Имеет ли шанс разум в пору всепланетного Хеллоуина?

Среда, 12 ноября 2008, 15:55

Кризовий час завжди породжував в інтелектуальному та, головним чином, навколоінтелектуальному середовищі (серед тих, кого Солженіцин звав "образованщиной") спокусу простого та зрозумілого всім і вся пояснення причин виникнення непростої ситуації – й окреслення не менш простих та ефективних розв'язань усієї суми назрілих проблем.

Не став винятком і наш час.

Український медіа-простір переповнений різноманітними оцінками чинної економічної й політичної ситуації та пропозиціями методів її успішного подолання. Серед цих оцінок і пропозицій чимало таких, які у кращому разі лише викривляють реальний стан справ, у гіршому – штовхають країну до катастрофи.

Дещо узагальнивши зміст численних публікацій, у яких пропонуються прості пояснення і не менш прості й начебто ефективні способи дії, і звівши все до семи основних варіантів, маємо сміливість запропонувати читацькому загалові своєрідний парад сучасної вітчизняної інтелектуальної чортівні.

Отже, увага: головні українські лиха і способи їхнього подолання. При цьому варто мати на увазі, що більшість із зазначених нижче варіантів може бути викладена у цілком пристойних, ба, навіть академічних термінах. Але...

Варіант 1

Українці за расовою чи етнічною визначеністю не належать до числа тих, кому органічно притаманне ринкове мислення і здатність ефективно діяти за капіталістичних умов.

Їх не цікавлять матеріальні статки – вони люди духовні, отже, їм потрібен не капіталізм, а щось інше – соціалізм чи то за Марксом, чи то за Гітлером, чи то за Ден Сяопіном, - чи то взагалі щось невідоме на сьогодні, але однозначно несумісне і несумірне із західним "царством Жовтого Диявола".

Саме рух таким шляхом виведе українців до сяючих висот нової цивілізації й вони стануть центром формування нової раси чи то пак суперетносу, що об'єднає люд від Владивостока до Ужгорода.

Варіант 2

В українців з ринковою підприємливістю та вмінням жити за капіталізму все в принципі ОК, але їм заважає надто велике число вихідців із некорінного населення України або ж просто зайд, які посіли панівні позиції в бізнесі, політиці, культурі.

Ці зайди працюють на ті держави і народи, з якими вони пов'язані своїм етнічним походженням, а Україну розглядають як територію, придатну для масштабного грабунку.

Досить впровадити відсоткову норму для представництва етнічних українців у бізнесі, політиці, органах державної влади і, зрозуміло, у культурі, як усе почне нормалізуватися.

Етнічні українці захистять українські національні інтереси, відтак Україна стане сильною і впливовою державою, центром тяжіння сусідів у своєму регіоні.

Варіант 3

Головні лиха сучасної України випливають із того, що її політична та культурницька еліта є переважно сільською за походженням.

А тим часом ментальні настанови селян не передбачають цілераціонального планування своєї діяльності на тривалий час; ці люди живуть сьогоденням, для них усе підпорядковане певним простим природним циклам, вони не вміють жити за принципами розвиненої ринкової економіки.

Цю місцеву еліту "нагору" за часів СРСР просувала Москва; тепер, обійнявши панівні позиції в політиці та інформаційно-культурницькій сфері, вона перекриває шлях нагору питомим городянам, за визначенням більш здатним і до розбудови держави, і до творення модерної культури, і до ринкової діяльності.

Тож досить посунути цю еліту, замінити значну частину її городянами – і справи підуть добре.

Варіант 4

Головна проблема в тому, що в Україні надто великим є обсяг державного споживання, надто значні кошти перерозподіляються через бюджет.

Якщо істотно скоротити цей обсяг, якщо помітно знизити витрати на державний апарат, на військо, на державну медицину та освіту, інші бюджетні виплати, якщо провести пенсійну реформу і підвищити вік виходу на пенсію до 63-65 років, то ситуація швидко зміниться на краще.

Певний постійний рівень безробіття створить додаткову мотивацію для найманих робітників краще працювати, тому слід скоротити допомогу з безробіття.

Крім того, необхідно довести до кінця приватизацію всієї промисловості, почати приватизацію залізниць та метро, забути саме слово "націоналізація".

Відтак великий західний капітал піде до України у значних масштабах і його інвестиційні спроможності дозволять радикально й у короткий термін модернізувати структуру всієї промислової, транспортної й сільськогосподарської сфери.

Варіант 5

Усі проблеми – від того, що справедливий соціалістичний лад на початку 1990-х років був змінений ладом капіталістичним.

Потрібне повернення до справедливого соціалістичного ладу, націоналізація великої промисловості, відновлення загальнонародного розпорядження і користування землею та природними ресурсами, державний контроль за ЗМІ і сферою культури тощо.

А заодно – створити братерський союз із Росією і Білоруссю, оскільки разом легше протистояти світовому імперіалізмові і будувати світле майбутнє.

Варіант 6

В усьому винні самі-знаєте-хто. Якщо в крані нема води... І нічого тут довго мудрувати. Методи боротьби давно відомі. Вперед, слов'яни-арії-орії!

Варіант 7

Європа, Азія, Африка й Латинська Америка знемагають від економічного диктату США і панування на світовому ринку американського долара.

У Штатах випускається у сотні тисяч разів більше доларів, ніж цього потребує внутрішній ринок країни. Америка експортує до інших країн інфляцію та знецінює їхні валюти, нищить самостійні економічні потуги, закабаляє інші народи, нав'язуючи їм багатомільярдні борги через МВФ та Світовий банк.

Тому конче потрібно звільнитися – разом із іншими народами – від ярма, що його накинули їм американські банкіри та уряд, який служить інтересам цих банкірів.

Для початку треба відмовитися від використання долара, і в той самий момент американська економіка завалиться, що знаменуватиме собою важливий крок на шляху до нового справедливого світового ладу.

Ну, от. Поки що вистачить.

Автор переконаний, що читачі вже зустрічали всі викладені стисло варіанти оцінки кризової ситуації та шляхів її подолання, чи, принаймні, більшість із них.

І що цікаво: сказати, що перераховані варіанти не мають під собою жодного ґрунту, не випадає. Навіть варіант №6 – кожен навскид назве десяток прізвищ особливо бридких олігархів та їхніх інтелектуальних лакеїв із числа самі-знаєте-кого. Але...

Але постає питання: а що з цим усім робити?

Звичайно, можна було б спробувати з іронічною посмішкою дезавуювати й деконструювати всі ці квазітеоретичні побудови. Скажімо, можна було б зауважити, що, перш, ніж відносити українців до "бореальної", "нордичної" чи "арійської" раси, адептам пояснення всього саме цим чинником варто було б бодай зазирнути до наукових видань.

Там вони з подивом дізналися б, що, скажімо, діаспорна "Енциклопедія українознавства" знаходить серед знаних представників українського етносу представників таких рас: нордійської, ляпоноїдної, середземноморської, арменоїдної, субнордійської і динарської.

Це так звані "малі раси", або, говорячи сьогоднішньою науковою мовою, расові підгрупи "великої" раси європеоїдів. Іншими словами, одні українці антропологічно вельми схожі на італійців, інші – на саамі, треті – на кавказців...

То як із "генетично визначеною" несхильністю до капіталізму? Адже той народився свого часу в Італії, потім розвинувся в Голландії та Британії...

І навздогін: 62% селянських земель у Центральній Україні 1914 року були приватними. З волі самих селян. Чи не тому саме цей регіон став осереддям бойових дій армії Симона Петлюри й одним із основних об'єктів Голодомору?

А щодо відсоткової норми та "несправжніх" українців... Варто уявити українську історію ХХ століття без В'ячеслава (Вацлава) Липинського й Софії Русової (Ліндфорс), без Миколи Хвильового (Фітільова) та Михайла Волобуєва, без генералів Кравса і Дельвіга, без Майка Йогансена й Ігоря Шамо й інших подібних "зайд", зрештою, без Юрія Шереха, він же Юрій Шевельов, він же Георгій Шнейдер – і питання вже вичерпане, чи не так?

Так само і з іншими варіантами "інтелектуальної чортівні" – адже насправді колгоспники зовсім не є селянами; націоналізацію широко застосовували й застосовують на Заході, а перевищення пенсійного віку над середньою тривалістю життя чоловіків геть зруйнує мотивацію заповнення пенсійних рахунків; "братній" союз із Росією насправді означає граничне поневолення українських трудящих російським олігархічним капіталом тощо.

Надто вже охочим можна навіть нагадати, що Карл Маркс в усіх трьох томах "Капіталу", якого ніхто з полум'яних марксистів-ленінців не читав, не сказав ані слова про комунізм, а Ленін наприкінці життя щиросердо визнав: "Ми провалилися".

Що ж до долара, то, звісно, це не найліпший платіжний засіб, але сьогодні США радше не виграють, а потерпають від узятого на себе обов'язку такого собі центробанку планети Земля. І так далі, і таке інше.

Та тут знову підкрадається оте проклятуще "але"...

Але ж, розпочавши раціональне спростування "інтелектуальної чортівні", невдовзі починаєш розуміти, що це абсолютно безнадійна справа. Звісно, можна застерегти неофіта чи змусити замислитись природного скептика, але щирого вірянина, переконаного адепта будь-якого способу легкого і простого пояснення всіх чинних проблем аргументами розуму не спинити.

Тим більше у добу, коли хитаються звичні теоретичні стандарти й усталені стереотипи світопочування. Тим більше, коли людина вірить, що у неї в кишені ключі від омріяного українського раю, і поспішає поділитися своєю радістю з іншими – все так просто! уконтрапупимо одних, поставимо на їхнє місце інших, кілька вмілих фінансових маніпуляцій, кілька нових законів – і безмежне щастя линутиме з синього простору неба на золоті лани України!

Видається, українській інтелектуальній спільноті треба усвідомити: спокуса виготовлення рецептів легкого і швидкого долання пекучих проблем сьогодення ближчим часом посилюватиметься, і не лише в колах різного роду "образованщини", а і серед справжніх інтелектуалів.

Надто тяжко зберегти тверезий розум на всепланетному політичному Хелловіні, який традиційно супроводжує глобальну кризу.

Проте це не означає, що слід і самим до перерахованих вище варіантів додавати свої, такі самі простецькі; реальні шляхи подолання пекучих проблем тяжкі, йти ними довго.

Та все одно навіть найдовший вірний шлях коротший за нескінченне блукання манівцями чергових деструктивних утопій, які нам сьогодні пропонують.

Натомість справжній рецепт давно відомий: "вільний розум і думка розкута".

 

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

powered by lun.ua
Главное на Украинской правде