"Он из таких людей, что просто не мог остаться в стороне". История херсонского терроборонца, который был убит в плену

Вторник, 7 июня 2022, 09:30
коллаж: Андрей Калистратенко

Організація оборони Херсона викликає дуже багато запитань, відповіді на які, схоже, суспільство отримає вже після закінчення війни. 

Російській армії протистояли героїчні представники Херсононської ТРО, які часом голіруч намагалися боротися з окупацією міста. 

Ця історія – про заступника командира роти 124-ої бригади Херсонської ТРО Дениса Миронова, який захищав місто, потрапив у полон, відмовився співпрацювати з окупантами й загинув після катувань.

Ми зідзвонились із Ксенією Мироновою, дружиною Дениса, через чотири дні після його поховання й за день до дня народження їхнього сина, якому виповнилося 12 років.

Він дочекався, коли наш президент підпише закон про загальну мобілізацію, тому що розумів, що я його відмовлятиму. Каже: "Я піду у військкомат". Не можу сказати, що я була сильно здивована його рішенням, тому що я чудово знаю його позицію. Чудово розуміла, що нам є що захищати, є кого захищати. Він патріот, та іншого нічого бути не могло для нього. 

Перший раз він пішов у військкомат і повернувся в той же день. Він сказав, що там практично нікого не було, взагалі нічого не організовано. І їм сказали: "Повертайтеся, ми не хочемо ризикувати вашим життям".

 
Денис Миронов на службі в армії

Денис Миронов у 2008-му році, після восьми років у армії, залишив службу по закінченню контракту в званні майора.

Він звільнився, тому що просто не бачив перспективи. Його розуміння про службу зовсім розходилися з тим станом армії, який був на той момент. Плюс ще матеріальна складова. І він прийняв рішення. Після 2008-го року він займався підприємництвом, п'ять останніх років ми жили в Херсоні. У нас була своя компанія, і ми займалися експортом плодоовочевої продукції, так як Херсонщина це такий родючий край, там все росте. Хотіли розвиватися, плани були, хотіли купувати свій транспорт.

Продовження під рекламою:

"Його відправили додому 25-го, але він із цим не погодився"

Батько Дениса Юрій Миронов, полковник у відставці, пригадує, як син зрештою потрапив до тероборони. 

Його відправили додому 25-го лютого, але він із цим не погодився. Разом із Віталієм Степановичем це проректор поліцейської академії він записався в територіальну оборону за посвідченням особи офіцера запасу. Його призначили на посаду заступника командира роти.

Офіційно представили на плацу та провели бойове злагодження. Після цього була команда передислокуватися в Кіровоградську область. Поки ці розмови йшли, на жаль, на початку березня зайшли російські війська. 

У теробороні Денис познайомився з Антоном, прізвище якого ми не називаємо з міркувань безпеки. Ось що він пригадує про знайомство з командиром:

Перед строєм представили наших командирів. Серед них був Денис. Пізніше ми не мали з ним контакту. Усі були зайняті. 

Мали контакт із ним, вже коли Херсон був окупований. Тоді ми зустрічалися й обговорювали ситуацію та наші подальші можливі дії. 

Дружина Дениса пригадує, що в момент, коли російські війська заходили у Херсон, він дивом врятувався. 

Коли орки заходять у місто, вночі, мій Денис посеред міста з автоматом. Йому просто пощастило. Я не сильно вдаватимуся в подробиці допомогли херсонські партизани. 

Йому дали прихисток, він був там кілька днів, потім повернувся додому й уже був з нами, з сім'єю, і, виходить,що місто захоплено. Трапився той "Бузковий парк" (трагедія, яка сталася 1-го березня, коли кілька десятків захисників міста з Херсонської тероборони загинули, намагаючись з коктейлями молотова зупинити колону російської бронетехніки – УП), там теж хлопці з тероборони…

Денису та іншим військовим була поставлена задача зберегти зброю і збирати інформацію про окупантів. 

Денис налагодив зв'язок з херсонськими партизанами. Вони мали очі в кожній частині міста й збирали інформацію про техніку, яка рухається. Вони цю інформацію віддавали до ЗСУ, судячи з усього.

Слова дружини Дениса підтверджує і його підлеглий Антон.

– Звичайно, що стосується техніки, ми всі спостерігали, передавали в одне джерело в ЗСУ. 

Як розповідає Ксенія, Денис із товаришами організували гуманітарну допомогу мешканцям міста, аби мати легальне прикриття для переміщень Херсоном. 

Наклеїли напис на машину "Хліб", й орки їх не чіпали. Можна було нормально їздити й тебе не зупиняють, зайвий раз не доглядають. 

Можна було їздити по місту, обстановку вивідувати, де які блокпости, хто куди їде.

За словами Ксенії, розвідувальна діяльність під прикриттям тривала до 27-го березня.

Вранці 27-го березня він поїхав, принаймні він мені так сказав, що їм треба було їхати за паливом. 

У Херсоні день закінчується дуже рано. О четвертій годині вже немає людей на вулицях, а о шостій це вже місто примара. І коли о шостій годині він не прийшов, я зрозуміла, що щось не так. В той день чути було автоматні черги, перестрілки. Пішла інформація, що наші ніби підступають до міста. У мене була надія, що вони вже при ділі, що вони потрібні.

За словами Антона, вранці 27-го березня він, Денис Миронов та інші бійці їхнього підрозділу мали зустрітися. 

Моїм командиром відділення була призначена зустріч. Був потрібен транспорт. Нам треба було взяти зброю. Коли наші приїхали на місце, нас всіх і взяли. Командир був затриманий раніше, і через його телефон відпрацювали. Ну, це припущення. 

Продовження під рекламою:

Антон запізнився на зустріч на пів години.

Підійшли люди в цивільній формі з жовто-блакитними стрічками на руках. В той момент, коли я підійшов нікого нема. Набираю телефон, щоб уточнити, де хто… до мене підходять, наносять кілька ударів, кладуть на підлогу, одягають наручники і заносять за поворот. 

За цим поворотом я бачу трьох повністю екіпірованих військовослужбовців та двох людей у ​​цивільному. Один із них Денис. Він стояв під стіною з закривавленою головою у наручниках. 

У затриманих насамперед запитували паролі та позивні. Але при цьому постійно завдавали ударів. Далі зав'язали очі, надягли пакети на голову, посадили по різних машинах і повезли в поліцейський відділок за адресою Кірова, 4. 

 
Будівля Головного управління національної поліції у Херсонській області, куди привезли полонених

Наступного разу Антон побачив свого командира Дениса вже ввечері. 

О котрій годині, не можу сказати, тому що першу добу ми провели із зав'язаними очима та з пакетами на голові й у наручниках.

Дениса привели побитого, з очевидними травмами, бо він дуже важко лягав. Йому кинули двері на підлогу і поклали на них. Я в цей час був поруч так само на підлозі. Після затримання першу добу – півтори ми були весь час із зв'язаними ногами, руками та очима, з пакетами на голові.

Антон розповідає, що разом з ними у підвалі було ще кілька людей. Вони, не домовляючись, обрали тактику вдавати, що не знають один одного. 

Тактика була поставити питання, щоб подумали, що ми одне одного не знаємо. Я його запитував: "А хто ти? Чого мені кажуть, що ти мій командир?" Це говорилося досить голосно, щоб це чули ті, хто були поруч. Так він пролежав всю ніч, без рухів, тому що будь-який дотик до тих дверей завдавав йому гострого болю. 

Катування й допити тривали кілька днів. Один із епізодів такого допиту Дениса Антону вдалося побачити. 

Був у мене трохи піднятий скотч на одному оці, і нижню частину підлоги я бачив. Зайшли кілька співробітників ФСБ, спочатку підійшли до мене.  

Почали просто бити в обличчя. Завдали мені три удари, злило їх, що з перших двох я не впав. Потім пересадили мене на інший стілець, а поруч сидів Денис. Підняли його, так само завдали йому кілька ударів. Він упав, зняли штани й почали бити по стегнах палицями, перетворюючи їх на синю.

Способи катування й до Дениса, і до Антона застосовувались однакові. Ті, хто катували, часто мінялися ролями або переходили з однієї кімнати до іншої. 

Тебе, грубо кажучи, готують до розмови забивають перші години, душать пакетами, катують струмом, не дають дихати і при цьому постійно б'ють. 

Денис Миронов, за словами Антона, відмовився розмовляти, тому протягом перших днів отримав важкі травми. 

Я частково був свідком. Не все бачив, але щось чув. Денис в принципі відмовлявся з ними розмовляти. Не те, щоб заперечував щось або доводив, але казав: "Нічого я не знаю". Тому його сильно били. За його станом було зрозуміло, що йому перебили щось, і йому потрібна допомога.

6-го квітня у камеру до Дениса та Антона потрапив волонтер і також боєць Херсоньскої ТРО Ігор Кураян. Він пригадує, що побачив Дениса у важкому стані:

Мене в камеру завели, і я побачив, що чоловік лежить на кріслі напівлежачи.

Після перших діб катувань Денис протягом кількох тижнів у підвалі не міг лежати і рухатись. Антон та інші полонені кілька разів на день піднімали Дениса, аби той зробив декілька кроків. 

Людина не лягла за 22 дні жодного разу. Це не було можливим через пробиту грудну клітину. Допомогу йому не надавали. Іноді вдавалося випросити таблетки у них, якісь знеболювальні. Єдине, що зробили це якесь крісло зі спинкою, що регулюється, м'яке. Він мало не жив у цьому кріслі. 

Ми намагалися його кілька разів на день підняти та просили зробити хоча б 50 кроків. Ми його піднімали, та він трохи стояв, рухався, щоб не атрофуватися. 

За словами полоненого Кураяна, вони неодноразово зверталися з проханнями надати Денису допомогу. 

Два тижні він так мучився. Ми просили, щоб йому надали якусь медичну допомогу, але вони відмовляли і казали, що якщо він не хоче розмовляти, то хай отак і лежить. Ми вже теж йому казали: "Денисе, скажи їм те, що ти хочеш щось сказати. Можеш не сказати, але почни діалог, тому що тебе треба в лікарню з таким побиттям, треба госпіталізація". А він відмовлявся з ними розмовляти.

Продовження під рекламою:

"Наснилося, що він приніс мені пакет з цукерками. Як на поминках"

Не було з ним зв'язку 2-3 дні, і мене вже починало колотити. Він наснився, що приніс мені цукерки, і я на нього кричала: "Де ти був? Чому ти не приходиш?" А він мовчки мені простягає пакет з цукерками... Знаєте, як на поминках роздають, і я зрозуміла, що мені потрібно щось робити, що все погано. 

Ксенія знайшла на Фейсбуці сторінку Альони, дружини військового на ім'я Віталій, з яким Денис вступав до ТРО. Побачила допис про те, що цей військовий у полоні, а до його родини приходили додому військові. 

Віталій подзвонив Альоні й каже: "Відкрий мені двері". Вона каже: "Відчиняю двері, стоїть мій Віталій, обличчя немає просто ллється кров. Він побитий, і стоять орки"  вони з ним разом зайшли до будинку, й у Віталія знайшли зброю. Їй сказали, що його заберуть чи в Крим, чи в Росію, і будуть судити як терориста. 

Далі Ксенія разом з сином залишила Херсон. Вона побоювалась, що окупанти прийдуть і до них додому. 

Я вже виїхала і була у відносній безпеці. В цей самий день мені зателефонувала моя сусідка і сказала, що прийшов хлопець з якоюсь дівчиною і каже, що приніс годинник Дениса. Я попросила її сфотографувати годинник. Так, це був його годинник. Ми поговорили, його звали Олексій, і він розповів мені, що Денис у полоні, що його сильно побили.

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?
Друзі, вступайте до Клубу "Української правди", аби підтримати журналістику, що приводить до змін, та зробити свій внесок в об'єктивне інформування суспільства.
Михайло Ткач, журналіст-розслідувач УП

"Був там Ангел такий, Фортуна, Дунай, Урал і Біс – це ті, які безпосередньо люблять бити людей"

На прохання розповісти про окупантів, які катували полонених, і Антон, і Ігор Кураян майже не мають що сказати. Антону вдалося почути лише декілька позивних. 

Вони завжди були у масках. Завжди. Обличчя ми їхні ніколи не бачили. Або в масках були, або в балаклавах. Навіть, коли спускалися в камери.

Був там Ангел такий, Фортуна, Дунай, Урал і Біс це ті, які безпосередньо люблять бити людей.

Ігор Кураян пригадує, що під час катувань до приміщення регулярно заходив наглядач, аби запитати про результати допитів:

Приходив куратор, питав, на якій ми стадії. Я був для них дуже цікавий, тому що я волонтер з восьмирічним стажем, і у мене фотки є і з лідерами "Правого сектору", і "Азова", і багатьох комбатів і воїнів.

За словами Кураяна, протягом декількох тижнів у підвалі їх майже не годували. 

Їжа була вранці був кіп'яток і два галетні печива. На вечерю те ж саме, тільки нам давали ще один пакет чаю на 5 чоловік. А в обід давали дві 180-грамові баночки каші на п'ятьох. 

А 18-го квітня Дениса Миронова, Антона та Ігоря Кураяна перевезли до Севастополя. 

18-го нас попередили рано вранці, щоб ми зібралися, і нас будуть кудись везти. Ми не знали куди. Нас підняли. Денису було дуже важко. Всім надягли наручники спочатку за спиною, потім в дорозі переодягли наперед. І через вісім годин нас привезли до Севастополя, там умови були кращі, там вже годували. 

Продовження під рекламою:

У Севастополі Дениса вперше оглянув лікар, пригадує Антон:

У Севастополь ми приїхали, і нас завели одразу в казарму. Зняли вкотре відбитки пальців, генетичну експертизу, провели по одному допиту, перевірив лікар. Наступного ранку 19-го приїхали лікарі й забрали Дениса до шпиталю, як нам сказали.

 
Госпіталь у Севастополі, куди привезли Дениса Миронова

Відтак Денис Миронов після катувань чекав на медичну допомогу 24 дні. 

23-го квітня він помер у Севастопольскому воєнно-морському госпіталі. Рідні Дениса ще місяць по тому намагалися дістати його з полону, отримуючи різну інформацію, яка іноді суперечила одна одній. 

24-го травня дружина Дениса отримала дзвінок від поліцейської міста Миколаєва, яка повідомила, що вони отримали тіло з окупованої території в рамках обміну. Казала, що потрібно приїхати.

У свідоцтві про смерть Дениса зазначено: причина смерті – тупа травма грудної клітини з переломом ребер. 

 
Свідоцтво про смерть Дениса Миронова 

Зараз Ксенія все ще намагається дістати годинник чоловіка з окупованого Херсона. 

 Я вже три тижні намагаюся вивезти з Херсона сумку з речами чоловіка, зокрема і його годинник. Поки у мене не виходить це перший раз, коли поїхали, обстріляли колону та загинули люди. У цій колоні була та машина, у якій їхала моя сумка з речами чоловіка. І зараз я намагаюся через Мелітополь, через Запоріжжя привезти її. 

Там всі наші фотографії… Ми двадцять років із чоловіком прожили, у нас була маленька, але міцна сім'я, ми один для одного були всім, і я дуже чекаю ці речі. Там моя пам'ять про нього.

 
Фотографія годинника Дениса Миронова, яку зробила сусідка

Ігоря Кураяна та Антона обміняли 28-го квітня. Після звільнення з полону вони одразу подзвонили дружині Дениса.

 
Фото з похорону Дениса Миронова
автор Вадим Червоноштан

Михайло Ткач 

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Главное на Украинской правде