Возможна ли сегодня революция в Украине?

Понедельник, 12 января 2009, 13:01

За останній місяць в українському Інтернеті з’явилося багато статей, автори яких висловлюють своє невдоволення діями влади. Причому характерною рисою цих статей є бажання радикальних змін. Нерідко звучать і гасла на кшталт, пора встати і грюкнути кулаком по столу та заявити хто в домі господар.

Невдоволені політикою держави є в кожній країні, вони були і будуть завжди. Тим не менше, коли в ЗМІ (а також у блогах, на форумах, власних сайтах etc.) таких текстів є більше ніж 50%, це мало б послужити для влади (та й і громадян зрештою) сигналом.

Маємо ряд закликів до кардинальної зміни сучасної політичної еліти. Однак, щоб виявити можливість такої зміни, необхідно дослідити причини появи таких закликів.

Економічна криза

Це словосполучення почало активно вживатися з вересня 2008 року. Ще тоді нас запевняли, що все буде гаразд, що Україну світові проблеми мало зачеплять. Але, як виявилося, зачепили і достатньо серйозно.

Ще до вересня Україна процвітала, а тут почалися проблеми в економіці, падіння гривні, масові звільнення. Природно викликаючи запитання про адекватність української влади її функціям.

Діяльність/бездіяльність влади

Після Помаранчевої революції українці повірили що дочекалися "… свого Вашингтона, з новим і праведним законом", надали великий кредит довіри обраній владі в особі президента Ющенка та помаранчевих сил.

Однак не все сталося як гадалося. За інтригами, боротьбою за крісла, всі державні рішення зазнавали і зазнають хаотичних випливів і стають, скоріше, тактичними, аніж стратегічними, даючи короткотермінову вигоду. А в глобальному вимірі – неймовірну шкоду.

Фактично і влада, і опозиція в Україні діють безсистемно, ставлячи на меті боротьбу за владу, а не здійснення своїх прямих повноважень на користь народу.

Свобода слова

Відтоді як на каналі ICTV з‘явилася "Свобода слова", українці отримали безпрецедентну можливість бачити людей від влади без купюр. На початку в цьому був шалений позитив – адже це зовсім різні речі бачити підчищені інтерв’ю в новинах і чути людину наживо в дебатах.

До 2004, чи навіть 2005 років влада боялася виходити на люди – задайте, приміром, як відмовлявся Янукович від дебатів у 2004 році. Однак щось завжди буває вперше, і у 2005 році владники дозріли до багато годинних дебатів у прямому ефірі.

Спочатку люди тішилися що мають змогу послухати політиків. Однак чим далі в ліс, тим більше політики допускали обмовки "по Фрейду", і, в кінці-кінців, почали показувати себе у всій красі. Тому тепер, при перегляді всіх цих шоу, частенько виникає думка – а кого ж ми обрали?

Зовнішні впливи

За останні роки складається враження, що майже всі дії України (читайте влади) на міжнародній арені, призводять до того, що країна завжди в програші.

Декларованих реальних дій щодо вступу в НАТО чи ЄС досі немає, постійно є проблема з Росією у газових питаннях, тощо. Всі ці негаразди є прямим наслідком безсистемної внутрішньої політики – як діємо в хаті, так і поза нею. Що і викликає небажання світової спільноти мати близькі стосунки з Україною.

Ще одним впливом є ситуація в інших державах. Найяскравіші приклади – заворушення в Греції та нова економічна політика в Великобританії. Переглядаючи сюжети про те, як протестують люди в Греції, ми звичайно дивимося з жахом на руйнування та пожежі, але десь у підсвідомості починає жевріти думка – вміють же люди відстоювати свої права навіть таким чином.

Переглядаючи статті чи новини про Великобританію, де прем‘єр, якого ще півроку тому терпіти не могли, сьогодні оголошений рятівником англійської економіки. У підсвідомості виникає інша думка – є ж десь ще державні керівники, які дбають про народ, а не за власну кишеню. І як наслідок виникає просте питання – а чим ми гірші?

Наслідки

Поєднання всіх наведених вище причин призвело до появи одного короткого запитання: навіщо Україні сьогоднішня влада? Як виявилося, більшість людей сьогодні бажають радикальних змін, причому самі зміни і методи їх впровадження вбачають по-різному – від активної громадянської позиції до закликів до збройного повстання.

Причому прихильників першого варіанту є меншість – останні роки показали, що еліті, котра вихована на тоталітарних цінностях, начхати на громадянські позиції.

Тому більшість вбачає можливість змін лише у революції/повстанні/страйку, причому не у формі подібній до Помаранчевої революції (яку тепер частенько називають дискотекою).

Ці прагнення знайшли як і своїх прихильників, так і супротивників. Якщо з прихильниками все більш-менш зрозуміло, то супротивники обрали вельми цікаву тактику – вішання ярлика "провокація".

Саме так відреагував президент на питання "скільки нам (простим людям) потрібно Вам заплатити, щоб Ви разом з усіма депутатами ВР, міністрами, урядовцями назавжди виїхали за кордон і не заважали Україні нормально розвиватися?".

Невже Ющенко не бачить, не розуміє, що в Україні сьогодні різко зростає соціальна напруга? Подібним чином ведуть себе сьогодні і ряд українських експертів.

Автор мав нагоду висловити свою прихильність до радикальної зміни української еліти в блозі Вахтанга Кіпіані, за що отримав побажання автора блогу "застрелитися".

Людину, яка організувала протест "Дістали" назвали "козлом"…

Поки що це вішання ярликів спрацьовує. Звичайно, є люди, яким вигідно розхитати ситуацію щоб дістатися до влади, і вони неодмінно нею скористаються. Однак безглуздо заперечувати те, що в Україні назріває соціальний вибух. Питання тільки хто його очолить.

Сьогодні українці хочуть змін, але ще не знають достеменно як саме це зреалізувати. У вибори вже ніхто не вірить. Тому, якщо не буде помітно жодного поступу вперед, ніяких змін у владі, то вже весною достатньо буде іскри, щоб Україна вибухнула.

Необхідно визнати – в Україні назріває революційна ситуація. І така ситуація вимагає радикальних дій, щоб не дійшло до крові.

 

Микола Кудлик, для УП

powered by lun.ua
Главное на Украинской правде