Принципы нашей победы
До причин, через які Україна опинилася в її нинішньому становищі - на межі існування як повноцінної держави - будуть повертатися ще неодноразово. Можна і потрібно при цьому аналізувати дії політиків, зокрема, нинішніх опозиціонерів.
Разом з тим неможливо уникнути і розгляду цілої низки "підводних каменів" у суспільному житті, через які ми спотикнулися зараз, і спотикатимемося надалі.
Тим більше, що сьогодні лунають абсолютно обґрунтовані заклики до "перезавантаження" країни.
То на яких засадах цей процес має відбуватися?
Для початку хочеться згадати, і на тлі останніх подій це буде цікаво, як у 90-тих роках представники націонал-демократичного табору романтично мріяли "українізувати" схід та південь держави. Розроблялися відповідні програми, здійснювалися поїздки... Результат вони мали, але до перелому ситуації не призвели.
Навпаки, політичні еліти південного сходу мають нині можливість диктувати власні умови всій країні не тільки в економічній, але й у гуманітарній площині.
Але перед цим "донецькі", які сьогодні при владі, пройшли ще один етап - замкнення регіону виключно на своїх інтересах. В пресі використовувався навіть такий термін як "планета Донбас". І справді, будь-хто, хто потрапляв в регіон, не міг не помітити абсолютно інші, немов законсервовані соціальні та культурні реалії, які штучно підживлювалися.
Розбудити від "сну" Донбас змогли лише вибори 2004 року, коли з`явилася реальна можливість побачити на чолі країни "свого" президента. Звідси і така дещо неадекватна, на думку багатьох, поведінка "простих донецьких" (прохання землякам не ображатися), для яких політичні проблеми, які турбували киян або львів`ян, були чужими і незрозумілими. З цієї точки зору події того часу мали позитив - сприяли реальному зближенню і знайомству між собою різних частин України.
До чого це знайомство призвело?
Кожна людина, кожна спільнота має природне право на свій світогляд. Але реалізація в масштабах усієї країни значною мірою ностальгічного радянського, а подекуди і відверто проімперського проекту, приправленого до того ж інтересами олігархічних кіл, позбавляє Україну імпульсу до розвитку.
Чому це стало можливим?
Кидається в очі не лише деградація українського політичного класу, зокрема й "патріотичної" його частини, а зниження певної планки в суспільстві загалом, - домінування політики над усіма іншими сферами життя, "гламуризація" інформаційного простору, штучне витворення еталону "успішності", показниками якої є гроші та становище.
Разом з тим виник цілий шар альтернативної культури, яка продовжує жити переважно на різноманітних фестивалях, в поодиноких медіа, книгарнях, тобто поза телевізійною та глянцевою картинкою. Альтернативною її можна називати, звісно, умовно, оскільки вона є такою лише відносно домінуючих в масовій культурі течій.
Творцями її почасти є не дотичні до політики люди - ті ж музиканти, які інвестують свій час, кошти і, головне, ідеї в ту Україну, якою вони її хочуть бачити. І, до речі, саме на їхніх заходах багато людей відчувають себе українцями не лише в етнічному, а саме в політичному значенні.
Все це до питання про те, як українські політики, патріоти усіх відтінків, розраховують перемагати на виборах в країні, де справжня, жива українська культура існує завдяки поодиноким ентузіастам?
Щодо того, що вітчизняний інформаційний простір давно віддано сусідам, сказано багато. Але треба усвідомлювати, що це зіграло свою роль і під час виборчої кампанії.
Адже рішення голосувати за ту чи іншу партію, блок або кандидата люди приймають не лише під впливом прямої політичної агітації, але й через вбирання в себе смислів, закладених у різноманітний інформаційний, музичний, кінематографічний продукт, який транслюється в Україні. Вироблений цей продукт, часто, закордоном. А той, який має вітчизняне походження, нерідко настільки стерилізований, що саму Україну годі сподіватися в ньому побачити.
Хіба не сором майже на 20-му році незалежності не мати власного розвинутого кінематографу, не мати якісних, підкреслю, стрічок про українську історію і сьогодення? З іншого боку, хіба це є проблемою лише чиновників, які відповідають за розвиток кіно і культури загалом?
Звичайно, ні. В принципі, сподівання на державу себе мало виправдовують. Розрахунок на те, що прийде "українська влада" і зробить тут таку собі путінську модель тільки під жовто-блакитним прапором і наївні, і небезпечні водночас.
Українці, між іншим, мали досвід розбудови власного життєвого простору навіть в умовах бездержавності. Йдеться про Західну Україну початку ХХ століття. Важко уявити собі можливість постання збройного опору в часи Другої світової війни і після неї, якби перед цим упродовж тривалого часу на цих теренах не робилося багато для організації не лише політичного, але й громадського та культурного життя.
Теза про те, що справжня українська влада народиться в Україні тільки після народження справжнього українського суспільства, може видатись радикальною.
Але в конкретних обставинах вона набуває особливого звучання, оскільки противники самобутнього розвитку України б`ють не лише по політикам, які цей шлях уособлюють, а й по самовизначенню українців, намагаючись якщо не сформувати іншу ідентичність, то хоча б дезорієнтувати, і потім робити з цією дезорінтованою масою все, що заманеться.
Отже, сьогодні Україні як повітря потрібне постання незалежних громадських, культурних центрів, мереж. Потрібні бізнесмени, готові інвестувати у вироблення якісного українського продукту та його популяризацію. Потрібні політики, готові цьому сприяти.
Цим хотілося б доповнити й абсолютно слушну думку про розвиток паралельних структур, як варіанту дій в нинішніх умовах. Справа в тому, що такі паралельні структури можна і треба розвивати в першу чергу в тих сферах, до яких немає діла президенту, уряду або правлячій коаліції.
Стратегію культурницької діяльності можна порівняти із камінчиком, кинутим у воду, від якого по її поверхні розходяться кола. Чим більше таких "камінчиків" буде кинуто, тим впевненіше почуватиме себе Україна.
Помітно, як вітчизняна електоральна карта змінювалася упродовж двадцятиліття, як кількість умовно проєвропейські налаштованих виборців збільшувалася із Заходу до Центру. Сьогодні це саме той ресурс, який дає можливість сподіватися, що нікому не вдасться змінити обличчя держави. Цей ресурс потрібно зміцнити і розширити.
До завдань, які обов`язково доведеться вирішувати, відноситься й формування стратегії відносно промислових регіонів, які мають свою соціокультурну специфіку.
Попри всі особливості, той же Донбас є українським, тому що таким є його історичне підґрунтя, його основа.
Тільки треба забути про те, щоб нав`язувати цим регіонам варіант якоїсь хрестоматійної України. Не вийшло. І не вийде. Радше необхідно сформулювати своєрідне послання - якою є місія Донбасу в Україні, чому йому тут комфортно, а не навпаки. Без таких ідей повноцінно інтегрувати регіон в український проект не вдасться. Такі ідеї мають бути запропоновані політичним лідерам, оскільки вони самі до них не додумалися.
Звичайно, команда Януковича може досить швидко, зумисне чи ні, довести Україну до вибуху. Може статися все що завгодно, але політичним силам треба бути готовим до того, що опозиційний бліцкриг здійснити не вдасться. Та й люди відверто втомилися від політичних ігор, для багатьох сьогодні усі однакові - й ті, й інші.
Але той з опозиціонерів, хто першим припинить розкручувати себе і почне системну роботу на Україну, отримає довіру.
Ключовий же момент полягає у тому, що подібну програму довелося б реалізовувати незалежно від результатів виборів. Влада, якою б вона не була, апріорі повинна якомога менше втручатися в ідеологію і дотичні до неї сфери, оскільки цей шлях веде до диктатури. А в українських обставинах, як бачимо, це ще й призводить до загострення ситуації в країні.
Влада має створити умови. Все інше - справа самого суспільства, журналістів, культурологів, мислителів, публіцистів. Чим більший буде цей інтелектуальний шар - тим краще.
Знову ж таки, для цього потрібна підтримка політична, підтримка бізнесу. Але, зрештою, це вже питання виживання тих самих політиків і нормальних бізнесменів, для яких в іншій Україні просто не буде місця.
Євген Булавка, для УП
