Конституція і ідеологія: що головніше? Роздуми з приводу ювілею
Очевидно вони, як і багато інших громадян України, свою радість пов’язували зі сподіваннями, що прийнята Конституція, що, "запрацювавши", здатна ощасливити народ.
Але ці сподівання виявилися марними. І це цілком закономірно, бо ці сподівання були породжені досить поширеною у суспільстві правовою ілюзією - начебто конституція, як і інші законодавчі акти, є самодіючою "машиною", яка, набравши чинності, буде наводити в країні порядок.
Ілюзія "самочинності" конституції глибоко укорінилася у свідомості людей, і це відобразилось навіть у мовній практиці вживання словосполучення "конституція діє", "закони діють", "нормативно-правовий акт не діє" тощо.
Насправді конституція, як і будь-який інший законодавчий акт, не може діяти сама. Вона може лише застосовуватися людьми, наділеними волею і свідомістю, виконуючи роль інструмента.
Тож ілюзії самочинності конституції слід протиставити концепцію інструментальної функції законодавства (включаючи і конституцію).
Законодавство, у тому числі і конституція, - це не що інше, як інструмент (хороший чи поганий) у руках людей, що його застосовують або повинні його застосовувати. З цієї концепції випливають певні висновки:
1) закон діє лише тоді, коли його застосовують люди;
2) закон діє лише так, як його застосовують люди.
Як люди будуть застосовувати закон, у тому числі конституцію, залежить від стану їхньої волі і свідомості. Цей стан визначається соціальною культурою людей, під якою слід розуміти міру узгодженості їхньої волі і свідомості з природними законами соціального життя.
Однією з найважливіших складових соціальної культури людей є ідеологія.
Ідеологія людей – це їхні уявлення про закони матері-природи, відповідно до яких упорядковуються певним чином їхні воля і свідомість.
Правова ідеологія – це уявлення про закони природного права, відповідно до яких упорядковуються воля і свідомість тих, хто, зокрема, застосовує законодавство (конституцію).
Застосування конституції, як і будь-якого іншого закону, неможливе без наявності певної правової ідеології у головах тих, хто її застосовує. Ідеологія – це свого роду правила, яким має слідувати той, хто застосовує будь-який інструмент, пристрій, препарат, законодавство тощо.
Отже, без ідеології неможливе взагалі застосування чого-небудь. Яка ідеологія – таке і застосування. Відсутність правової ідеології у людей спричиняє нездатність до застосування законодавства, конституції.
Неадекватна предмету ідеологія закономірно спричиняє неадекватне застосування предмету. Зокрема, протиприродні правові уявлення, тобто такі, що суперечать законам природного права, породжують у людей так званий "комплекс сваволі і ілюзій", який проявляється у вигляді зловживання при застосуванні законодавства, в тому числі конституції.
Так склалося, що українське суспільство, намагаючись позбавитись ідеології волюнтаризму і утопізму комуністичних часів, не набуло поки що сучасної прогресивної ідеології.
Якщо виходити з концепції інструментальної функції законодавства, то слід зробити висновок, що без належної ідеології законодавство, в тому числі Конституція України, будучи одним із соціальних інструментів, не застосовується належним чином. У цьому корінь кризи правопорядку в Україні сьогодні.
Ця криза проявляється, зокрема, у тому, що через відсутність ідеологічного стрижня, тобто ідеологічних правил гри, законодавство стає інструментом, яким люди зловживають, застосовуючи його всупереч законам соціальної природи, відповідно до власної сваволі та власних ілюзій.
Цей феномен зловживання законодавством дуже влучно викрив народ у прислів’ї: "закон що дишло – куди поверни, туди й вийшло!".
Відповідно до принципу соціального натуралізму соціальна культура громадян, а значить, і ідеологія, як одна із складових цієї культури, – вище будь-яких конституцій, законодавчих актів, кодексів. Адже ця культура, так само як і її ідеологічна складова, є втіленням у волі і свідомості людей найвищих законів – законів матері-природи.
Явно не вистачає сьогодні належної ідеології українським суддям, в тому числі суддям Конституційного Суду – саме цим визначається сучасний стан правосуддя в країні як результат застосування ними законодавства.
Найперше, що кидається у вічі при знайомстві із особистістю судді будь-якої прогресивної країни – це високий рівень соціальної культури цієї особистості, зокрема, озброєність прогресивною ідеологією.
Особливістю Конституційного Суду є те, що, вирішуючи питання про тлумачення норми Конституції при її застосуванні, він не має ніяких правил, крім тих, що сформульовані в доктрині природного права, заснованій на принципі соціального натуралізму.
Це тому, що для тлумачення норм Конституції, яка займає найвищий щабель в ієрархії законодавства, не існує ще вищого законодавчого акту, з якого можна було б вивести правила для тлумачення Конституції.
Але все-таки щось має бути ще вище Конституції – і це є закони соціальної природи (іншими словами, закони, за якими існує соціальна форма природи, виходячи з ідеї природної цілісності світу).
Лише за допомогою доктрини, яка адекватно відображає ці закони, суддя Конституційного Суду може надати правильне тлумачення конституційної норми. А така доктрина і є однією із категорій ідеології.
Так звана "політична воля", за допомогою якої конституція (як і будь-який інструмент) має приводитися в дію, набиратиме стану сваволі (волюнтаризму), якщо політичний діяч чи суддя не буде озброєний ідеологією, що адекватно відображає закони соціальної природи. Тобто так званою "природною" ідеологією або ідеологією соціального натуралізму.
При протиприродній ідеологізації, як це мало місце в Україні за часів тоталітаризму, у суспільстві виникає стан, коли "сліпий сліпого веде". А при деідеологізації, як сьогодні в Україні при криміналізмі, у суспільстві виникає стан, коли свобода громадян набирає форми тотального свавілля, у тому числі кримінального.
Звідси і тотальна корупція, заснована на корупційній активності самих громадян, а не лише державних службовців. Деідеологізовані громадяни мають не менше бажання підкупити, наприклад, суддю чи іншого чиновника, ніж він - продаватися.
Саме ця деідеологізованість громадян, а також неналежний рівень їхньої соціальної культури зводитиме нанівець будь-які реформи в Україні, спрямовані на наведення правопорядку, у тому числі й конституційного. Це – закон політичної кримінології.
Ідеологія тоталітаризму, за якою існував колишній СРСР, у сьогоднішній Україні трансформувалася в тотальну деідеологізацію.
Україна сьогодні – це країна, у якій політична воля (воля політиків) і воля громадянська (воля громадян), будучи деідеологізованими, набрали форми сваволі. Та тотальна криза українського суспільства, яка має місце – це є прояв зазначеної сваволі.
Одним із таких проявів є результат виборів, що відбулися 26 березня 2006 року. І ось чому. Якщо виходити із запропонованої вище концепції соціальної ролі ідеології, то демократичність виборів означає вільне волевиявлення громадян, за умови, що їхня воля є свідомою, тобто належним чином ідеологізованою.
Деідеологізована воля громадян-виборців не може утворювати демократії. Іншими словам, без озброєння громадян демократичною ідеологією може існувати лише псевдодемократія, придатна лише для того, щоб ті, хто отримує владу, зловживали нею, прикриваючись демократичним реквізитом.
Ідеологія – це та "бритва Оккама", за допомогою якої громадяни мають навчитися відрізняти політичних маргіналів від прогресивних політиків, вибираючи їх до влади.
А поки що треба визнати, що влада в Україні доступна лише політичним маргіналам, яким ще належить у майбутньому знайти для себе прогресивну ідеологію, що зробить з них прогресивних політиків.
За цих умов громадяни мають перевести свою увагу з вітчизняних псевдополітиків, які, будучи деідеологізованими, є нездатними вивести країну на шлях прогресу, на ідеологів, бо зараз у їхніх головах вирішується доля України.
Народ 26 березня 2006 року був приречений стати предметом ("біомасою") для виборчих маніпуляцій з боку політичних маргіналів і помилитися у своєму виборі, привівши їх до влади.
Громадяни на цей раз не скористалися з "бритви Оккама", вибираючи депутатів, бо були деідеологізованими. І це не провина людй, а їхня біда. Тому саме ідеологи, сформулювавши прогресивну ідеологію для українців, виведуть Україну із кризи, у якій її тримають сучасні українські псевдополітики.
Існує наступна закономірність: яка ідеологічна озброєність громадян – такий і соціальний порядок у країні. А це означає, що конституційний порядок, як результат застосування Конституції України, визначатиметься тією ідеологією, яка оволодіє громадянами країни.
Тож що робити? Треба всім, хто бажає собі і своїм ближнім щастя і благополуччя, засвоїти, що цього можливо досягти лише у суспільстві, у якому існує соціальний порядок, заснований на високій соціальній культурі громадян, стрижнем якої є прогресивна ідеологія.
Тому треба піднятися з колін справжній еліті України (тобто, українським Вашингтонам, Джефферсонам, Франклінам) і створити конкуренцію сучасній псевдоеліті (деідеологізованим політичним маргіналам, що позиціонують себе елітою для того, щоб експлуатувати громадян, користуючись своїм "елітним" становищем) у боротьбі за ідеологізацію душ українських громадян.
Деідеологізовані громадяни безпорадні, мов маленькі діти – ними псевдополітики і так звана "псевдоеліта" (сучасна форма експлуататорів) можуть користатися як хочуть, безкарно зловживаючи демократичним інструментарієм.
Для того, щоб допомогти українським громадянам звільнитися від цієї експлуатації (у тому числі кримінальної) і створити в країні соціальний порядок, сприятливий для розквіту кожної людини, справжня еліта має виконати велику Місію – озброїти громадян прогресивною ідеологією.
Хто це зробить – той зробить найбільше, що можна зробити для України. Якщо сьогодні нечесні люди живуть багатше, ніж чесні, то це тому, що чесні люди не озброєні ефективною ідеологією (як це має місце, наприклад, у протестантських країнах).
Від корупції та інших форм кримінальної експлуатації народу Україну може звільнити лише підвищення соціальної культури громадян і, зокрема, озброєння їх прогресивною ідеологією, яка матиме антикримінальний ефект.
Як показують, зокрема, уроки втілення тоталітарних (протиприродних) ідеологій ХХ століття, прогресивною може бути лише ідеологія, заснована на ідеї природної цілісності світу, з якої випливає принцип соціального натуралізму.
Варто також зазначити, що жодна інша ідеологія на може бути придатною в умовах глобалізації. Очевидно, ознаки кризи ідеологій в усіх сучасних суспільствах свідчать про те, що має виникнути нова, глобалізуюча ідеологія.
А глобалізуючі властивості може мати лише ідеологія, заснована на ідеї природної цілісності світу: ніяка інша не може бути "спільним знаменником" для усіх народів світу.
А громадяни мають усвідомити – їхня доля не у руках псевдополітиків (не вони можуть ощасливлювати народи), а у своїх власних руках завдяки оволодінню прогресивною ідеологією.
Лише добре ідеологізовані громадяни здатні забезпечити права і свободи людини і верховенство права в Україні. І ніхто інший – ніякі парламенти, уряди, суди, як їх не реформуй – не зможе це зробити без самих громадян.
Роль ідеології у житті людей можна показати так: "дайте мені нову ідеологію, і я зміню світ на краще – якщо це буде природна ідеологія, на гірше – якщо це буде протиприродна ідеологія!".
За цих умов основним завданням держави стає зробити усе, аби громадяни оволоділи прогресивною ідеологією, без якої вони не зможуть скористатися своїми законодавчо закріпленими правами і свободами, і без якої годі навіть сподіватися на втілення в життя принципу верховенства права.
Зокрема, держава має створити умови для ідеологічних пошуків і просвітницького руху в Україні – тоді вона виконає свою роль найкращим чином. Не зреалізувавши цю свою функцію, держава не зможе зреалізувати усі інші.
Держава має, зокрема, підтримати громадянські інституції, ЗМІ, вчених, митців, які візьмуть участь у пошуку нової ідеології та просвітницькому русі, щоб шляхом конкуренції витісняти на узбіччя суспільного життя ЗМІ, які заробляють собі на життя тим, що, прикриваючись фразою про закони ринку, паразитують на біді деідеологізованих співгромадян, впарюючи їм свій низькопробний і отруйний продукт (згідно з цинічним "піпл хаває"!)
Найкраща держава - та, що забезпечує своїх громадян вудкою, за допомогою якої вони самі собі вільно здобувають рибку, а не годує їх рибкою із своїх рук, тримаючи за рабів.
Прогресивна ідеологія саме і є цією вудкою, без якої державі ніколи не вдасться вирішити соціальні проблеми, як запевняють сьогоднішні політики, випрошуючи у громадян владу.
Маємо засвоїти істину: що б не робила влада, життя в Україні буде таким як у Швеції чи Японії лише тоді, коли українці матимуть таку ж соціальну культуру і, зокрема, ідеологію, як шведи чи японці.
Позаяк усі обіцянки ощасливити, вирішивши соціальні проблеми, що сьогодні лунають від тих, хто йде до влади – блеф, тому що вони суперечать законам соціальної природи. І найкраща у світі конституція тут не зарадить, так само як і будь-які не засновані на ідеології реформи: ощасливлювати народи неможливо всупереч законам природи.
Озброєні прогресивною ідеологією громадяни – єдина запорука розквіту України. Інакше Україна приречена перебувати у стані криміналізму, тобто у стані, за якого клас злочинців експлуатує клас незлочинців, зловживаючи владою, законодавством, демократією, правами і свободами тощо.
Отже, українське суспільство стане на шлях демократії лише тоді, коли громадяни будуть озброєні ідеологією, придатною для демократії (демократичною ідеологією). Тоді і Конституція стане ефективним інструментом забезпечення демократії в Україні.
Олександр Костенко, доктор юридичних наук, для УП
