Медведев дает курс на Европу

Вторник, 15 сентября 2009, 15:31
Минулого тижня президент Російської Федерації Дмитро Медведєв виступив ще з одним публічним посланням, яке обговорюється не так жваво як його попереднє звернення до Віктора Ющенка.

Йдеться про програмну статтю Медведєва в Інтернет-виданні Газета.ру, яку він присвятив аналізу політичного, економічного, суспільного стану Росії та її перспективам як країни.

Треба віддати належне відвертості російського президента – адже характеристики, які він дає, дуже жорсткі: "Должны ли мы и дальше тащить в наше будущее примитивную сырьевую экономику, хроническую коррупцию, застарелую привычку полагаться в решении проблем на государство, на заграницу, на какое-нибудь "всесильное учение", на что угодно, на кого угодно, только не на себя? И есть ли у России, перегруженной такими ношами, собственное завтра?". Так починається звернення до росіян їхній президент.

Фактично, Медведєв розкритикував створену Володимиром Путіним модель енергетичної супердержави, не називаючи, зрозуміло, жодних прізвищ.

"Двадцать лет бурных преобразований так и не избавили нашу страну от унизительной сырьевой зависимости. Наша теперешняя экономика переняла у советской самый тяжелый порок – она в значительной степени игнорирует потребности человека".

Цікаво, що Володимир Путін, що характерно, публічно не висловлювався ані з критикою цієї статті, ані на її підтримку. Та з відносинами у владному тандемі нехай розбираються в Росії.

Для України більш важливо уявляти, з яким партнером ми маємо справу, і які відносини з ним треба вибудовувати.

Адже російський вектор зовнішньої політики є головною альтернативою інтеграції в європейські інститути і в європейський цивілізаційний простір. Політики, які пропонують більш ніж тісну співпрацю з Росією рідко наводять якісь раціональні аргументи, посилаючись, переважно, на спільну історію, близьку культуру тощо.

Натомість діячі, які виголошують подібні гасла, з цією історією знайомі дуже приблизно, в основному з радянських підручників.

Тим часом, Дмитро Медведєв пише: "Готовые изделия, произведенные в России, в основной массе пока отличаются крайне невысокой конкурентоспособностью. Энергоэффективность и производительность труда большинства наших предприятий позорно низки.

Алкоголизм, курение, дорожно-транспортные происшествия, недостаточная доступность многих медицинских технологий, экологические проблемы сокращают жизнь миллионов людей. А наметившийся рост рождаемости пока не компенсирует убыль населения".

Ситуацію на Кавказі президент Росії змалював так: "Жители республик Северного Кавказа просто не знают покоя. Гибнут военные и работники правоохранительных органов, государственные и муниципальные служащие, мирные люди".

Далі говорячи про економічну відсталість, про корупцію Дмитро Медведєв постійно вживає слово "вековая". Тобто, він визнає, що Росія завжди була відсталою країною.

Насправді, це не привід для зловтіхи. Медведєв зробив єдиний правильний крок у нинішній ситуації – починати реформи колись потрібно, і, зрештою, настав час сказати правду.

Разом з тим для українських політиків з’явилася нагода знову зважити обставини і вибрати напрямок руху – до "братньої", але відсталої Росії, чи до Європейського співтовариства народів?

Дмитро Медведєв пропонує свої рецепти виходу з кризового стану. Політичні свободи, інноваційні проекти, розвиток інформаційних технологій, пошук молодих і талановитих – все це прекрасно, і, як ідеї, згодилися б і для України. Адже проблеми наші в чомусь схожі, в тому числі, й завдяки тривалому перебуванню України в зоні російського впливу.

Звертає увагу на себе лише те, що майбутні успіхи Росії для Медведєва є немов доконаним фактом: "...мы станем одной из лидирующих стран по эффективности производства, транспортировки и использования энергии, ...российские специалисты будут совершенствовать информационные технологии, добьются серьезного влияния на процессы развития глобальных общедоступных информационных сетей...".

Не обійшлося і без великодержавних комплексів: "У российского народа, как у каждого великого народа, яркая, героическая, вызывающая уважение и восхищение и в то же время противоречивая, сложная, неоднозначная история". Хочеться при цьому попросити оприлюднити увесь список "великих" народів.

Та й що таке власне російський народ в інтерпретації Медведєва, залишається незрозумілим. Наскільки давня спільна історія у якутів та інгушів, карелів та калмиків?

Шлях до модернізації російський президент бачить у Європі: "Вопрос гармонизации отношений с западными демократиями – это не вопрос вкуса или каких-то личных предпочтений тех или иных политических групп. Наши внутренние финансовые и технологические возможности сегодня недостаточны для реального подъема качества жизни".

Складно прогнозувати, наскільки щирим є Медведєв у своїх прагненнях, і що у нього може вийти, а що ні. Можливо, стаття – це данина очікуванням, які мали місце у російському суспільстві з моменту обрання його президентом. Сьогодні Медведєв, до речі, розгортає в Росії антиалкогольну кампанію. Так само з цього, пригадується, починав і Михайло Горбачов.

Але, головне, що у цій статті він не може оббріхувати власну країну. Ми маємо вірити Медведєву у тому, що Росія – відстала, що вона уражена серйозними соціальними хворобами, що лікуватися від них їй доведеться тривалий час.

Не будуть же тепер панове Симоненко, Янукович та інші звинувачувати російського президента в "антиросійських" заявах?

Якщо співпраця з Європою є для Росії безальтернативною, то що вже казати про Україну.

По суті, слова Дмитра Медведєва можна інтерпретувати і так: Росія не може через цілу низку системних причин бути протилежним до Європи центром тяжіння, навіть попри наявність такого аргументу, як ядерна зброя.

Навряд чи проросійські партії під впливом цього послання швиденько перепишуть свої програми. Та цього й не потрібно. Вони можуть скільки завгодно вправлятися в проросійській риториці, намагаючись бути більшими росіянами ніж російський президент.

Проте очевидно головне: єдиним життєздатним вектором розвитку України є європейський.

 

Євген Булавка, для УП



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде