Рабы – не мы?

Вторник, 24 февраля 2009, 12:04

Скільки б дорогих речей не одягали та не чіпляли на себе деякі депутати, на яких би дорогих машинах не їздили, в душі вони залишаються рабами, не здатними піднятися з колін, бо звикли служити і низько кланятися "старшому брату".

У декого з представників Партії регіонів навіть у серці щось йокає, коли слухає виступ Володимира Путіна. Це, мабуть, і не дуже дивно, бо Володимир Володимирович подобається не лише жінкам.

Не може мати майбутнього держава, в якій самопроголошена "еліта" опікується інтересами не власного народу, а здуває пилинки з керівництва і представників сусідньої країни. Щоб, не дай Бог, ніхто нічого не сказав і, навіть, не подумав!

Абсурдною, з точки зору здорового глузду, виглядає істерія антиукраїнських сил (і не лише з Партії регіонів)з приводу заяви міністра закордонних справ Володимира Огризка, який поставив на місце російського посла Віктора Чорномирдіна.

Міністр вчинив правильно, як людина з почуттям національної гідності. І лише рабська психологія, що роками виховувалася в жителів України, може спонукати народних (незрозуміло лише, якого народу) депутатів так завзято захищати Росію, а не Україну.

Політична сила, яка безнадійно застрягла в минулому, намагається перетворити країну в "совок" у найгіршому його прояві. Протестує проти надання імені Василя Стуса Донецькому національному університету, невідомо від кого захищає російську мову в російськомовних регіонах і школах, намагається написати далеку від правди "спільну" історію, головне в якій – сподобатися Росії, а не встановити історичну справедливість.

Свою безнадійну відсталість від розвитку світової цивілізації (західні предмети розкоші маскувати це не допомагають) такі горе-політики намагаються нав’язати і своїм виборцям, боячись їхнього поступу вперед. І це зрозуміло, бо інформований і свідомий виборець голосуватиме не за примарне і нездійснене минуле.

Найбільш прикрим в цій ситуації є повна неспроможність націонал-патріотичних сил запропонувати суспільству цілісну систему цінностей і забезпечити її повну реалізацію. Більшість ідей так і залишилися ідеями.

А ще гіршим є те, що відбулася велика дискредитація ідей українства в широкому значенні цього слова. І перед виборами, президентськими і парламентськими, українці не бачать УКРАЇНСЬКОГО. Справжнього, реального і дієвого, а не штучного і декларативного. Шанс, який був у 2004 році, втрачено.

Але надія все ж є!

Завдання кожного українця – витравити з себе рабську і споживацьку психологію. Навчитися думати і аналізувати, поважати себе і власну країну!

На виборах потрібно обирати не найкращі казки і найкращі обличчя, а реальну програму розвитку країни.

Не ті мають стати керівниками, які пообіцяють збільшити пенсію чи зарплату, а ті, що забезпечить створення умов, щоб людина змогла заробити сама!

А це можуть зробити лише ті, хто розуміють, що таке честь, самоповага і гордість. За рідну землю, за власний народ. Ті, що здатні піднятися з колін і повести за собою інших.

 

Юрій Драч, для УП



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде