Считаем вместе время до парламентских выборов

Коли ж вибори до парламенту? - запитує країна. Невідомо, - відповідає із темряви невідомий...., а на телеекранах, газетних шпальтах та інтернет-сторінках нескінчений ланцюг інтерпретацій і роз'яснень... "Україна заплуталась у календарі виборів".

Насправді ж питання про дату виборів не є настільки невизначеним як може здатись із "какофонії" озвучених нині на політичному "олімпі" думок.

Найперше, згадаємо український парламент 2-го скликання (1994-1998 років). У 1994 році Верховна Рада була обрана на п‘ять років (саме п'ятирічний термін повноважень народних депутатів передбачала стаття 79 чинного на той момент Основного Закону).

Прийнятою у 1996 році Конституцією строк парламентської каденції скоротився до чотирьох років, і Верховна Рада 2-го скликання, не допрацювавши одного року своїх повноважень, пішла у березні 1998, згідно вимог Перехідних конституційних положень, на чергові вибори, тобто згідно чинних на 1998 рік конституційних норм щодо нових строків повноважень.

У зв'язку з цим, не зайвим буде сказати про те, що депутати 2-го скликання ВР дійсно достойно представляли український народ. Вони і Конституцію прийняли, і за крісла не тримались, коли постало питання про проведення чергових виборів на рік раніше у відповідності до вимог нової Конституції.

І цей, доволі яскравий вітчизняний конституційний прецедент "певним чином" нагадує нинішню конституційно-правову ситуацію, якщо, зрозуміло, погодитись з тим, що юридично правомірно за рішенням КСУ від 30 вересня 2010 року була відмінена Конституція у редакції 2004 року і вступила в дію Конституція у редакції 1996.

Йдемо далі і згадуємо чисельні дискусії з приводу дати проведення у 2009-2010 роках президентських виборів. Скільки було мудрих пропозицій рахувати по календарним рокам, місяцям, дням і годинам строк повноважень чинного президента України.

Відраховували цей строк з дати оголошення результатів виборів, з дати інавгурації, з дати першого входження у президентський кабінет і тому подібне, усі "юридичні" позицій з цього приводу і не пригадати.

Нарешті, "всіх розсудив" Конституційний Суд своїм травневим 2009 року рішенням, ствердивши, що наступні вибори мають відбутись у 2010 році.

А вираховувати п'ятирічний термін перебування президента на посаді слід з "моменту складання ним присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України (частина 1 статті 104 Конституції)".

Думка Конституційного Суду, як відомо, завжди "остання", з нею не можна не погодитись. Погодились і провели вибори у 2010 році.

А насправді, як визначати дату виборів? Що береться за точку відліку? Що первинне?

У демократичному порядку, на авторів погляд, завжди первинним є право народу, право єдиного носія влади та суверена.

А право народу у даному питанні - це право мати у визначеному періоді (зокрема, кожні п'ять років) зміну глави держави шляхом демократичних виборів. Саме це право є первинним і визначальним.

І немає жодного значення скільки було турів виборів, через скільки днів після виборів пройшла інавгурація, немає значення скільки днів дійсно пропрацював, а скільки днів "проспав" на своїй посаді президент. Наступні чергові вибори мають завжди вираховуватись від дня проведення попередніх виборів.

Якщо попередні були у жовтні 2004 року, то наступні мали відбутись у жовтні 2009 року і ніяк інакше, тому що первинним є право народу на періодичну зміну глави держави, а не право президента відбути на посаді якусь там кількість днів (зокрема, 365(6) днів помножити на 5). Первинним є право довірителя (народу), а не право його повіреного (обранця).

Саме на праві народу мати у визначеному періоді (кілька років) зміну виборного державного органу і ґрунтується правило проведення чергових виборів. В свою чергу, позачергові (дострокові) вибори - це завжди вибори на обмежений строк, а саме на строк, що залишився до наступних чергових виборів.

Зрозуміло, що правило проведення чергових парламентських виборів так само, як і президентських базується на тому ж самому праві народу - єдиного носія влади.

Зокрема, пам'ятаємо, що на основі відліку від березневих виборів 1998 року, та беручі до уваги чотирьохрічний строк повноважень парламентарів, наступні чергові вибори згідно з конституційними вимогами відбулись у березні 2002 року, а іще наступні у березні 2006 року.

Враховуючи, що Конституція у редакції 2004 року збільшила термін повноважень народних депутатів на один рік, тобто до п'яти років, даємо відповідь про дату проведення наступних чергових парламентських виборів, а саме: березень 2006 року плюс п'ять років і в сумі маємо березень 2011 року. І не дня більше.

Парламентські вибори 2007 року за будь-яких інтерпретацій щодо підстав їх проведення є виборами позачерговими (достроковими), тобто виборами на обмежений строк, що залишився до чергових виборів.

Визнаючи первинним право народу на періодичну зміну виборного державного органу як право, що стоїть вище права народних депутатів на власне працевлаштування, ніяк не можна в сумі отримати ані березень 2012, ані жовтень 2012 року як дати наступних чергових парламентських виборів.

Як би, при цьому, нинішні 99,9% народних обранців не хотіли б працювати злагоджено та по-стахановські.

Але ж, прозвучить зауваження, - в конституційну логіку визначення чергових парламентських виборів увійшов надзвичайний фактор у вигляді рішення Конституційного Суду про відміну Конституції в редакції 2004 року та введення в дію Конституції в редакції 1996 року.

Разом з тим, припустимо, що країна з 1 жовтня 2010 року стала жити за Конституцією в редакції 1996 року, яка передбачає чотирьохрічний термін повноважень народних депутатів. Припустимо.

За таких обставин, при визначенні дати чергових парламентських виборів потрібно до березня 2006 року додавати не п'ять, а чотири роки. Тобто, в сумі будемо мати березень 2010 року. І це черговий приклад абсурдних наслідків вказаного абсурдного рішення КСУ про так звану відміну політреформи.

Якщо датою чергових парламентських виборів є березень 2010, тоді, визнавши легітимність рішення КСУ від 30 вересня 2010 року, нинішня провладна парламентська більшість була конституційно зобов'язана невідкладно в перші ж дні жовтня 2010 року прийняти рішення про термінове призначення чергових виборів до Верховної Ради.

Саме зобов‘язана, тому що легітимний строк її повноважень за логікою даного рішення КСУ вже сплинув.

Враховуючи, що і за таких обставин чергові парламентські вибори фізично не можливо провести раніше березня 2011 року (звісно, більше ніколи не слід смішити світову спільноту проведенням передвиборної агітації у різдвяні свята, як це було під час останніх президентських виборів). Ця дата - березень 2011 року - знову є абсолютно конституційно обґрунтованою.

Але, вересневе рішення КСУ має окреме значення ще й по змісту. Суд визнав неконституційною Конституцію у редакції 2004 року та відмінив конституційні зміни. Втім, саме за Конституцією 2004 року був обраний у 2007 нинішній склад Верховної Ради та у 2010 році президент.

Якщо парламентська провладна більшість та нинішній президент визнають легітимність рішення КСУ про неконституційність Конституції у редакції 2004 року, тоді вони визнають, що вони були обрані у неконституційний спосіб.

Тобто, визнання легітимності вересневого рішення КСУ для них означає ніщо інше як визнання своєї власної не легітимності.

За таких обставин, на березень 2011 року мають бути невідкладно призначені не тільки чергові парламентські вибори, але також і щонайменше повторні президентські, аби центральні органи влади в Україні відновили свою повноцінну легітимність.

Автор цих строк повною мірою усвідомлює різницю між належним і дійсним, тим більше в умовах рідної країни, якою керує "рідна" політична еліта. І тим не менше, рахуючи разом, маємо разом відновлювати конституційну логіку життя в Україні.

Саме конституційну, а не партійно-тактичну, політично-прагматичну, доцільну і таке інше. Нормальна людина не може почувати себе комфортно, якщо так звана відміна політреформи 2004 року призвела до невизначеності у даті чергових парламентських виборів.

До речі, відсутність конституційної визначеності у цій даті - це у демократичному суспільстві одна із найяскравіших ознак не легітимності певних конституційних змін і влади, в цілому.