Ответственность за Майдан

Пятница, 20 ноября 2009, 11:33

Майдан - це термос чаю і пластикова миска з супом, це - дим від вогню, спальник і пінопласт під наметом, це - квіти, вплетені в щити ОМОНу на Банковій. Це - мокрі ноги і таблетки від простуди, валянки і апельсини, це - сотні прапорів, на яких люди власноруч написали імена своїх міст і сіл.

Майдан - це бушлат покійного чоловіка-геолога, котрий віддала моєму товаришеві його сусідка-пенсіонер по поверху - "На Майдані він вам більше згодиться, аніж мені тут".

Це - фраза "може хоча б ви не маєте де ночувати? Дружина зготувала борщу, настелила постелі і сказала мені, щоб без людини з площі додому не вертався..."

Майдан - це тисячі приватних історій, кожна з яких має бути почутою.

Майдан - це  Олег Скрипка з акордеоном, кількасот тисяч людей і "Горіла сосна, палала". Це - "Я живу в холодильнике. Я заявляю об этом официально." Це – "Если бы не жижа под ногами - ну просто лето. Днём. В Крыму. На пляже."

Це - ранкова молитва, дзвінки додому і барабани-бочки перед Кабміном. Це - довга дорога з дому і додому.

Майдан - це наша пам’ять. Поки вона жива - живий і Майдан.

Війна проти Майдану

Гімн Майдану "Разом нас багато" - спопсований Євробаченням і викликає у багатьох гірку посмішку. Написи на стінах - стерто. Непокарані фальсифікатори рівномірно розбрелися по різних партіях. Гасла - провживано у виборчих кампаніях. Це - наслідок як, у першу чергу, взаємної війни "помаранчевих", так і цілеспрямованих дій з дискредитації Майдану.

На мою думку, першого і основного системного удару Майдану завдала Юлія Тимошенко, яка запустила кампанію по дискредитації Ющенка під назвою "любі друзі". Юридичних наслідків вона не мала, і зараз більшість звинувачених нею "друзів" плідно співпрацює з БЮТ.

Скандал вересня 2005 року змусив Ющенка домовлятися з Партією Регіонів. Тимошенко продовжила топити Ющенка шляхом абсолютно непотрібної відставки Єханурова з поста прем’єра, огульно критикуючи президента за співпрацю з "регіоналами", до якої вона ж його і підштовхнула. Подальша помилка коаліції з Януковичем і відверто невдалий список-2007 знищували політичну еліту, народжену на сцені Майдану, фрагментували і здешевлювали її.

Юлія Володимирівна свідомо і послідовно утоптувала темою "зради" свого конкурента на виборах-2010, не рахуючись з минулим. Ціну її звинувачень показала невдала спроба широкої коаліції БЮТ з ПР у вересні 2008 року і спільний з ними проект Конституції.

Можливості Віктора Ющенка після Революції і до теперішнього часу переоцінюють. Він мав до справи саме з тією судовою і правоохоронною системою, котра тоді була - але все ж міг призначити іншого генпрокурора. Він мав змогу скасувати неконституційно прийняту політичну реформу, котра розбалансувала систему влади і створила покруч закритих пропорційних списків на виборах в Раду - але не порушив політичних домовленостей грудня 2004-го. Він міг витримати паузу до виборів в 2006-му - але конфлікт зробив його з судді і морального авторитета одним з гравців.

Уже з перших пореволюційних днів українські "біло-голубі" поділилися на дві категорії.

Перша - активні перебіжчики в табір переможців, котрі уже весною 2005-го року почали захоплювати владу в "помаранчевих" партіях, маніпулюючи демократичними механізмами і процедурою і витискаючи звідти справжніх людей, котрі робили нашу перемогу. Вони - видатні дискредитатори ідей і практик Майдану на місцях.

Друга - втікачі в Монако, ті, кого спробували притягнути до відповідальності, і кумедна опозиційна трійка Чорновіл-Корчинський-Вітренко.

Через гнилість правоохоронної структури і відсутність політичної волі люди з цих двох категорій не відповіли за скоєне перед законом і продовжили свою діяльність як "опозиція". Разом з цим, їхній підхід-2004, кримінально караний в демократичних суспільствах, отримав легітимність - а, отже, є ризик рецидиву.

Окрема категорія борців з Майданом забезпечила новий антиреволюційний словник нео-опозиціонерам. "Банкрутство помаранчевої влади", "маніпуляція свідомістю", "участь американських спецслужб" - слова з критичних "аналізів" російських політологів і політтехнологів, справжніх банкрутів-2004, що бурхливою лавиною друкувалися в Москві.

Слід згадати і організаторів Майдану, котрі поміняли свої переконання, починаючи з Кінаха і закінчуючи Морозом, а також тих, хто вважає, що Майдан - це історія, бо спадок старих слів і дій не дає змоги успішно "вирішувати питання".

Брутальна війна проти Ющенка як одного з центральних символів помаранчевої революції в традиціях бігбордів-2003 в Донецьку з навішуванням "нацистського" ярлика і огульним критиканством - також технологія приниження Майдану.

Очевидно, Ющенка є за що критикувати - але саме в Майдан цілять, розповідаючи про "помаранчевий нацизм" і "омолодження шкіри за допомогою стовбурових клітин".

Ми і Майдан

Про відповідальність політиків вже сказано і буде сказано чимало. Але політики не були б такими, якщо ми б не дозволили їм такими стати. Ми - джерело їхньої влади. Ми винні в тому, що дозволили їм так поводитися.

Так, станом на 2004 рік у нас не було іншої еліти - а без еліти неможливі зміни. Структури, що повинні були б спостерігати за діючим політикумом, виявилися слабкими і недієвими, не змігши зібрати навколо себе активних громадян і стали заручниками міжпартійної боротьби. Спадок цієї борні - недовіра і зневіра.

Майже не відбулося Майдану на місцевому рівні (винятком є хіба Суми) - і тут є непочатий край роботи для тих, хто робив Майдан. Знищення історичної забудови Львова і Києва, руйнування заповідних територій Ґарду, вирубка парків у центрі Харкова, випалювання будинків у центрі Одеси - все це потребує активної громадської участі на місцях.

Саме тут має виникнути нова українська еліта - з безпосередньої роботи з людьми, з місцевих питань, з конкретних невеликих справ почнеться довіра.

Політиків треба примусити цінувати довіру як центральну категорію вибору.  Таку довіру можна заробити лише тривалою послідовною працею. Не змагання за "кращого з гірших", а пошук свого виборця і забезпечення його інтересів, не огульне критиканство, а рівень правової культури, компетентний аналіз політики і конкретні пропозиції стануть ознакою їх якості і причиною перемоги з старою елітою.

Як заробити, зберегти і помножити довіру - ось що має стати ключовим для нового українського політика.

Майдан - це прообраз нової, вільної, європейської України. Як і події 1991 року, він тільки задав орієнтири і принципи, котрі треба буде втілювати далі.

 

Остап Кривдик, політолог, активіст

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Главное на Украинской правде