Юлия Тимошенко вооружилась ностальгией по Майдану

Понедельник, 26 октября 2009, 13:04

– Розумієш, у 2004 році Майдан був з іншого боку – там, де Головпоштамт. І за сценою були "Макдональдс" і "Київміськбуд"... – Микола Томенко підняв руку і показав на неонову рекламу зверху дахів будинків, які вінчали Майдан Незалежності біля Лядських воріт.

Віце–спікер і колишній "діджей помаранчевої революції" намагався пояснити різницю між подіями, схожими по формі та розділеними п’ятирічною прірвою між надією та розчаруванням.

– А сьогодні Майдан з цього боку, і за ним – "Україна", – усміхаючись, Томенко показав на назву готелю, яка виглядала за сценою.

Головне завдання для штабу Юлії Тимошенко – переконати, що це вона підібрала прапор Майдану, нести який на цих виборах не спостерігається ажіотажу. Підсилити ефект мала процедура висунення у президенти, яка по формі відтворювала атмосферу 2004 року.

Підмостками юліного Майдану були бульвар Лесі Українки, вулиці Мечникова та Старонаводницька. Близько опівдні в суботу ці прилеглі до центру транспортні артерії були окуповані автобусами учасників "з'їзду" з висунення кандидатури Тимошенко.

Першими привезли мешканців східної України. З розповіді однієї з учасниць юліного Майдану, людей набирали керівники місцевого БЮТ.

В основному до столиці взяли тих, хто вже зголосився працювати у кампанії Тимошенко – агітаторами, членами виборчих комісій, спостерігачами тощо.

Але в принципі брали всіх, хто готовий був їхати. Навіть тих, хто навіть і думки не має голосувати за Тимошенко. По приїзду "вільним громадянам вільної країни" роздали по 70 гривень на харчування. Решту – 200 гривень "преміальних" – мали видати по завершенні з'їзду. А щоб народ не розбігся і не прогуляв, їх суворо попередили: о 17 годині слід прибути під консерваторію на реєстрацію.

Це – конкретна історія конкретної людини. Не факт, що гроші отримували всі. Але матеріальне заохочення мало місце.

Насправді виявилося, що під консерваторією реєструвалася лише керівна ланка партії "Батьківщина", якій відвели VIP–місце біля сцени. Вони були формальними делегатами з’їзду і своїм голосуванням мали висунути Тимошенко в президенти. Решта пара сотень тисяч були покликані тільки підкріпити масштабну картину підтримки.

У нас на районе не звонЯт, а звОнят. У нас на районе: "Юля переможе"

Поки готували з'їзд, не обійшлося без міні–провокацій. Якісь молодики намагалися притягнути на Майдан гумову жінку в косою. Охорона заходу тут же відібрала трофей, ляльку закинули в найближчий автобус, а її перука з колосочком дісталася нардепу Андрію Кожем'якіну, який скрутив її в трубку.

Суб'єктом іншого конфузу стала вже реальна жінка – голова Державного комітету підприємництва Олександра Кужель. В супроводі голови Фонду держмайна Дмитра Парфененка вона прибула на з'їзд і намагалася пройти в VIP–зону. Але охорона взяла даму під руку і вивела за огорожу.

– Та що ви собі дозволяєте? Я – Олександра Кужель! Мене запросили, – чиновниця намагалася вивільнити лікоть і прорватися до депутатів.

– Нам наказано пропускати лише делегатів з'їзду. Ви не делегат, – холодно відповів охоронець.

– Олександре Валентиновичу, що це робиться! Що за неподобство! – кинулась Кужель до Олександра Турчинова, який проходив повз.

– Пропустіть її, – врятував ситуацію хтось із нардепів.

Насправді таких невезучих як Кужель було ще чимало, але у всіх них виявилися друзі чи родичі депутатів, які проводили їх під сцену. Коли організатори зрозуміли, що між трибуною і основним натовпом залишився голий шмат площі, що не годиться для красивої картинки, у VIP-зону запустили ще й пресу.

Микола Баграєв - головний організатор майданів Тимошенко

Поступово тут зібралася вся фракція БЮТ і частина нашоукраїнців. Депутати як старі друзі віталися один з одним. Дехто порівнював юлін Майдан з подіями п’ятирічної давнини. А для декого емоції були свіжими і незіпсованими - як для Богдана Губського, який провів 2004 рік в політичному таборі нинішнього головного конкурента Тимошенко.

– Значить, так: з Черкас сюди хотіли приїхати чотири тисячі осіб, але трьохсот ми не довезли – не вистачило автобусів, – звітував про організаторські здібності на підшефній території Губський. – З Київської області приїхало 25 тисяч...

Серед натовпу розгулював міністр внутрішніх справ Луценко, розповідаючи анекдоти про педофілів.

– Юрію Віталійовичу, немає ностальгії за старим Майданом?

– Є трохи… Але я пройшовся по площі і скажу, що емоції вже не ті! Не така амплітуда!

– Немає рефлексу кричати "Ю-щен-ко, Ю-щен-ко"?!

– Ну що за питання?! Ні. Немає. Врешті, думку не міняють лише ідіоти.

Коли годинник на Будинку профспілок пробив шосту, над сценою зазвучав голос, добре відомий з подій 2004 року. Він повідомив, що п’ять років тому тут було виборено право на свободу, а тепер звідси у президенти буде відправлено "вірну доньку українського народу" – Юлію Тимошенко.

Андрій Портнов і Олександр Абдуллін

До появи самої кандидатки біля мікрофона почали міняти один одного соратники та агітатори Тимошенко: співаки Олександр Пономарьов, Ніна Матвієнко та Руслана, лояльні до прем’єра керівники "Ровенькиантрацит" та АНТК імені Антонова, ректор КПІ Згуровський, який також є претендентом на віце–прем'єрство.

Поява на сцені одного із музичних символів Майдану викликала неприємні спогади в нардепа Олександра Третьякова:

– О, а ця і тут за гроші співає? У 2004 за Майдан теж платили.

Ще одне обурення в депутата викликало звернення промовців до присутніх.

– Коля, а чому тут усі кажуть один одному "дорогі друзі", а не "любі друзі"? – звернувся Третьяков до поки що керівника фракції НУНС Миколи Мартиненка.

– Хлопці, так у вас же патент на цю назву! – не дав йому відповісти рухівець Вячеслав Коваль.

Микола Мартиненко (праворуч) і Олександр Третьяков (ліворуч)

– А ви cюди взагалі як хто прийшли? – запитався депутата хтось з присутніх.

– Я? Ну…, – розгубився Третьяков. – А! Так я ж гість! Хлопці, дайте сюди моє запрошення.

Охоронці передали шефу білий квиток, розписаний національним орнаментом.

– Бачите, отут написано: "Третьяков Олександре Юрійовичу, маємо честь запросити Вас на з’їзд з висунення кандидата на пост президента України Юлії Володимирівни Тимошенко".

– І що, невже забули все, що було у 2005–му?

Колишнє близьке оточення Віктора Ющенко захвилювалося, потім розгубилося і врешті решт розсміялося:

– То були непорозуміння! Усі помиляються – і вона помилилася.

Тим часом слово дали лідеру фракції БЮТ Івану Кириленку, який ще влітку порівнював Тимошенко з княгинею Ольгою.

– Як же прикро і болісно спостерігати з кожного каналу, як десятки вгодованих мужиків ридають, що усе в нас погано, – Кириленко натякав на Литвина, який не стримав сліз під час висунення в президенти.

Іронізуючи зі спікера, Кириленко забув, що працював керівником його виборчого штабу в 2002 році.

– І з такими хтось збирається будувати майбутнє? Ні! Ми його будуватимемо з тим, хто вміє тримати удар, – майже кричав з трибуни Кириленко. – Слава Україні! Віват, Юлія!

Під сценою з'явився Микола Томенко, який тепло привітався з Олегом Медведєвим і розповів жарт на актуальну політичну тему.

– Значить, анекдот на злобу дня. Зустрічаються двоє депутатів, тепло вітаються. Раптом один до іншого уважно придивляється і тихо запитує: "Слухай, а ти часом не педофіл?" Той відповідає: "Ні, ти що? Я педераст". "Ну слава Богу!" – полегшено зітхнув перший.

– Га-га-га-га-га! - росміявся Медведєв.

А на трибуні продовжували агітувати. Найпростішу аргументацію свого вибору оголосив співак Павло Зібров:

– Голосуй за Юлю, бо вона вродлива! Голосуй за Юлю, бо вона не зрадить! Голосуй за Юлю, бо вона найкраща!!!

...Народ продовжував прибувати на Майдан. У числі інших з'явилася міністр праці Людмила Денисова, вуха якої прикрашали до непристойності яскраві діаманти. Камінці засліплювали оточуючих, коли промінь прожектора потрапляв на членкиню уряду.

Людмила Денисова вдягла на майдан "брюлики". Скромно і зі смаком

Годинник показав 19:30, і шоу на Майдані стало доступним ще для мільйонів телеглядачів.

З наближенням історичного моменту на площу приїхав Леонід Кравчук. Сьогодні він входить до числа vip–агітаторів Тимошенко, хоча п'ять років тому його обличчя прикрашало білборди кандидата Януковича.

Натовп, що зібрався під сценою, розступався перед першим президентом. Кравчук немов криголам ішов–ішов, поки не вперся в Олександра Турчинова. Він з ним тепло розцілувався й попрямував на сцену.

– Мене кликали сюди в 2004, але я не прийшов, бо не повірив тому лідеру, – оголосив Кравчук з трибуни. – На жаль, я не помилився...

Депутати від БЮТ, які домінували в партері, схвально зітхнули.

– Я пропоную сьогодні створити народний фронт на захист Юлії Володимирівни, – продовжував Кравчук у мікрофон. – Вона єдина тримається і бореться з кризою.

Кравчук - за Тимошенко

У цей момент до Майдану з боку перекритої вулиці Інститутської під'їхав кортеж Тимошенко. Прем’єр стрімко вийшла з машини та пішла в білий шатер за сценою. Туди ж заскочили Микола Баграєв, відповідальний за постановку мега–шоу, та Олександр Абдуллін, який очолює агітпроп в БЮТ.

За ними, засвідчити свою любов до Тимошенко, забігли три бойових жінки з її команди – Ольга Трегубова, Марина Сорока та Наталія Королевська.

– ...Тому я прошу вас, Юліє Володимирівно, прийняти від мене естафету державної незалежності України, – завершив свій спіч Кравчук.

Слалося враження, що зараз хтось з організаторів подасть Кравчуку факел, і на сцені буде влаштоване щось на кшталт олімпійської естафети – від першого президента до майбутнього.

Але замість смолоскипа на подіумі з'явився Олександр Турчинов...

Зійшовши зі сцени, Леонід Кравчук радісно приймав вітання із святом.

– Леоніде Макаровичу, а ви готові відповісти за всі наслідки обрання Юлії Тимошенко? – запитали першого президента.

– А до чого тут я? Вся країна буде відповідати.

– Але ж на вас більша відповідальність – ви ведете за собою людей…

– А що я можу зробити, як я в неї закохався? І я цього, здається, не приховував! Півтора року я на кожній передачі, в кожному ефірі підтримував її. Так що в неї немає виходу – вона повинна виграти!

– А якщо програє?

– Ні! Такого бути не може.

– Але ж і ви програли. Пам’ятаєте? Кучмі…

Перший президент задумався.

– Так... Здається так. Програв. Ну що ж, як програє, буде боротися далі. Силою, якщо це буде потрібно.

...Тим часом Турчинов на сцені виконував усі необхідні формальності – він проводив з’їзд партії "Батьківщина", що мав ухвалити рішення, заради якого всі тут зібралися.

Олександр Турчинов голосує за Тимошенко

– Може, в когось є бажання висунути свою кандидатуру в президенти? – звернувся Турчинов до Майдану з характерними істеричними нотками в голосі.

Якщо абстрагуватися від контексту, здавалося, що він почне скандувати підзабуте "Кучму – геть!"

– Немає охочих? – розтягнув речитативом заступник прем’єр–міністра. – Тоді давайте де-мо-кра-ти-чно, раз-зом проголосуємо є-ди-ну пропозицію, яка звучала на Майдані – висунути кан-ди-да-том на пост президента Юлію Ти-мо-ше-нко!

– А-а-а-а! – схвально пронеслося над Майданом.

– Хто за? Проти? Утримався? Од-но-го-лос-но! – оголосив Турчинов. – Я запрошую на цю сцену кандидата у президенти Юлію Тимошенко.

– Юля! Юля! Юля! – відповів натовп.

На краю подіуму, який розпочинався біля торгового центру "Глобус", з'явилася тендітна фігура в білому. Крок за кроком, Тимошенко наближалася до мікрофона. Незрозуміло, на чому більше концентрувалися присутні – на ній самій чи на бездоганному білому пальто з етнічним орнаментом. Як і в 2006 році, бютівські технологи вирішили експлуатувати образ Берегині.

– Ой, ну просто снігурочка! – зойкнула депутатка Уляна Мостіпан.

Юлія Тимошенко виходить на Майдан

Замість довгої преамбули, Тимошенко почала розповідати про свої нічні кошмари.

– Останні кілька днів мені сниться сон, що я іду до Майдану і не можу знайти дорогу. Є якісь криві вулички, переходи.... І я не можу прийти і стати перед вами, – зізналася кандидатка. – Це все тому, що Майдан – не просто дорога від Грушевського до Хрещатика. Це дорога через серце, душу, нашу свідомість. І тому цей шлях надзвичайно важкий...

Присутні слухали, затамувавши подих. Ще трохи, і в своїх містичних екскурсах Тимошенко згадали би, як в день смерті Брежнєва їй сталося видіння, що бути їй президентом.

– ...П’ять років тому ми вийшли на Майдан за мораль у владі. А отримали зовсім інше... – Тимошенко злегка починала бити ногами Ющенка. – Так, можливо, яскраві походи на Говерлу, можливо, розбудову музеїв, можливо, вишиті рушники і все те, що дороге нашому серцю. Але якщо все це без моралі – це вже не справжній патріотизм...

Чим далі удари ставали все дошкульнішими.

– Не наша з вами провина, що той лідер, якого ми обрали, не захистив Україну так, як ми того очікували. А став він одним з об'єктів в домашніх колекціях наших місцевих українських олігархів, серед старожитностей і керамічних слоників.

Тому, вважає Тимошенко, треба спробувати ще раз – але цього разу вже з нею.

– Саме з нашого Майдану має піти хвиля боротьби за Україну. Кожен з вас має донести до кожного селища і міста частинку цієї доброї прекрасної інфекції боротьби за свободу! – вдалася Тимошенко до несподіваних аналогій. – Ви зможете це зробити?

– Так! – відповів їй партер.

– Я впевнена, що ви зможете!

Левову частину своєї промови Тимошенко присвятила поясненню, що вона не така, як інші.

– Нам нав’язують стереотип, що всі політики однакові. Це щоб остаточно прибрати віру з наших сердець. І я хочу сказати вам як людям, що вірять мені – я з ними не однакова!

"Ними" виявилися конкуренти Тимошенко – "стара команда, яку ми прибрали в 2004 році, і яка мріє повернутися назад, щоб споживати Україну як акціонерне товариство закритого типу".

І її анітрохи не бентежило, що половина цієї "старої команди" вже входить до БЮТ

Свою боротьбу з "ними", за словами Тимошенко, вона почала десять років тому, коли отримала призначення в уряд

– У 1999 я прийшла на посаду віце–прем'єра, перейшла через поріг, і у мене в кабінеті почав гудіти спеціальний пристрій, який сповіщав, що через декілька хвилин почнеться розпад енергетичної системи України.

Але Тимошенко швидко забрала гроші в кланів і реформувала енергетику. І так тривало допоки в лютому 2001–го її не арештували.

– Я ніколи не забуду того, де я опинилася за свою чесну позицію, коли я постала проти тих, хто грабував країну Вони кинули мене за грати! – погляд Тимошенко палав. – Я завжди буду пам’ятати, коли 8–го березня, будучи у в’язниці, я відкрила вікно і побачила, як піднімаються кульки з квіточками, а навколо в’язниці десятки тисяч людей співали гімн України. А в сусідній зі мною палаті, вибачте, сидів Андрій Шкіль...

Ці спогади були здатні розчулити будь–кого. Можливо, окрім самого Андрія Шкіля, який точно знав, що до Лук'янівського СІЗО його привезли аж наприкінці 2001 року, коли Тимошенко давно вже була на свободі.

А Тимошенко продовжувала ділитися спогадами з казематів.

– І я ніколи не забуду, як мені неповнолітні діти з в’язниці передавали через спеціальну пошту записочки: "Мамо, допоможи! Ми ні в чому невинні!". Ці діти, які взяли десь буханку хліба чи ковбаси та опинилися за гратами. А великі дяді, які брали заводами і пароходами, електростанціями і газопроводами, були на волі.

Про свої буремні 1990-ті, коли корпорація ЄЕСУ тримала під контролем всю промисловість України, прем’єр не згадувала.

– І коли вони беруть шельф Чорного моря – ми повертаємо його Україні. Коли вони забирають заводи і намагаються знищити їх – ми повертаємо. І коли вони забирають по 140 гектарів землі собі на дачу – я повертаю їх назад.

Виступ Тимошенко дедалі більше набував рис проповіді.

– Я не однакова з ними, тому що країна значить для мене більше, ніж моє власне життя! Я не однакова, тому що наша українська солов'їна мова значить для мене те ж саме, що моє життя!

Не забула Тимошенко зачепити і журналістів.

– Я не хочу, щоб сьогодні через такі самі залежні засоби масової інформації, які поки що по кишеням в наших олігархів, і далі принижували тих політиків, які з ними неоднакові.

– Все-таки, говорити вона вміє, – повернувся Олександр Третьяков до Романа Зварича.

– Боже, як подумаю, скільки кампаній ми боролися проти неї, а тепер не треба! І я такий спокійний! – зітхнув новоспечений член партії "Батьківщина".

Насамкінець лідер БЮТ вирішила дотиснути сентиментальних слухачів, пригадавши найгіркіші епізоди свого шляху.

– Дорогі мої, стоячи на Майдані, я не можу не згадати і своє життя. Не згадати ті часи, коли, будучи студенткою і маючи зовсім мало часу, я ночами ходила на шинний завод і розвантажувала шини, які були вдвічі більші за розміром мого зросту. І робила це для того, щоб можна було нормально жити нашій родині.

– Все своє свідоме життя я прожила в "хрущовці" зі своєю мамою. І я знаю, що таке жити без газу, води та світла, – продовжувала прем’єр.

Враховуючи прірву в соціальному статусі між Тимошенко та присутньою аудиторією багатотисячного Майдану, вона відчайдушно намагалася переконати – вона така, як і всі навколо.

– Я згадую очі моєї мами, яка все життя днями і ночами пропрацювала диспетчером на автопідприємстві. Вона кожен раз брала все нову і нову добу, щоб забезпечити свою родину. Вона не спала і не їла – так, як всі матері сьогодні. Я знаю цю виснажливу працю, і тому зроблю, щоб будь–яка мама і будь–який тато мали достойну роботу і зарплату, – перейшла кандидат у президенти від спогадів до обіцянок.

Але людей, що четверту годину стояли на мітингу, політичні заяви мали б втомити. На холодному повітрі значно актуальнішим ставав музичний концерт співочої агітбригади Тимошенко, який мав відбутися одразу після виступу.

Сценарій єднання кандидата з виборцями вимагав, щоб Тимошенко пішла у народ. Після завершення виступу охорона зробила для неї коридор. Але прем’єр не одразу зорієнтувалася і замість того, щоб спуститися до низу, почала тиснути руки охоронцям.

Ситуацію врятував БЮТівський нардеп Андрій Шевченко, який тримав на плечах доньку. Побачивши дитяче обличчя, Тимошенко зі словами "ласточка моя!" стала обійматися. Поступово вона спустилася до своїх прихильників, які навперебій зізнавалися їй у любові і бажали перемоги.

Андрій Шевченко з донькою

Завершивши почесне коло, Тимошенко опинилася в обіймах організатора всього цього дійства Микола Баграєва. З його обличчя не сходила усмішка а–ля Адріано Челентано. Навіть без слів було зрозуміло – свято вдалося, а відеокартинка з Тимошенко була неперевершена.

А позаду сцени, за наметом прем’єра подалі від очей натовпу стояло декілька рядків вдягнених в біле дівчат з прапорами БЮТ, які повинні були створити фінальну сцену.

Посміхаючись один одному, вони синхронно розмахували знаменами, створюючи хаотичну хвилю. За хвилину перед ними з’явилась жінка, що, перекрикуючи Майдан, почала роздавати команди.

– Держим флаги ровно! Ровно, я сказала!

Усмішки в перших рядках зникли.

– Значит так, машем флагами одновременно: туда–сюда, туда–сюда, – інструктор роздратовано почала сама махати руками. – Вот так, не отвлекаемся…

Рухи прапорів з хаотичного розмахування перетворилась в рівну хвилю.

– И запомнили: если у кого–то что–то запуталось, или еще что–то – не обращаем внимания!! Понятно?! Главное – идти ровно и размахивать, размахивать, размахивать! Все, пошли!

Колона дисципліновано рушила на сцену. На светрі кожної палав герб кандидата – портрет Юлії Тимошенко, вписаний в червоне серце. Прапори створили вражаючий ефект сяючої хвилі, замінивши собою усмішки на обличчях дівчат.

powered by lun.ua
Главное на Украинской правде