Незакінчена війна

Пятница, 5 мая 2006, 12:10

...у одного мого знайомого австрійця є дідусь. Дідуся у молодому віці було мобілізовано у другій світовій на фронт, під її кінець він попав у радянський полон. Він пережив зиму 1946 року в радянському концтаборі для військовополонених тільки завдяки тому, що був художником. Він малював Ленінів – десятки, сотні копій, і завдяки цьому мав свій тепліший куток і свій невеликий шматок хліба. Так вижив він - звичайний житель невеликого австрійського містечка в передгір'ях Альп. Сотні інших "гітлерівців" тоді просто замерзли на морозі...Так закінчувалася для нього друга світова війна.

Радянський Союз унікально використав цю війну. Фактично спровокувавши її (починаючи з німецько-радянського договору в Рапалло 1922 року, продовживши військово-технічною співпрацею з нацистським режимом і закінчивши пактом Молотова-Ріббентропа), він побудував на ній свою легітимність, опершись на її "священність". Він назвав цю війну Великою Вітчизняною – згідно з такою назвою, люди боролися за Велику Радянську Вітчизну...

Радянський Союз присвоїв собі вчинки всіх, хто воював проти гітлерівських військ, використавши потім навіть їхні могили для підпертя власної ідентичності і зробивши їх центральним пропагандистським елементом, прикрасивши їх своєю символікою. Комуністична ідеологія злочинно підім'яла собою пам'ять про людей, що загинули, використавши цю пам'ять і зробивши її частиною себе.

Кожна могила вояків ставала стаціонарним агітаційним пунктом Радянського Союзу, стендом його пропаганди, кожен випадок героїзму на війні (справжнього чи міфологічного) ставав частиною виховного радянського процесу.

Що ж насправді ховається за кліше "День Перемоги?"

Свято Великої Радянської Перемоги – це свято початку холодної війни. Згадаймо, як часто використовувалися "нацистські" кліше для боротьби з НАТО, як довго мірками другої світової мірявся в радянських медіа світовий політичний процес. Це – свято торжества радянської зброї не тільки над гітлерівською Німеччиною і сателітними режимами, а й отримання контролю над цілою Центрально-Східною Європою.

Свято Великої Радянської Перемоги – це свято перемоги сталінського насильства над гітлерівським. Це – забуті сотні тисяч покинутих напризволяще вояків (котрі гинули по концтаборах як мухи) у перші дні війни, неозброєні щойномобілізовані хлопчаки з-за лінії фронту з пострілами "заградзагонів" в спину, котрі повинні були "викуповувати свою вину" і "здобувати зброю у ворога". Це – загачений українськими тілами Дніпро під Києвом в листопаді 1943-го, це – мільйони непотрібних жертв, кинутих "гарматним м'ясом" на окопи протилежної сторони.

Свято Великої Радянської Перемоги - це репресії зразу ж по приході радянських військ, поновлені проти тих, хто хоч якось активно проявив себе в часі окупації. Це – подальше знищення української автокефальної і греко-католицької церков. Це – втеча сотень тисяч людей від радянського молоха, "run for life": добігти до "альянтської" зони або бути засланим на Сибір.

Свято Великої Радянської перемоги – це грандіозна індульгенція всім злочинам радянської епохи: "червоному терору", злочинам голодомору і ГУЛАГУ, подальшим арештам шестидесятників, культурному і екологічному знищенню і колоніальному визиску України. Велика Вітчизняна – це одна з опор міфу про "старшого брата" і фальшивого радянського "інтернаціоналізму", за допомогою якого було розгорнуто русифікацію.

Свято Великої Радянської перемоги – це невизнання України як незалежної держави, це – свято перемоги над тими, хто боровся за її незалежність, це – ще одна "мертва спайка" з Росією. В країні, де святкують перемогу Радянського Союзу, ніколи не буде місця тим, хто боровся з ним – діячам УНР і воякам УПА, тим же ж дисидентам і взагалі антирадянсько настроєним людям.

Друга світова війна насправді далі триває всередині нашого суспільства. Перед задають комуністи, вітренківці, інші антиНАТОвці. Як нацистів зустрічають німецькі кораблі у Севастополі, у кращих пропагандистських традиціях 60-х розписуються страшні НАТОвські злочини по всьому світі. Привид Великої Вітчизняної живе і активно експлуатується.

Не треба забувати інше. Для багатьох людей 9 травня – це день, коли нарешті зник ризик наглої смерті для них самих чи для їх близьких. Це - день, коли сотні тисяч людей повернулися додому з далеких чужин в понищені війною, але такі рідні краї. Це – символ кінця війни, кінця смерті і руїни.

9 травня повинне стати днем пам'яті по другій світовій, а не залишатися днем перемоги однієї тоталітарної імперії над іншою. Воно потребує нових слів і нових символів. Символіка другої світової – радянські кліше "місто-герой, нагороджене орденом Леніна", безкінечно тиражовані комуністичні зірки на могилах і пам'ятниках другої світової і вулиці з іменами комуністичних генералів – повинні відійти в минуле. Комуністичний тріумф перемоги імперії повинен поступитися місцем простій людській пам'яті.

Німецькі і французькі ветерани другої світової давно вже разом кладуть квіти на могили своїх бойових побратимів, засудивши злочини старого режиму і саму війну як марне вбивство людини людиною. Для них війна закінчилася. Може й нам досить "бити німецько-фашистських окупантів" – а насправді час закінчити війну всередині нас?

Автор: Остап Кривдик, політолог, активіст



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде