Vox populi vox Dei

Понедельник, 26 октября 2009, 10:08

Якби передбачаючи нелегку долю матеріалу "Народе мій...", я заздалегідь розіслав його текст у повному обсязі (із питаннями гіпотетичного референдуму) по колу найближчих друзів та знайомих.

І саме їхня критика мені найцінніша, бо головне в тому тексті було не чергове стьобове паплюження Ющенка, а оті самі питання – такий собі частковий алгоритм запровадження системних змін в Україні, тобто, власне, мирної ліберально-демократичної революції.

Так от, дружньо-приятельська критика зводилась головно до двох позицій.

По-перше, висловлювались сумніви щодо легітимності, як самого такого референдуму, так і його результатів. По-друге, мовляв хоч Ющенко, хоч будь-хто із сутніх кандидатів в президенти чи взагалі жоден із відомих представників вітчизняної панівної верстви ніколи на такий самовбивчий крок не підуть.

Ну, що ж, давайте по порядку.

Щодо легітимності.

Звичайно, можна було б відбутися пасажем, мовляв, про яку легітимність влади можна торочити в цій державі, коли її представники, починаючи від Гаранта, не раз поміченого в ігноруванні Основного Закону чи нардепів, котрі голосуючи один за десятьох наприймали тим самим сонм апріорі нелегітимних законів, і закінчуючи останньою чиновною штапіркою із якої-небудь Зачхипхайлівської селищної ради, що керується не законами, а переважно якими-небудь підзаконними актами, кожного Божого дня кладуть із прибором на тую самою легітимність.

Але можна підійти до цього питання і з трохи іншого боку. З’ясуємо, що таке, власне, легітимність.

Легіти́мність (від лат. legitimus – згідний із законом, законний, правомірний) – це морально-психологічне сприйняття влади громадянами, добровільне визнання її права здійснювати управління соціальними процесами, згода, готовність їй підпорядковуватися.

Окрім того, легітимність – політико-правове поняття, котре означає позитивне ставлення мешканців країни, великих груп, громадської думки до діючих в державі інститутів влади, визнання їх правомірності.

А тепер скажіть мені: скоко, скоко наших співгромадян позитивно ставляться "до діючих в державі інститутів влади"?

Я особисто, наприклад, скоко? Не знаю, але здогадуюсь, що надзвичайний мізер. І мізер той в реалі швидше за все якраз і репрезентує ота сама панівна верства.

Але я, напевне, відаю, що згідно останніх соціологічних досліджень близько 70-80% українського народонаселення не просто негативно ставиться до сутньої влади, одночасно гамузом туди відносячи і так звану опозицію, а просто тую владу і за владу не вважає.

Так про дотримання якої легітимності можна торочити у випадку зламу та відправки в політичний брухт нинішньої совкової системи влади заразом із її сучасним політбомондівським та чиновним наповненням, якщо і влада ця, і її представники на 80% нелегітимні?

Ні, звичайно ж, що ґрунтуючись лише на даних соціології стару малолегітимну владу у політичне небуття не відправляють і нову владу не узаконюють. Але ж запропонований автором алгоритм перезаснування держави надзвичайно легітимний, бо передбачає використання одного із найважливіших та найефективніших інструментаріїв прямої демократії – референдуму.

Референдум (від лат. Referendum – те, що мусить бути повідомлено) – являє собою безпосередню правотворчість народу та передбачає вирішення найважливіших для суспільства питань (конституційних, законодавчих, внутрішньо - чи зовнішньополітичних) шляхом всенародного голосування, результати котрого мають найвищий правовий статус і обов’язкові для виконання усіма державними органами.

Так що, через референдум можна цілком легітимно, як проігнорувати стару систему влади із її гнилою політелітою та прийнятою ними ж під себе ж Конституцією, так і цілком легітимно започаткувати системні перетворення в країні, закріпивши їх результати в новій Конституції.

І це той випадок, коли вислів "Глас народу – глас Божий" буде відповідати більш сучасному його трактуванню, тобто впливу та дієвості громадської думки на вирішення тієї чи іншої проблеми, а не первинному його значенню.

("Nec audiendi qui solent dicere, Vox populi, vox Dei, quum tumultuositas vulgi semper insaniae proxima sit – "І люди не мусять прислухатися до тих, хто каже, що глас народу є гласом Божим, бо нестриманість натовпу завжди межує із божевіллям натовпу". Із листа відомого вченого VIII Алкуїна до майбутнього імператора Карла Великого 798 рік).

Бо первинне значення цього крилатого вислову набуде актуальності, коли перезаснування держави України розпочнеться не в більш-менш організований спосіб (а запропонований автором алгоритм саме це й передбачає), а в стихійний чи заколотний спосіб.

До речі, цей алгоритм системних змін звичайно ж не єдино можливий. Так, в середовищі політичностурбованої публіки давно мусується тема перезаснування держави через так званий установчий процес.

Певна ініціативна група навіть вигулькнула із пресухой в УНІАН, декларуючи започаткування процесу скликання Установчих зборів. Втім, в приватних бесідах із деякими батьками-засновниками цієї ініціативи я з’ясував, що принципової різниці поміж моїм та моїх прихильників баченням механізму перезаснування держави та баченням цього процесу цією ІГ не існує.

Маються розбіжності в строках та тривалості цього процесу, деякі технологічно-методологічні розбіжності та певна неузгодженість в використанні деяких термінологій та дефініцій.

Втішає інше, що подібні ІГ починають виникати і діяти в країні. Зрозуміло, що певна їх частина є абсолютно інспірованими владно-олігархічними кланами (так, про всяк випадок), деякі носять суто технологічний виборчий характер, деякі традиційно формуються під якого-небудь мікро-фюрера тіпа сумнозвісного Данко Леся Подерев"янського...

Але маються і такі, котрі подібними вадами не страждають і носять спонтанний та громадсько-ініціативний характер. В них, втім, присутня інша біда, яку я називаю вірусом блідої організаційної немочі, але це хвороба виліковна.

І, я так вважаю, пройде зовсім небагато часу, коли більшість таких громадських ініціатив об’єднаються і вийдуть кінцево на певну по-справжньому опозиційну широку організаційну структуру на кшталт громадського об’єднання чи РУХу (не плутати із НРУ), головною місією котрого і буде злам старої системи влади, тотальне усунення від влади нинішньої панівної верстви та запуск справжніх ліберально-демократичних системно-змінних процесів.

Що ж стосується дружніх зауважень з приводу того, що ні Ющенко, ні жоден із відомих представників вітчизняної панівної верстви на самовбивчий крок підтримки системно-змінних та люстраційних вимог опозиційного Громадського РУХу ніколи в житті не підуть, то це ще як сказати...

Опускаючи поки організацію, методологію та алгоритм протестної кампанії (до неї ми ще повернемось найближчим часом), прошу собі на хвильку уявити.

В певний час Х розпочинається організована вже згаданим поки що умовним Громадським РУХом одночасна масова протестна хода із Сум, Харкова-Полтави, Донецька, Дніпра, Запоріжжя, Херсону, Одеси, Хмельницького, Ужгорода, Львову, Луцьку, Рівного-Житомира, Чернігова на Київ.

Скажіть мені, будь ласка, на якому кілометрі такої ходи уся сутня влада з усіма її силовими структурами обіср…ся?

Киянам, котрим участі і ході, із суто географічних чинників, приймати не треба буде, ще доведеться ловити за п’яти яких-небудь "легітимних" Ющенка, Тимошенко, Литвина чи хоч якогось зубожілого депутатка, аби хтось із них надав системно-змінному процесу передачі влади хоч якогось легітимного вигляду.

Фантазії, скажете, авторський передстаркуватий маразм? Наберіться трохи терпіння,

 

Валерій Семиволос, Харківська область, село Губарівка, для УП

powered by lun.ua
Главное на Украинской правде