Прикосновение к неприкосновенности
"Я в суд подаю и буду ездить теперь с охраной милицейской и буду их пиз..ть, если вы так… Мне вы х.. верите, а верите им… Я больше никогда вам не звоню, ни х.. мне не надо. Буду их просто давить! Будьте здоровы!"
Із телефонної розмові народного депутата з начальником облуправління ДАІ
Безпомилковою ознакою наближення виборів в Україні є поновлення дискусії про скасування депутатської недоторканності.
Довгі роки, при всій практичній малозначущості, ця тема залишається безпрограшною з точки зору передвиборних маніпуляцій настроями виборців.
Підкинута в потрібний момент і в потрібному місці, вона здатна переключити увагу будь-якої аудиторії від незручних тем про рівень корупції, свавілля чиновництва, розграбування державного бюджету, зростання цін на товари першої необхідності, купання у розкошах очільників держави.
2007 року Віктор Ющенко всю виборчу кампанію очолюваної ним "Нашої України" провів під гаслом "Скасування депутатської недоторканності", як панацеї від усіх політичних і соціальних бід.
У червні 2007, виступаючи з телевізійною заявою, він проголошував: "Скасування необмеженої депутатської недоторканності є ключем до подолання парламентської корупції. Це – крок до змін. …Моя ініціатива походить від найщиріших очікувань українських виборців. Кожен повинен бути рівний перед законом. …Час для дискусій минув. В Україні будуть справжні зміни. Від розмов переходимо до конкретних справ".
Досвідчений Леонід Кравчук, по гарячих слідах, дав безпомилковий прогноз, зміст якого зводився до наступного: "Із цього роя – меду не буде!".
Так і сталося. 18 січня 2008 депутати Іван Кириленко та В’ячеслав Кириленко за дорученням фракцій БЮТ та НУНС внесли законопроект, в якому пропонували залишити у Конституції згадку про депутатський імунітет лише стосовно виступів та голосування народних обранців у парламенті.
Звісно, ця популістська ініціатива благополучно "почила в бозі".
Пройшов час, і сьогодні, напередодні нової парламентської кампанії, тепер уже партія нинішнього президента "дістає із широких штанин" безпрограшний патрон-законопроект про скасування депутатської недоторканності.
І тут – новий зигзаг цієї багатоактної п’єси. Представник фракції "Наша Україна-Народна самооборона", очільники якої на чолі з Ющенком агітували на десятках тисяч бігбордів за скасування осоружного імунітету, тепер безапеляційно заявляє: "Я не буду голосувати за зняття депутатської недоторканності, хоча це було одним з наших передвиборчих гасел минулої виборчої кампанії".
Як тут не заплутатись бідному виборцю: то все-таки треба її скасовувати, обмежувати, чи взагалі не чіпати? Питання!
Депутатська недоторканність в Україні
У Конституції України предмет депутатської недоторканності регулюється статтею 80, де зокрема записано: "Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність".
Частина 2 і 3 цієї ж статті визначають, що народні депутати не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп, а також народні депутати не можуть бути без згоди Верховної Ради притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.
Час від часу в українських ЗМІ з’являються повідомлення про вітчизняних парламентарів, у яких від переоцінки власної "недоторканної" значущості просто "зриває кришу".
У лютому 2007 депутат від БЮТ побив у Черкасах працівника ДАІ, який насмілився зупинити його автомобіль.
У квітні 2009 народний депутат від "Народної самооборони", орудуючи болгаркою, захищав ВАТ "Сумський хлібокомбінат" від рейдерського захоплення.
Квітень 2010: двоє депутатів від НУНС пронесли в зал і застосували під час засідання парламенту димові шашки, щоб зірвати ратифікацію міжнародної угоди.
Грудень 2010: "У четвер увечері представники Партії регіонів захопили президію парламенту, яку вранці блокували депутати з фракції "БЮТ-Батьківщина". У Раді вимкнули світло, а потім депутати почали бити один одного стільцями. У ході бійки постраждали п’ятеро депутатів від "БЮТ-Батьківщина".
Березень 2011: охоронець народного обранця від Партії регіонів у його присутності побив інспектора ДАІ у Луганську. Пізніше нардеп, коментуючи подію журналістам, заявив: "Мій помічник визнав, що був неправий. Я його підтримую у цьому. Що саме відбувалося між ним і інспектором у той день, цього я не бачив".
Що об’єднує усі наведені приклади? У кожному випадку жоден із фігурантів скоєних правопорушень не був притягнутий до відповідальності. Формально, всі вони сховалися за "депутатською недоторканністю".
Насправді – за круговою порукою, яку без поділу на фракції демонстрували і демонструють народні обранці, розраховуючи на аналогічну поблажливість щодо себе.
Ось як про ці "ґешефти" повідомляла газета "Экономические известия" влітку 2011: "Народні депутати, що представляють як опозицію, так і більшість, неофіційно говорять, що Гримчака і Парубія не позбавлять депутатської недоторканності. "До них (коаліції, – ред..) накінець дійшло, що, позбавивши депутатів імунітету, вони відкриють ящик Пандори, тому що, коли до влади прийдемо ми, будемо діяти так само", – заявив один із членів фракції БЮТ.
"Навіть, якщо надійде ще одне звернення Генпрокуратури, воно, скоріше за все, буде спущене на гальмах", – уточнив депутат із Партії регіонів".
Ось така "картина маслом", як любив повторювати герой популярного пригодницького фільму.
Європа і депутатський імунітет
Оскільки переважна більшість українських парламентарів клянуться у вірності європейському вибору, цілком логічно поцікавитись, як питання депутатської недоторканності регулюється у європейських країнах.
Відразу зауважимо: у Європі немає універсальних підходів щодо депутатської недоторканності. В основі відмінностей – національні політичні традиції, особливості політичної культури.
Однак, що є спільним, так це прискіплива увага і контроль з боку ЗМІ та громадянського суспільства загалом. Будь-який факт не просто протиправної, а навіть неетичної поведінки представників влади, отримавши розголос, закінчується відставкою, за ініціативою, як правило, самого винуватця скандалу.
Наприклад, у Великобританії, після публікації минулого року в "The Daily Telegraph" інформації про те, що під виглядом компенсації видатків, пов’язаних із професійною діяльністю, депутати із різних партій оплачували рахунки на ремонт квартир і покупку особистих речей – фігуранти скандалу включно зі спікером палати общин були вимушені подати у відставку, а в країні були призначені дострокові вибори.
Одначе, повернемося до норм європейського законодавства, де ступінь захищеності депутата у різних країнах залежить від особливостей, визначених у цьому законодавстві.
Для прикладу: у Бельгії, Болгарії, ФРН, Фінляндії, Франції судова справа проти депутата може бути відкритою виключно за попередньої згоди парламенту; у Португалії імунітет не захищає депутатів від відповідальності за правопорушення, які караються позбавлення волі на термін не менше 3-х років; у Болгарії, Литві, ФРН, Угорщині, Франції принцип непідсудності депутата не діє, якщо особа була затримана під час скоєння злочину або брала у ньому безпосередню чи опосередковану участь.
Однак в Австрії та Угорщині, навіть у разі затримання депутата на місці скоєння злочину, для притягнення його до кримінальної відповідальності необхідна згода парламенту.
У той же час у Нідерландах інститут депутатського імунітету відсутній взагалі.
У 90-х роках у багатьох європейських країнах сфера застосування депутатського імунітету була звужена. У Франції та Італії було введене правило, відповідно до якого дозвіл парламенту необхідний лише у разі арешту депутата.
У Бельгії згоди парламенту потребує ув’язнення депутата або виклик безпосередньо до суду, однак, не залучення парламентаря до процесу досудового слідства.
Обмеження принципу депутатської недоторканності часто має місце і щодо дрібних правопорушень. Так, наприклад, відповідно до Федерального Конституційного акту Австрії, проступки, що не пов’язані з парламентською діяльністю, не підпадають під дію депутатського імунітету.
Напрацьовані підходи щодо депутатського імунітету у європейських національних парламентах, були враховані при розробці відповідних положень для депутатів Європарламенту.
В регламентуючому документі Європарламенту "Правила процедур", зокрема передбачено, що до вироку суду член Європарламенту не може бути затриманий чи заарештований.
Епілог чи … далі буде?
10 квітня українські ЗМІ розтиражували новину: "Партія регіонів наполягає на розгляді цього тижня у парламенті законопроекту про скасування депутатської недоторканості".
Нервово відреагувала опозиція. Народний депутат від НУНС Гримчак застеріг: "Це – один із варіантів, за допомогою якого спробують створити більшість у наступному парламенті. Якщо сьогодні знімуть депутатську недоторканність, то створення наступної більшості буде простіше простого".
Важко погодитись із такою логікою, особливо пригадавши, що півсотні бютівців та півтора десятки нунсівців поповнили спочатку коаліцію, а потім більшість, маючи повний депутатський імунітет.
Тим часом, процес у парламенті загальмувався, хоча загалом ще ніколи Верховна Рада не була так близько від того, щоб питання, яке, як "перехідний популістський прапор" використовувалось то владою, то опозицією протягом усіх минулих виборчих кампаній, нарешті було благополучно поховане, чи то пак розв’язане.
Річ у тім, що ще 20 жовтня 2009 і тодішня влада, і тодішня опозиція дружно проголосували 390 голосами за те, щоб проект закону про внесення змін до Конституції України (щодо гарантії недоторканості для окремих посадових осіб) направити до Конституційного суду для отримання висновку щодо його відповідності вимогам статей 157 і 158 Основного Закону.
1 квітня 2010 КС висновок ухвалив і "благословив" таку редакцію частини першої статті 80: "Народний депутат України не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до набуття чинності обвинувальним вироком суду щодо нього".
Виглядає на те, що запропонована формула, позбавляє народного обранця статусу недоторканного небожителя, але залишає за ним достатній імунітет, щоб бути ефективним "слугою народу" із широкими повноваженнями.
Посилання деяких опозиціонерів на те, що при такому підході народний депутат буде об’єктом провокацій з боку влади, не викликає довіри, бо незаплямована репутація, доступ до парламентської трибуни, ЗМІ, позиція громадянського суспільства – більш ефективний захист, ніж залежність від рішень 226 колег. Особливо, якщо, як у нинішньому парламенті, керована провладна більшість сягає 240-250 багнетів.
Тому видається, було б непогано, якщо і більшість, і опозиційна меншість у ВР нарешті відмовляться від улюбленої іграшки та проголосують за згадані зміни до Основного Закону.
А там, дивись, руки дійдуть і до справді важливих проблем.
Ярослав Мендусь, для УП
