Грицько плюс Одарка. В гостях у звездных аистов украинского YouTube

Пятница, 7 июня 2024, 05:30

Друкарська машинка "Ятрань" виробництва УРСР не мала української розкладки. Тож 1989 року студент київського університету імені Т.Г. Шевченка Анатолій Подобайло замість літери "і" відчайдушно тиснув на знак оклику. 

Його курсова робота про умови життя верховодки в Кременчуцькому водосховищі була єдина в групі, написана українською. "Я так думаю, що і на всьому третьому курсі", – припускає він.

За часів перебудови Анатолій влився в природоохоронний рух, який мав національне забарвлення – після Чорнобильської катастрофи протестувати було безпечніше, підіймаючи екологічні проблеми. Але наприкінці 80-х навіть активному та свідомому студенту Подобайлу незалежність Києва від Москви здавалася чимось майже утопічним.

Реклама:

"Я отой знак оклику замість літери "і" ставив не тому, що вірив в успіх, а тому що обрав напрямок, – згадує зоолог. – І якщо ти не можеш по ньому йти, то повзи. А якщо не можеш повзти, то маєш хоча б лежати головою в тому напрямку".

Анатолій Подобайло – доцент кафедри екології та зоології КНУ ім. Т.Г. Шевченка, один із засновників Національного природного парку "Пирятинський". Разом із колегами, фермерами та волонтерами він зробив зірками соцмереж лелек Грицька й Одарку, встановивши web-камеру в їхньому родинному гнізді в селі Леляки на Полтавщині.

"Навесні 2022 року для села з'явилась надія, – каже вчений. – У самі чорні для країни дні наш Грицько все одно повернувся додому". 

Реклама:

Репортери УП побували в гостях у зіркових лелек на березі річки Удай, де повірили в переселення душ, розгледіли схожість росіян із комарами та знайшли червонокнижну дику орхідею.

За п'ять хвилин був секс

Подолавши кілька тисяч кілометрів із Африки. Використовуючи висхідні потоки повітря. Враховуючи зірки, сонце, магнітне поле, морські узбережжя та русла річок. Цього року Грицько повернувся додому у вівторок, 19 березня, о 17:43. 

За чотири дні прилетіла Одарка. "Жодних конфліктів і конкуренції не було, сім'я одразу з'єдналася, – згадує Анатолій Подобайло. – Буквально через п'ять хвилин був секс, досить гучний. Вірогідність, що це та сама Одарка (що і в минулі роки – УП), десь 80%".

Грицько, який, як і Одарка, не має орнітологічного кільця – той самий стовідсотково. В Леляках птаха впізнають за поведінкою.

Діставшись цієї весни до свого гнізда, Грицько потоптався зо 20 хвилин та полетів у гості до одного з працівників природного парку "Пирятинський". "Він його минулого року рибкою підгодовував", – пояснює Подобайло. 

 
Анатолій Подобайло: "YouTube – те, чим я займусь на пенсії. Він мені так зайшов, бо я бачу коментарі. А коли ти щось викладаєш, розказуєш аудиторії, дуже важливий зворотний зв'язок"
 
На каналі в Грицька й Одарки 37 тисяч підписників. Лелеки допомогли зібрати вже 300 тисяч гривень на потреби ЗСУ

В історії про Грицька з вуст вченого, який називає себе "матеріалістом старої закваски", вимальовується класичний сюжет про переселення душ. 

У бабусі Анатолія Подобайла в Леляках був сусід Гриша Стушний. Коли він помер, народилось кошеня – стара назвала його Грицьком. Вже дорослим кіт раптово зник, і тут з'явився білий лелека. "Він прилетів, коли я орав в себе на городі, – розповідає Анатолій. – Чомусь мені ляпнулось: "Ну, привіт, Грицько". Так воно й прижилось".

"Є стародавні вірування, що лелеки приносять душі дітям, які ще не народились, – веде далі Подобайло. – А той образ птаха, який приносить саме дітей – то вже більш новітня інтерпретація міфу".

Реклама:

З людьми в білих лелек взаємини прагматичні. Вони селяться поруч, тому що зручно жити на електричних опорах та водонапірних вежах. Бо в населені пункти рідко залітає хижий білохвостий орлан.

"Не бояться ані тракторів, ані мотоблоків, – каже вчений. – Коли ми оремо поле, вони ходять по п'ятах, поїдають хробаків, часникових жаб, мишей. Білі лелеки більш успішні в сусідстві з людиною, тому що тут більше шансів виростити пташенят".

 
В Леляках три сім'ї лелек. Ще одне обжите гніздо – на фермі поруч. У природному парку, який розтягнувся на 70 кілометрів вздовж річки Удай – зо вісімдесят

Бовтун і коменсалізм

Коли в гніздо з Одаркою та трьома пташенятами прилітає Грицько, Анатолій Подобайло посміхається: "Це в них чергова ротація. Раз на півтори години міняються. Один постійно біля лелечат, інший ходить, збирає десь поживу на луках. Так відбувається життя".

"Кріт на сніданок", "Пожирачі змій", "Непосидючі жабоїди" – відео на каналі Грицька рясніють натуралістичними заголовками та змістом. "Треба спільну книгу рецептів від Євгена Клопотенка і лелеки Грицька", – пропонує хтось з глядачів. 

Онлайн Одарка з Грицьком вперше з'явилися 2023 року, але трансляцію на деякий час перервали через директиви, які СБУ розсилала по всіх місцях, де встановлені камери.

Цього року ракурс змінили – розвернули пристрій на Леляки та про всяк випадок затемнили горизонт у двох кутах. 

 
У селі Леляки приблизно сто мешканців

"Для мене як зоолога це був передусім науковий проєкт, – розповідає вчений. – Я не очікував, що він стане популярним серед людей. 

Але коли почав читати коментарі, стало ясно, що глядачі сприймають його зовсім по-іншому: "От я сиджу за правилом двох стін у туалеті, дивлюсь, і мені легше перечікувати повітряну тривогу".

Реклама:

Під час web-спостережень за лелеками наукових одкровень Анатолій Подобайло поки що не здобув. Але каже, його здивував бовтун – зіпсоване засиджене яйце, що його протягом місяця з гнізда птахи так і не викинули. 

Ще камера допомогла побачити, як у товщі гнізда, в недоїдках, в посліді птшенят, утворилось середовище, де живуть личинки комах – бронзівок, жуків-носорогів, – що теж стають їжею для птахів.

 
Анатолій Подобайло каже: "Якщо чисельність лелек в Україні збільшується, значить, наша країна – одна з кращих для них територій"
 
У 2023 році в Леляках з'явились переселенці з Бахмута, які господарюють і працюють на місцевій фермі

"Ну і ще був цікавий випадок, – згадує Подобайло. – Студентам ми показуємо співжиття лелек і горобців як приклад коменсалізму. Це такий тип відносин між різними видами, коли один користується послугами іншого, а іншому від того нічого. 

Це як у нас з тарганами. Вони їдять, в теплі, їм гарно. А нам від цього, окрім хіба естетичних проблем, ні холодно, ні жарко".

"Так от, горобці селяться в гнізді лелек, – пояснює зоолог. – Ми завжди студентам розповідали, що вони використовують їх, тому що хижак туди не прилетить, і поруч з лелеками безпечно виховувати нащадків. Аж поки наша молода колега на семінарі для географів не ввімкнула стрім.

Вона демонструвала ось цей коменсалізм, і в цей момент лелека Грицько схопив горобця, зламав йому шию і проковтнув". 

Читайте також: Тут колись німецький танк впав! Як виглядає найдовший дерев'яний міст України в Каплинцях 

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?
Увесь контент Української правди – безоплатний і завжди таким буде. Наша журналістська команда працює для того, щоб ви знали – "Яка вона, справжня Україна?". Щоб знайти правду, треба вміти чути не лише себе, а й інших. Нам важливо спілкуватись з вами у Клубі УП – а ваша підтримка вільних медіа у важкі часи важлива, як ніколи.
Євген Руденко – журналіст УП

Нічого людського

Краса вимагає жертв. У мальовничому лісі, на химерних заплавах та берегах річки Удай людина, яка сюди заблукає, стає жертвою комарів. 

"Нас вони вже не їдять, – каже 65-річний Микола Пономаренко, освідчуючись у коханні до місцевої природи. – Я тринадцятий год роблю в парку ("Пирятинському" – УП), але мені кожний день хочеться плавати по Удаю в лодці. Мені це діло не надоїдає. Кожний раз все по-іншому".

"Удай унікальний тим, що тут нетронута територія, – розтлумачує свій інтерес і захоплення краєм чоловік. – Є такі місця, де ніхто не ходить, куди неможливо технікою заїхать. Там не бачиш продукти життєдіяльності людей, там немає нічого людського. Там відчуваєш якесь блаженство".

 
За часів СРСР Микола Пономаренко служив в Афганістані
 
Глибина Удая в середньому від 2,5 до 3,5 метрів. Але є "яма", яку зафіксували біля села Повстин, завглибшки 16,9 метрів

Те, що удайським комарам майже не цікаві місцеві, підтверджує й Анатолій Подобайло, згадуючи про українського зоолога Петра Кілочицького. 

"Він використовував цікавий метод відносного обліку чисельності комарів, – каже Анатолій. – Людина роздягається, сідає, і з його тіла пробіркою виловлюють комарів. Експозиція триває 20 хвилин, в різних місцях.

Петро Якович до того дообліковувався, що виробився імунітет – на нього комарі вже не сідали. Тому він із собою брав якогось піддослідного, бажано нового студента".

"Ми такий метод використовували в одній з експедицій, – згадує Подобайло. – Нарахували більше сотні комарів за 20 хвилин".

Свербіж від укусів удайських комах тамують краєвиди довкола Леляків, що налаштовують на філософські розмови.

 
На території національного парку "Пирятинський" є декілька рекреаційних зон, у яких можуть відпочивати туристи

"На що схоже нашестя росіян з точку зору зоології?", – питає вченого репортер "Української правди".

"На тих самих комарів, – відповідає він. – Є так звана R-стратегія (Reproduction – відтворення – УП): коли їх багато, вони швидко захоплюють простір, але не здатні адаптуватися до зовнішніх умов. Стає якесь похолодання, вони колапсують. А потім знов з'являються, знов захоплюють. Хвилі життя в них дуже нестабільні.

Скажу непопулярну річ, але доведеться з ними якось співіснувати. Нікуди вони не подінуться. Але єдине, в мене є надія, що під час їхнього колапсу буде шанс на свободу для східних поневолених народів.

Ось ті протести в Башкортостані – це ж наша постчорнобильська революція. Башкири протестували за збереження природи, якоїсь їхньої святої гори. Але ж контекст – національний".

 
Директор нацпарку "Пирятинський" Максим Варава: "Територія парку – 12 500 гектарів. В основному водно-болотні угіддя, прибережні луки, пасовища"

Хомінг

Про те, що змушує лелек повертатися додому, написано чимало. Якщо не занурюватись у наукові нетрі: інстинкт, прив'язаність до місця, де вони народились або вдало розмножувались.

"Є таке поняття "хомінг" (від home – дім – УП), – розповідає Анатолій Подобайло. – Він властивий багатьом у природі. Наприклад, лососевим, моїм улюбленим рибам".

Сам Подобайло, який народився на Тернопільщині (його батько опинився там "по розподілу"), залишає рідні Леляки ненадовго. Коли викладає декілька днів у столиці, в КНУ імені Шевченка, або приймає там іспити. Але по-справжньому щасливий він на Полтавщині.

Реклама:

"Місто я завжди не дуже любив, – каже. – Через ковід та повномасштабне вторгнення був такий момент, що в Києві не з'являвся пів року. Пам'ятаєте старий фільм "Крокодил "Данді" (про австралійського мисливця, який ніколи не був у великих містах, та потрапляє у Нью-Йорк – УП)? От і я – захожу тоді в метро, і забув, куди приткнути картку".

Крім вченого інтересу у відносинах з тутешнім світом в Анатолія Подобайла багато особистого. Тут, на Удаї, дід привчив його до риболовлі. Тут сформувалася його мрія стати іхтіологом, що відкрила ширші горизонти.

 
Анатолій Подобайло вирушає на правий берег перевіряти фотопастки в лісі
 
Більшість хат у Леляках дерев'яні, обкладені цеглою

"Тут хати, де, по суті, моє дитинство пройшло, – показує він. – Цей куточок називається за моїм прізвищем – "Подобайлівка". Батько розказував, що тут жило шість сімей Подобайлів.

Ось там – хата мого прадіда, далі – його брата Стефана. А ще далі – хата прапрапрадіда, звідки вийшла вся ця сім'я. Потім прадід переселився в дворищє, де тепер моя хата".

"В минулому село було бідне, закріпачене, – додає вчений. – Тут ніколи не було церкви. Були два пани – пан Дзус та пан Базилевич. Вони жили на "Царині" – так досі називають частину села, де клуб і магазин".

 
Місцями Удай схожий на водно-рослинний лабіринт

Йдучи на протилежному від Леляків, лівому березі Удая, Анатолій Подобайло фіксує сліди минулого, більшість із яких не належать людині.

"Ух ти, дивіться! – зупиняється. – Ямки конусоподібні, правильної форми. Це – мурашиний лев, хижа комаха з потужними щелепами. Викопала, сидить там вглибині, поки до неї не попаде мураха або інша комашка.

О! Виглажена пласка поверхня, посередині повзла черепаха відкладати яйця. Це – слід від її хвоста, це – лап, навіть кігті відбилися.

Ось бачите? Найсвіжіше, шкаралупа. Черепаха відклала сюди на інкубатор – можете помацати, температура (ґрунту – УП) градусів 40, – а борсуки та лисиці копають та їдять яйця". 

 
Колись біля Леляків була паромна переправа, що з'єднувала села на двох берегах

Всередині цієї самодостатньої системи, де "немає нічого людського", Анатолій Подобайло час від часу звертається до власного "я": 

"Я – не хазяїн природи. Але і не в гостях, це точно. Я все ж таки вдома. 

Знаєте, за часів Богдана Хмельницького був наказний гетьман Лівобережної України, полковник Чернігівський Степан Подобайло? Він був меценатом, відбудував Іллінський монастир у Чернігові. Я до його правнука "докопався".

А прадіда мого діда хрестили в церкві Іллі в Митченках (село на Чернігівщині – УП). Але я поки не можу з'єднати ці дві лінії (довести спорідненість своїх предків зі Степаном Подобайлом – УП). Бо найдавніше, що мені попало – церковна метрична книга 1861 року".

Читайте також: Стрітфуд по-пирятинськи та "Королева бензоколонки". Чим живе столиця біляшів

Реклама:

Краса по-українськи

– Скільки у вас часу? – питає Анатолій Подобайло репортерів. – Давайте спробуємо знайти дику червонокнижну орхідею – пальчатокорінник м'ясо-червоний. 

Зоолог веде лісом ближче до річки, до вузької смужки між болотами й луками. До вологого місця, що його навесні заливає на короткий час вода. Там раз на кілька років, коли сходяться зірки, проростає насіння орхідей. 

– Масове цвітіння було десь років десять тому, – розповідає поводир. – Тоді прямо сотні їх було, на кожному квадратному метрі ми їх фіксували. 

 
Удай рано вранці

 – Які у вас стосунки з релігією? – цікавиться дорогою журналіст УП.

– В мене по "науковому комунізму" було "чотири", – сміється вчений. – До релігії ставлюсь, мабуть, як до першого успішного ідеологічного бізнес-проєкту.

– А щодо язичницьких вірувань?

– Природа релігії одна. Придумати собі фетиш, побудувати капище і, кажучи неетично та грубо, збивати на цьому якщо не бабло, то мед, – сміється собі далі пан Анатолій.

– Чи є тоді якийсь сенс у всьому цьому? – докучає репортер, показуючи на ліс та відмахуючись від комарів.

– Звичайно, сенс є, – відповідає зоолог. – Життя – це феномен. Воно зародилось, еволюціонувало всупереч усьому. Природа протистоїть постійній руйнації – ось у цьому я бачу сенс.

І друге – це все ж таки краса. З нашої точки зору, людської. 

– Для вас вона – що?

– Я більше прихильник концепції Гуго Конвенца, – зізнається Подобайло. – Він ставив знак рівності між пам'яткою природи та пам'яткою культури.

Знаєте, звідки у нас оті шторки, що наглухо закривають вікна в потягах? Коли побудували залізницю в Америці зі сходу на захід (1860-ті роки – УП), то встановили їх, щоб пасажири не жахались дикої природи, яка в їхній свідомості була хаосом.

– А потім відбувся злам, – пояснює вчений. – Якраз тоді з'явився перший американський національний парк – "Єллоустоун". Споглядання за природою стало першою природоохоронною мотивацією.

В Європі це сталося трохи пізніше. Для того щоб змотивувати людей охороняти природу, Гуго Конвенц сказав: "Ви милуєтесь твором мистецтва, бо він гармонійний. Природа – такий самий твір".

І такий самий гармонійний твір, як музикальний шедевр, видає очеретянка (посміхається). Тому якщо повертатися до релігії, то я за допомогою неї якщо б і маніпулював свідомістю людей, то тільки для того, щоб зберегти природу.

 
Анатолій Подобайло каже: "Вже 50 років по цій природі ходиш, але кожного разу щось нове знайдеш. Не буває так, щоб щось нове не відкрив для себе"

Після спекотних пошуків на лівому березі Удая знайти долину орхідей не вдається. Розритий ґрунт натякає: тут попрацювали дикі кабани – любителі цибулин пальчатокорінника м'ясо-червоного.

Доводиться сідати в човен, повертатися на правий берег. Йти в Леляки, де Одарка та Грицько плекають своїх пташенят, щоб навесні полетіти з ними у вирій. 

На луках, на краю села, Анатолій Подобайло все ж таки знаходить одну-єдину орхідею. 

 
У цієї червонокнижної орхідеї є ще кілька назв – зозульки м'ясо-червоні та курячі сльозки

Але попри всю радість репортерів від зустрічі з рідкісною квіткою, подорож у Леляки запам'ятається іншим – сосною, з якою пан Анатолій познайомив у лісі.

"Коли вона була маленька, її хтось зламав. Але вона не здалась: взялась, викрутилась і пішла вгору. Вижила. 

Мені її показав батько, я її дуже люблю. Вона – символ впертості та життєлюбства, що каже: ніколи не здавайся".

 
Анатолій Подобайло біля "батьківської" сосни

Євген Руденко, Назарій Мазилюк – УП

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Главное на Украинской правде