Харьков 24. Как город-миллионник живет и работает под ежедневными ударами россиян

Севгиль Мусаева, Богдан Кутепов — Среда, 10 апреля 2024, 08:30

На годиннику 7:15 ранку. 

Один із центральних районів Харкова оговтується від чергового нічного обстрілу шахедами. Рух автомобілів призупинено, слідчі прокуратури вивчають місце події, рятувальники спішно розбирають завали.

Чоловік років 50 оглядає пошкодження свого будинку. Вибуховою хвилею винесло частину стелі, повибивало вікна та пошкодило нещодавно пофарбований паркан.

– Тільки перед війною зробив ремонт. І що тепер робити? Зараз піде дощ, заллє і почне паркет гнити, – шепотить він собі під ніс, затягуючись цигаркою.

– Живий лишився, то вже треба дякувати, – намагається підбадьорити його сусід.

За кілька метрів мешканці постраждалого багатоквартирного будинку спостерігають за тим, як комунальники забивають їхні вибиті вікна ОСБ-плитами. 

– Це було на початку першої ночі. Прилетів один шахед, за ним другий. Дуже сильний удар. Діти наші дуже перелякалися. Ми спершу в ванну, а потім вибігли всі надвір. Пожежа почалася. Приїхали рятувальники, почали її гасити. І тут летить ще один шахед. Усі стрибнули в під'їзд. Він бахнув і вдарив прямо по пожежній машині. Там загинуло троє наших рятувальників, – розповідає харків'янка Ірина.

Подвір'я будинку нагадує мурашник, де робітників комунальних служб та волонтерів, здається, більше, ніж самих мешканців.

  *** 

За дві години ми зустрічаємося на центральній площі Свободи з мером Харкова Ігорем Тереховим, який якраз закінчує своє включення в марафон "Єдині новини", де знову нагадує, як важливо посилити протиповітряну оборону міста.

Терехов призначив зустріч у центрі, оскільки хоче показати, як працює єдина в Україні метрошкола. Це проєкт, яким він, очевидно, дуже пишається і який відвідують усі іноземні гості Харкова.

– Тут вчаться діти з різних районів міста. Ми їх привозимо автобусами на 9 ранку і забираємо після занять також автобусами. Ось школи Салтівського району. А це Новобаварський, який сьогодні був під ударом росіян, – показує мер на таблички, які висять на дверях різних класів.

Ми пропонуємо Терехову привітатися з дітьми. Кілька десятків невиспаних дитячих очей з цікавістю розглядають нашу делегацію та скаржаться на те, що вночі було "дуже гучно".

– Кілька учнів сьогодні на навчання через обстріли не доїхали, але решта були на місці вже о 9 ранку, – звітує перед нами одна з учительок. – Також ми трохи засмутилися, що через світло не всі сьогодні змогли попрасувати вишиванки.

Остання фраза чи не найкраще описує Харків часів повномасштабного вторгнення. 

Місто, яке пережило безліч випробувань за два роки війни, переосмислює свою ідентичність і намагається продовжувати жити та розвиватися, незважаючи на всі труднощі.

Харків сьогодні потерпає від щоденних обстрілів шахедами, балістикою, КАБами, відключень електрики, зупинок громадського транспорту, відсутності водопостачання. 

Але 1,3 мільйона мешканців Харкова відмовляються залишати своє місто. І це попри застереження західних медіа про те, що росіяни готують новий наступ, та спроби ворога перетворити місто на сіру зону, непридатну до життя. 

Харків сьогодні – ніби живе уособлення поезії одного зі своїх найвідоміших авторів – Сергія Жадана:

пам'яті тих, кого не назвали, починаються зливи,
працюють невидимі
меліоратори та агрономи,
працюють удень і вночі, тому що важливо,

аби влітку не пересихали ріки,
аби в грудні не завмирали пекарні,
аби в містах можна було купити молоко і ліки,
аби не зупиняли роботу вокзали й друкарні,

щоби всім в радість була їхня праця,
щоби всім ставало уважності й сили,
щоби пам'яті тих, хто боїться, хтось підіймався.
щоби пам'яті тих, хто мовчить, щось говорили.

Цей репортаж про Харків, але насамперед – про харків'ян та їхню безумовну та особливу любов до міста.

Ми розповідаємо історію Харкова словами мера Ігоря Терехова, волонтерів Фумінорі Цучіко та Наталі Грами, вуличного художника Гамлета Зіньківського, а також звичайних мешканців міста.

Севгіль Мусаєва, Богдан Кутєпов, Євген Руденко, УП