Щорс в законе. Как Кличко провалил декоммунизацию

Пятница, 20 мая 2016, 16:52
Евгений Котенко, РИА Новости

З 22-го травня в Києві можна оголошувати відкриття сезону полювання на пам'ятники та пам'ятні знаки більшовицьким та комуністичним діячам.

Таких в публічному просторі  столиці ще десятки, хоча термін виконання декомунізаційного закону фактично вже минув.

Якщо до 21-го травня будь-які дії  активістів відносно об'єктів  "тоталітарного режиму" вважалися б хуліганкою (бо закон уповноважив здійснювати демонтаж виключно органи влади), то тепер будь-які дії борців з пам'ятниками можна буде назвати ліквідацією незаконних об'єктів. 

То ж невдовзі може полетіти голова мармурової Крупської, зникнути безвісти бронзове погруддя Примакова та почервоніти від фарби кінь Щорса.

Репетиція майбутніх "зачисток" від комуністичних об'єктів вже відбулася наприкінці квітня, коли націоналісти з перфораторам кілька годин намагалися пошкодити монолітну стелу чекістам.  

 
Пам'ятник чекістам на Либідській
МАР’ЯНА П’ЄЦУХ

Кличко і Ленін

Київ зайняв останнє місце серед українських міст за результативністю виконання закону про декомунізацію в частині, що стосується демонтажу пам'ятників та пам'ятних знаків.

Таку оцінку УП навів голова Інституту національної пам'яті Володимир В’ятрович. Його відомство нарахувало одразу після прийняття закону більше ста об'єктів в Києві, які підлягали демонтажу: з них два десятки пам'ятників, решту меморіальні та анотаційні дошки.

В’ятрович двічі особисто звертався до міського голови Віталія Кличка з вимогою виконати врешті закон, але у відповідь не відчув розуміння.

Коли автор запитала Кличка про причини гальмування декомунізації, той з іронічною посмішкою пояснив, що "якби від цього ставало краще жити, то тоді б ми валяли  пам'ятники кожен день". 

Зрештою, з підказки свого помічника, який стояв поруч, міський голова додав, що основна причина гальмування виконання закону в тому, що досі шукають місце, куди б ті пам'ятники перевезти і там зробити музей.

Проте, як з'ясувала УП, відсутність місця під музей,  — це  не головна, і навіть не другорядна причина.

Адже в інших містах, де відбувається демонтаж пам'ятників, теж немає місця під музей і їх тимчасово зберігають на різних складах.

Причина банальна — відсутність політичної волі та ностальгія за радянським минулим в самого Віталія Кличка, який ще під час Революції гідності, як розповіли автору очевидці, на засіданні штабу Євромайдану відверто лютував після новини про повалення Леніна на Бесарабській площі.

Наприкінці лютого 2016-го року, коли завершився другий етап декомунізації, в трійку міст, де найгірше виконують закон про декомунізацію, крім Києва, входила Одеса та Полтава.

Тамтешні міські голови навіть не приховували свого небажання прощатися з комуністичним минулим.

Ситуація покращилася одразу, як почався третій етап декомунізації.

Він передбачає, що всі повноваження від органів місцевої влади переходять до виконавчих органам влади. Тобто якщо міські та сільські голови не виконали закон, то за перейменовування вулиць та  демонтаж пам'ятників беруться обласні державні адміністрації.

 

Відтак, і в Одесі, і Полтаві з настанням третього етапу декомунізації справи зарухалися, а от в Києві пам’ятники продовжували непохитно стояти. Адже у Кличко як міський голова передав повноваження демонтувати пам'ятники самому собі — як голові Київської держадміністрації.

Закон нам не указ

Прикриттям для невиконання закону київської владою стало створення  в липні 2015 року при Департаменті містобудування та архітектури КДМА спеціальної експертної ради.

Вона мала визначити мистецьку вартість кожного об'єкту, який підпадав  під декомунізацію, і вирішити, чи його відправляти в музей, чи утилізувати.

Але робота ради відверто затягнулася.

Станом на кінець квітня, у відповіді на запит УП з прохання надати перелік об'єктів на демонтаж та передачу у музеї, нам зауважили, що список "наразі в робочому стані та коригується".

 

Більше того, в департаменті КДМА вирішили придумати нові перепони, щоб відтермінувати декомунізацію.

Зокрема, у відповіді на запит пояснили, що жоден об'єкт не демонтований тому, що спочатку має бути прийняте відповідне рішення з демонтажу та його кошторисна вартість Київської міської радою та Мінкультом. 

А на сесію Київради жоден список досі не поступав. Очевидно, що він досі   "коригується".

 Як нам пояснили в Інституті національної пам'яті, насправді рішення з демонтажу чи недемонтажу не може приймати ні Київська міськрада, ні якась експертна рада при департаменті.

Адже демонтаж об'єктів "тоталітарного режиму" передбачений законом і рішення місцевого органу самоврядування не може мати вищої сили, ніж рішення Верховної ради.

Те, що рішень ніяких не треба, показує приклад низки київських дощок, які , не чекаючи дозволів, вже демонтували їхні балансоутримувачі.

Про те, що для виконання закону про декомунізації потрібне ще якесь рішення від Київради, з здивуванням дізналася від автора і директор комунального об'єднання "Київзеленбуд" в Дарницькому районі, на балансі якого  перебуває мармурове погруддя на гранітному постаменті дружини Леніна —  Надії Крупської.

"Ми його досі не демонтували, бо не було відповідних погодніх  умов. Чекали, щоб підсох газон. Десь за два тижні демонтуємо", —  ще наприкінці березня виправдовувалася у телефонному коментарі директор Дарницького "Київзезенбуду" Людмила Філінська.

Чиновниця відверто не розуміла запитання про якесь розпорядження з КДМА чи рішення Київради щодо демонтажу саме цього пам'ятника.

"Є закон, ми будемо його виконувати", — здивовано відповіла Філінська, уточнивши, що "ніяких грошей від влади на демонтаж не чекає, бо ми маємо відповідну техніку, гідрокран, а погруддя не таке об'ємне, щоб виникла  якась складність".

"Ми його не руйнуватимемо, а перемістимо на територію виробничої бази. Якщо на те буде чиясь воля — поставити десь на іншому місці, ми його можемо віддати", — додала Філінська щодо можливості перенесення Крупської до якогось музею, про який згадував Кличко.

 
Мармурове погруддя на гранітному постаменті Надії Крупської
МАР’ЯНА П’ЄЦУХ

Виявивши за півтори місяці погруддя на місці, автор знову подзвонила чиновниці і та знову почала виправдовуватися.

"Як з'ясувалося, все-таки повинне бути міське  розпорядження стосовно переліку пам'ятників. Поки такого документу немає, я не можу його демонтувати", додала чиновниця.

Крупська є в переліку на демонтаж, який ми отримали в Департаменті містобування та архітектури у відповіді на свій запит.

Але оскільки той перелік скоро як рік "коригується", то дуже ймовірно, що Крупська не скоро дочекається свого демонтажу. Або її просто завалять "невідомі патріоти".

Народна декомунізація

Депутат міськради, "свободівець" Руслан Андрійко один з тих, хто в 2010-му році таємно вночі відбивав ніс Крупській на Дарниці. В коментарі УП він не виключає, що після завершення терміну виконання закону про декомунізацію прийде разом з однодумцями завалювати Крупську. Але вже вдень, не ховаючись.

"Є старі перевірені методи — лебідка і трос. Буде народна люстрація", — каже Андрійко, на рахунку якого демонтаж кількох комуністичних пам'ятників у ті часи, коли за таке саджали.

Так восени 2013-го року "свободівець"  попався на повалені Леніна на Полтавщині. Кримінальну справу закрили вже після Революції  гідності.

Як "профі" у своїй справі він не виключає, що при демонтажі Крупської за допомогою лебідки  вдасться лише відламати голову. Мовляв, така особливість скульптури, тому краще було би її цивільно підняти автокраном разом з постаментом.

А от, наприклад, бронзове погруддя  чекісту Віталію Примакову, який знаходиться  на Набережному шосе поруч з пам'ятником засновникам Києва, за оцінкою борців з більшовицькими пам'ятниками, можна зняти лебідкою цілком і без пошкоджень.

І що цікаво: фактично за крадіжку великого шматка бронзи нікому нічого не буде, адже де-юре від 22-го травня цей пам'ятник там стоятиме незаконно.

 
 Бронзове погруддя  чекісту Віталію Примакову

Із стелою чекістів, яка є списку департаменту на демонтаж, справа набагато складніша.  Це прямокутна брила з червоного граніту дев'ять метрів висотою, складена з великих квадратних блоків.

Що вже з нею не робили активісти — перфоратороми і кувалдами намагалися пошкодити ніс, брови, губи, нічого не вийшло. Облили врешті фарбою.

Автор намагався знайти в КДМА чиновника, який  би міг розповісти про технологію демонтажу цього пам'ятника. Але безрезультатно. Виглядає на те, до цього часу там просто ніхто цим не займався. "Якщо ви довідаєтеся, скільки коштує знести пам'ятник, скажете, нам теж цікаво", — вдалося почути у відповідь від одного з чиновників.

Залишити не можна знести

Крім стели чекістів, є всі шанси ще на довгі роки залишитися на коні бронзовому комдиву Червоної армії  Миколі Щорсу.

Хоча вже сама назва вулиці, на якій стоїть постамент учаснику бойових дій з армією УНР,  викликає відчуття когнітивного дисонансу, оскільки вона носить ім'я головного отамана військ УНР Симона Петлюри. Раніше  вона мала назву  Комінтерна.

 
Бронзовий комдив Червоної армії Микола Щорс. За твердженнями екс-президента Кравчука, саме він, будучи студентом, підробляв натурщиком для скульптора

За оцінкою "борців з пам'ятниками", лебідка Щорсу не допоможе. Постамент стоїть на місці щільного транспортного потоку, тому треба перекривати рух.

Але найбільша проблема — це тролейбусні електропроводи, на які може впасти Щорс.

То ж демонтаж пам'ятника  потребує дуже скрупульозної підготовки, але  в КДМА і не думають готуватися. Адже експертна рада при департаменті вирішила його не вносити у список на демонтаж як пам'ятник архітектури національного значення.

Голова Інституту національної пам'яті Володимир В’ятрович обурений таким рішенням. Пояснює проблеми в статусі немає, оскільки Мінкульт може за спрощеною процедурою позбавити будь-що, що підпадає під декомунізацію. статусу пам'ятники національного значення.

Статус в даному випадку захищає таки пам'ятник від знищення після демонтажу. "Тобто закон так чи інакше вимагає його забрати з публічного простору, а що з ним далі робити — везти в музей чи кудись інакше — це вже якраз має вирішувати київська влада", — пояснює В’ятрович.

В КДМА бачать інше рішення ситуації — біля пам'ятника встановити інформаційну табличку, де розповісти про Щорса як хороше, так і погане.

тавлення до персони Щорса неоднозначне. Зараз існує масив публікацій про те, що Щорс наполягав на самостійності українського війська у більшовицькій армії, що з ним вирішили покінчити свої ж, бо він був небезпечний для більшовицької   армії,. Так що невідомо, чи був він аж таким ворогом української ідеї", пояснює член експертної ради Департаменту містобування КДМА, краєзнавець Михайло Кальницький.

В’ятрович на такі пропозиції реагує обуренням: "Це те саме, що випустити вбивцю з залу суду замість посадити у в’язницю з табличкою на шиї  "Обережно —  вбивця. Чому в Німеччині ми не бачимо пам’ятників Гітлеру з такими табличками? Ми не повинні бачити в пам'ятниках виключно твори мистецтва, це як в Гітлері бачити виключно художника". 

Під час розмови Кальницький постійно дає зрозуміти, що не зовсім підтримує процеси декомунізації у нинішньому вигляді.

"В нас застосовуються подвійні стандарти. Наприклад, Петлюра не був  "вегетаріанцем", але на його честь  вулицю назвали", — говорить Кальницький про військову  діяльність полководця. 

"У 1918 році, коли саме Петлюра очолив повстання проти гетьманської держави, це був найбільш страшний епізод з української державності. Знищили одну державу , і не змогли побудувати іншу, таким чином держава взагалі загинула", продовжує він.

Не менш обурює члена експертної ради і намір назвати колишню вулицю Миколи Ватутіна вулицею командира УПА Романа Шухевича. 

"Виходить, що знімають назву воєначальника, який визволяв Київ від гітлерівців, і присвоюють їй назву людині, яка очолювала легіон "Нахтігаль" у складі "Верхмута". Це двічі суперечить законам України — про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного режиму, бо вшановувати нацистських діячів заборонено так само, як і комуністичних. А також це суперечить  закону про вшанування перемоги у Другій світовій війні", — твердить далі на своєму Кальницький.

З такою політикою в КДМА хочуть, крім Щорса, залишити ще сім меморіальних дощок "Більшовицьким функціонерам",  серпи з молотами на двох будинках на Хрещатику, на фасадах  профтехучилища та школу на Троєщині тощо.

Найбільш помітними, крім Щорса, хто потрапив у "рятівний" список  експертної ради, є два пам'ятника Миколі Островському в Солом’янському районі.

Мовляв, його роль в каральних операціях цивільного населення на Ізяславщині є перебільшена, і взагалі він ще й письменник, який написав відомий роман "Як гартувалася сталь". А діячів культури,  згідно з законом, декомунізація не стосується.

 
Пам'ятник Миколі Островському 
Мар’яна П’єцух

"І його військово-політична діяльність, і діяльність в якості письменника, яка пропагувала комуністично-тоталітарний режим, насильство заради встановлення  радянської влади, не дозволяють таким пам'ятникам залишатися. Які цінності можуть передати наступним поколінням ці постаменти — масове знищення людей, тих хто був незгодними з їхньою думкою?", — риторично запитує В’ятрович, обіцяючи, що після 21-го травня його Інститут буде готувати судові позови проти КДМА за саботаж закону про декомунізацію.

Мар’яна П’єцух, УП



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде