Кризис, как фактор развития общества

2 просмотра
Петр Масляк, для УП
Воскресенье, 4 января 2009, 12:15

Що таке криза? Це біда чи благо? Відповідь на це просте запитання не є настільки очевидною, як це видається на перший погляд. З точки зору окремої людини, яка через суспільно-економічну кризу щось втратила, іноді доволі суттєве, це незручність, біда, а інколи і трагедія.

Стратегічно ж криза є невід’ємною і обов’язковою складовою частиною розвитку будь-якої країни і всієї цивілізації в цілому. Чому так?
Справа не лише в тому, що нині існуюча система організації суспільства вже вичерпала себе і тому потребує заміни на якісно нову, досконалішу і ефективнішу.

Про те, що це дійсно так, уже не говорять, а волають чисельні факти сьогодення. За загальною теорією систем, будь-яка система прагне до стабілізації, не бажаючи змінюватися, якою б маразматичною вона не була.

Лише зовнішні чинники примушують систему до змін. Лише під сильним тиском історичних обставин, які і є кризою, система вимушена пристосовуватися до сучасних умов і вимог.

Кожна людина і все людство в цілому влаштовані так, що існують у психологічній атмосфері більш-менш комфортного спокою, рутини, остерігаються різко змінювати звичний стиль життя, яким би невідповідним часові і довкіллю він не був.

Хіба не так? Хіба не так плине людське життя? День до вечора, аби нас ніщо не тривожило, не змушувало брати відповідальність за щось чи когось, не змінювало звичного ритму життя, яким би він не був.

Люди звикають до найжахливіших в’язниць чи найжорстокішої війни і потрапивши в інші, здавалося б незрівнянно кращі умови, не знаходять себе, вирвані зі страшного, але звичного середовища.

Що ж примушує нас злізти з печі і почати щось робити? Криза, і тільки криза! Всі кризи в історії людства ставали потужними каталізаторами розвитку цивілізації. Так вже влаштована людина, і тут вже нічого не вдієш, що починає активно діяти лише тоді, коли виникає реальна загроза її життю і добробуту.

Лише такі загрози примушують нас мислити і діяти в режимі життєвого цейтноту.

Енергетична криза 70-тих років ХХ століття послужила потужним імпульсом розвитку науки і техніки, перш за все в галузі енергозбереження. Це потягло за собою прогрес в усіх сферах господарства.

Було проведено дослідження і винайдено суперощадливі, в сенсі використання палива, автомобілі і не менш ощадливі котли опалення, в будівництво впровадили нові матеріали, які на порядок краще зберігають тепло, ніж їхні попередники.

Навіть батарейки до всіх видів приладів змусила, дійсно змусила, стати суперпотужними і ощадливими саме криза. А що ж іще? Виникли електромобілі тощо. Всього й не перелічиш.

Я вже нагадував в одній зі своїх публікацій відомий факт, що китайський ієрогліф, яким позначається криза, складається з двох частин. Одна з них означає небезпеку, а інша – можливості.

У нас чомусь вся увага концентрується лише на небезпеці. Чому ж ми забуваємо про можливості, які відкриває перед Україною криза? Сучасна криза примусить українців змінити своє мислення, витворити нові ідеї й організаційні структури, висунути з власного середовища нових лідерів.

Побудувати здорове українське суспільство без гострої кризи просто неможливо. Хіба не через кризу ми нарешті позбулися рожевих окулярів і реально побачили, хто чого вартий? Хіба не через кризу на поверхню суспільства спливли, де їх видно кожному, всі ці дурні, паразити, антиукраїнські елементи, збоченці, божевільні?

У людей стало незрівнянно менше ілюзій. І це теж досягнення кризи. Відкрилася можливість для формування нової української еліти на основі об’єднання порядних, розумних і професійних людей, не засвічених в жодних корупційних скандалах.

Кризи є потужними природними руйнівниками всього віджилого, вчорашнього, маразматичного. Саме в цей час рушаться імперії і виникають нові ідеї раціонального світоустрою.

Це час загибелі не лише віджилих ідей, але й країн, які чіпляються за вчорашнє, замість того, щоб рухатися в майбутнє. Найяскравіший приклад – Росія. Ця країна, та ще в певній мірі США, фактично на ідеологічному рівні закоцюбли на рівні 50-тих років ХХ століття.

Вони сплять і бачать, як би це повернутися до статус-кво, яке утворилося в результаті Другої світової війни. Особливо Росія. Це очевидний шлях до прірви, руйнації і самознищення. Цю глобальну кризу Росія, як єдина держава, однозначно не переживе.

Чи переживуть її США? Можливо. Все ж таки у США є значний ідеологічний потенціал для цього, перш за все у царині прагматичного підходу до життя, який в американців у крові. Країні просто необхідний свій черговий Рузвельт, який рішучими заходами, підтримуваними громадянами, позбавить США від імперського багажу ХХ століття.

У Росії для виникнення такого лідера просто немає відповідного середовища. Як показує історія Росії, такі лідери виникали в неї або з татарського, або з українського, або з німецького середовища. Щоправда був і один грузин…

Росіяни мріють про відновлення Радянського Союзу в тій чи іншій формі, де вони були панівною нацією. А цього вже ніколи не буде. Сторінку історії вже перегорнуто і треба її писати і читати далі.

Чим довше триватиме і чим більше поглибиться криза, тим гарантованіше розсиплеться Росія. При цьому все буде відбуватися за відомими в геополітиці і геостратегії закономірностями динаміки імперій. Вони на математичному рівні описуються так званою логістичною кривою.

Спочатку Росія розвалиться на декілька держав. Потім відбудеться короткочасне відновлення імперії і нарешті її неминучий і остаточний розпад. Історія не знає винятків із цієї закономірності. Точно так розпадалася Римська імперія, яка відновилася перед остаточною загибеллю майже на сто років. Так розпадалася попередня Російська імперія, яка відновилася у формі Радянського Союзу на понад 70 років.

Навіть "міні-імперія" Югославія діяла аналогічним чином. Спочатку розпалася на шість країн. Потім відновилася у складі Сербії і Чорногорії з тією ж назвою Югославія. Після цього неминучий остаточний розвал. Ще раз нагадую, що винятків в історії не існує. І Росія ним не стане.

Я вже неодноразово писав, що розквіт України принципово можливий в повній мірі лише після розпаду Росії. У цьому, як то кажуть, немає нічого особистого, лише голий науковий підхід і розрахунок. Як писав знаменитий Фрідріх Ніцше: "Ми не фантазуємо, ми розраховуємо!".

Але для того, щоб розраховувати, ми спочатку фантазували. Твердження про прямий зв'язок між розпадом Росії і розквітом України чомусь повністю ігнорується вітчизняною політологією. Через це на ідеологічному рівні у нас відсутня готовність до неминучих тектонічних зрушень світобудови, викликаних глобальною кризою цивілізації.

Це не фінансова криза, як нас намагаються переконати. Це цивілізаційна криза, вихід з якої принципово можливий лише через страшні катаклізми. Шанси вийти з цієї кризи зі стратегічною перспективою найбільші саме в України.

Мабуть, недаремно Іван Котляревський у своїй безсмертній "Енеїді" написав, що українці за власною ментальною сутністю не підходять, скажімо на відміну від росіян, на роль цапа чи кози. Вони є волами. Цей рік, рік Бика – наш український рік.

У цей період нам конче потрібні нові ідеї і люди, здатні впроваджувати їх у життя. І вони неодмінно з’являться. Такий уже закон суспільного розвитку.

Петро Масляк



powered by lun.ua
О Майдане по-голливудски: рок-мюзикл о Революции достоинства в Театре на Подоле
Электростанция в складчину. Как жители Славутича смогут зарабатывать на "зеленом тарифе"
Святослав Вакарчук: Я никогда не заявлял, что собираюсь идти в президенты. Я никому ничего не обещал
Восточная Европа имеет значение: главы МИД Швеции, Польши и Чехии о будущем соседей ЕС
Все публикации