ю.Бойку суд в справі честі й гідності.

І тепер лише від самих "нетаків" залежить швидко використати "довідку" з суду про недостовірність поширених ще прем'єром Тимошенко відомостей, ніби пан Бойко зрадив національні інтереси України, "здавши" їх Росії в газових питаннях.

Що в такий спосіб Тимошенко ще й фактично відмила імідж "Росукренерго" – годі й говорити.

Але водночас підклала під ноги компанії Медведчука-Шуфрича трамплін для останнього ривка напередодні народного волевиявлення.

Так що в разі ефективності цієї допомоги лідерки БЮТ "синьо-білим" – її мрія щодо усунення Єханурова, здається, ще більш нелюбого їй, ніж навіть сам Порошенко, - має шанс здійснитися.

Чи буде віддячено їй самій і в який саме спосіб з боку "синьо – білих", звісно, наразі залишається ще однією загадкою поствиборного періоду...

Але якщо принаймні загальна схема призначення майбутнього прем'єра досить не складна, - то всі решта посад в "коаліційному уряді" (за винятком вже згаданої посади Безсмертного) становить цікаву інтригу. Хоча водночас містить і певні відповіді...

От, наприклад, посада міністра внутрішніх справ...

Багато хто, між іншим, досі вважає, що визначення кандидатури на цю посаду належить до повноважень президента.

Аж ні. Вона - така сама частина коаліційного пакету міністерських посад, як і будь-які інші. Саме тому вона має прямий політичний сенс – попри всі балачки свого теперішнього носія.

Але, як на мене, немає більш показового питання щодо можливості створення "помаранчево-синьої" коаліції, як збереження в ній на посаді міністра внутрішніх справ Луценка.

Мабуть, не є секретом, що його заслуги перед Партією регіонів не менші, а навіть більші за заслуги того ж таки Піскуна – з точки зору, хто кому куди дав втекти, хто як тягнув розслідування карних справ тощо.

Ба більше, Луценко доклався також і до збереження депутатської недоторканості місцевих обранців. Щойно питання ставилося в парламенті – як негайно з'являлися "чорні списки", вплив яких на позицію виборців навряд буде помітним, натомість ґвалт про "репресії" знов зривав голосування...

Якщо не це називається "дах", то – що?

А як незрівнянно розростеться цей "дах" в разі, коли на практиці, а не на словах, здійсниться рішення однієї з нещодавніх нарад РНБО про реформування правоохоронних структур з монополізацію саме МВС всіх без винятку слідчих функцій!

Звісно ж, кандидатуру Луценка в разі "синьо-помаранчевої коаліції" не висунуть самі "дони". Тут потрібна безальтернативна позиція навіть не соціалістів, а "Нашої України"...

Але, схоже, ця безальтернативність для Луценка вже не є доконаним фактом...

Принаймні, про це свідчить ..."лист Пукача", в якому окрім прізвищ Порошенка й Тимошенко, робиться набагато більш конкретний "наїзд" на В.Короля, кадрового міліціянта, який, власне, завжди мав набагато більше підстав претендувати на посаду міністра, ніж Луценко, з боку принаймні команди Ющенка...

Так що чи стосується "лист Пукача" справи Гонгадзе – тема окрема, але що з питанням майбутньої коаліції співпадає - незаперечно.

А в БЮТ, відповідно, є реальні підстави підозрювати Ющенка в змові з "регіоналами", але не через якісь там обмовки чи плітки в кулуарах, а просто через факт існування в президентських "улюбленцях" пана Луценка.

Ревнощі до якого в БЮТ, зрозуміло, мають накопичуватись в міру накопичення самим міністром для власного майбутнього набагато вагомішого обсягу інформації про реальне тіньове життя як влади, так і опозиції, ніж встиг винести із собою з СБУ пан Турчинов. Про що, як видається, також свідчить "лист Пукача".

Між іншим, саме Луценко, що не балотується до ВР, а відтак, не має потреби вибирати між мандатом і посадою негайно, - зберігає чи не наймогутніші механізми впливу на поствиборчу ситуацію у власних інтересах.

Він вже й почав – повідомленнями про майбутні вуличні акції, з якими він, зрозуміло, героїчно впорається.

Тому відповідь на питання, чи залишиться Луценко "рятівником" стабільності, а відтак – запорукою президентської функції гаранта Конституції й "чесних виборів", залежить від тих, хто підіграє міністрові в організації згаданих "загроз" стабільності...

Є в "коаліційному ребусі" ще кілька досить простих питань, які вирішуватимуться, як і наголошує пан Литвин, у відповідності з процедурою отримання самого депутатського мандату, а не якихось ідеологічних конфігурацій.

Зокрема, легко припустити, що відмовиться від депутатського мандату голова ФДМ пані Семенюк, тим більше, що звільнити її потім за погодженням між президентом і ВР за відсутності доказових підстав буде не так і просто.

Отже, цю "зачіпку" за уряд в широкому розумінні соціалісти за собою залишать без проблем. Хоча задля більш ефективного переходу із стану "лівих" у стан "правих" їм таки знадобиться кілька промислових посад в Кабміні.

Бо через ветування Ющенком закону про ФДМ – пані Семенюк дійсно має досить обмежені повноваження, щоб вдовільняти апетити своїх однопартійців на керування всім держмайном в країні.

Кадрова непідконтрольність парламентові посади глави НАК "Нафтогаз України" дозволяє й панові Івченку знехтувати депутатським мандатом. Тож ключовий елемент енергетичного блоку уряду залишиться в руках президента. За винятком випадку, звісно, коли вся коаліція буде повністю "синьо-біла", і такий самий – весь уряд.

Залишається додати, що призначення Ющенком послом до Росії пана О.Дьоміна можна вважати кроком на збереження шансів отримати підтримку в парламенті будь-якої конфігурації для міністрів Тарасюка та Грищенка, - навіть з урахуванням їхньої радикально-пронатівської позиції.

Стосовно інших урядових призначень – то великою спокусою є відсутність в Конституції обмеження на кількість віце-прем'єрських посад. Можна вдовільнити апетити ключових претендентів з усіх фракцій.

Отже, вже наведені приклади, базовані не на чутках про дерибан посад, а на фактах юридичного та політичного життя, - забезпечують в будь-якому разі не однокольорову коаліцію. Знов-таки у випадку, якщо вона не буде кришталево-чиста "синьо-біла".

А коли додати сюди плинність й мінливість певних парламентських процедур, закладених в Регламенті, саму перспективу поділу депутатських посад і, головне, дозвіл депутатам, попри "імперативний мандат", голосувати не за рішенням фракцій, а "по совісті", - майже стовідсотково отримуємо приблизно ту саму "ситуативну коаліцію", яка діє у Верховній Раді нині.

Новацією ж можна вважати лише явний намір певних гравців зробити не менш ситуативним і плинним весь Кабмін, склад якого, судячи з того ж регламенту, збираються змінювати ще частіше, ніж дотепер, аби "пожити й дати пожити іншому".

powered by lun.ua
Главное на Украинской правде