Патовая ситуация

Привітання іноземних спостерігачів з тим, що в Україні відбулися найчесніші вибори за всю історію незалежності, дещо передчасні: ця публіка ще не бачила другого туру виборів.

Фальсифікацій у першому турі не було через те, що ані Віктору Януковичу, ані Юлії Тимошенко вони не були потрібні. Соціологічні опитування напередодні 17 січня цілком однозначно свідчили про те, що ці кандидати проходять у другий тур, тому всі ресурси були спрямовані не на фальсифікації, а на захист результатів вибору.

Дещо іншу картину ми побачимо під час другого туру виборів. Для Віктора Федоровича і Юлії Володимирівни це буде справжня війна, і вони не стануть надто перебирати методами ведення цієї війни.

Власне, ця війна вже розпочалася. У період між першим і другим турами воюватимуть за виборців, які голосували за Сергія Тигіпко.

Розрахунок технологів простий: якщо виборці, які в першому турі проголосували за Арсенія Яценюка, Віктора Ющенка і Анатолія Грищенка, незалежно від закликів своїх лідерів віддадуть у другому турі свої голоси Юлії Тимошенко, 10%-вий розрив між лідерами перегонів карколомно скоротиться і становитиме не більше 2%.

Це рівень похибки у середньостатистичному соціологічному опитуванні. Відтак, можна буде заявляти про фальсифікації результатів виборів і не визнавати їх.

Тому напередодні другого туру виборів іде боротьба за 13% Сергія Тигіпка, поведінку виборців якого сьогодні спрогнозувати складно. Перш за все тому, що ці громадяни ще самі не визначилися, кого підтримати у другому турі голосування.

Ситуація із Сергієм Леонідовичем ускладнюється ще й тим, що він не виявляє особливого бажання домовлятися. Навіть крісло прем'єра, яке йому пропонували обидва лідери виборчих перегонів, не є сьогодні достатнім мотивом для того, щоб завоювати прихильність політика, який сформував потужні електоральну базу для того, аби здобути потужну фракцію у парламенті нового скликання.

До того ж прем'єрство у кризовий період - це найпростіший спосіб втратити довіру виборця. На це Сергій Тигіпко, який стоїть тепер на порозі блискучої політичної кар'єри, не погодиться.

Проте, фіналістам президентських перегонів потрібні голоси виборців Тігіпка, а не підтримка самого Сергія Леонідовича, яка, до речі, не гарантує відповідного результату голосування. З огляду на це, вдалим ходом може виявитись обіцянка Юлії Тимошенко зробити Сергія Тігіпко прем'єром не залежно від того, чи підтримає він її.

Цей меседж, потужно ретрансльований українськими ЗМІ, може стати вагомим аргументом для 13% виборців у другому турі. До того ж, він не йде у розріз із закликом самого Сергія Тігіпка до своїх виборців голосувати по совісті.

Не виключено, що від Віктора Януковича пролунає аналогічна заява, і ще до завершення президентських виборів Україна знатиме ім'я нового прем'єра.

Разом з тим, не слід забувати, що переважна частина виборців Сергія Тігіпка проживає у східних регіонах України, що традиційно лояльніше ставляться до біло-блакитного політичного угрупування, сприймаючи його лідерів за "своїх".

До того ж, за даними деяких досліджень, виборець Сергія Тігіпко - це жінка старша за 40 років, яка голосує за сильного, розумного і симпатичного чоловіка. Юлія Тимошенко, при всьому своєму бажанні, не зможе відповідати ідеальному образу, який бажає бачити такий виборець.

Тому в боротьбі за цього виборця Віктор Янукович має велику перевагу. Але штабістам Тимошенко може прийти на допомогу той факт, що у глибині душі жінка старша 40 років точно знає, що "всі мужики - падл юки".

Розкручування теми "хамства і злочинного минулого Віктора Януковича" може переконати такого виборця, що краще таки голосувати за жінку.

Власне, боротьба за електорат Сергія Тігіпко вирішить, як розвиватимуться події в Україні після 7 лютого.

Якщо комусь з фіналістів перегонів не вдасться схилити на свій бік його виборців і не буде переконливої перемоги одного з кандидатів з відривом мінімум у 5 відсотків, матимемо протистояння двох однаково потужних політичних таборів, які, до того ж, мають чітку географічну локалізацію.

Ризики

Найбільшу кількість ризиків для України несе в собі ситуація, коли у другому турі жоден з кандидатів не набуде переконливої перемоги.

Невизнання результатів виборів, як мінімум, призведе до того, що нового президента призначатимуть у суді. Про цю ситуацію вже давно попереджали експерти, і війни напередодні виборів навколо посади голови Вищого адміністративного суду України аж ніяк не були збігом обставин.

Призначення президента України у суді, а не в результаті волевиявлення народу не виглядатиме такою сумною перспективою, якщо взяти до уваги інші варіанти розвитку подій.

Вже сьогодні існують відомості про підготовку масових акцій з боку лідерів виборчих перегонів. Привид Майдану блукає Києвом. Хоч історія має властивість повторюватися у вигляді фарсу, досвід Віктора Федоровича, отриманий ним у 2004 році і запальний характер Юлії Володимирівни створюють вибухову суміш, і Майдан 2010 може стати вельми трагічною подією.

Запобіжником у цій ситуації може виявитись хіба що тотальне розчарування виборців у своїх політичних кумирах, ознакою чого стала рекордно мала за часів незалежності кількість громадян, які прийняли участь у голосуванні.

Тож сценарій дій з боку кожного з лідерів перегонів виглядає наступним чином: боротьба за голоси Сергія Тігіпка; якщо це не вдається, вступає в дію судова боротьба; якщо суд приймає рішення, протилежне бажаному, починає говорити вулиця. Протистоянні переходить від рівня політичної боротьби до громадянської смути.

Якщо біло-блакитні і сердечні не домовляться, обидва ці табори довго підраховуватимуть свої втрати, і вони можуть виявитися більшими, ніж сьогодні ми здатні спрогнозувати.

Ситуація патова?

Перспективи

Єдиний варіант, який допоможе запобігти ескалації політичного конфлікту в Україні - це домовленість між сердечними і біло-блакитними провести чесні вибори і визнати їх результати, якими б вони не були.

Для цього політики повинні надати гарантії одне одному у тому, що після інавгурації нового президента України не почнуться політичні репресії і не постраждає бізнес тих людей, які підтримували кандидата, що програв у другому турі виборів.

Основою такої домовленості може стати лише суворе дотримання духу і букви українського законодавства переможцем виборів. В умовах, коли український політикум вражений хворобою тотальної недовіри і боязні "кидка", така домовленість виглядає малоймовірною.

Разом з тим, якщо вона буде досягнута і втілена у життя, позитиви від такої угоди отримає не лише сторона, що програла, але й більшість громадян України, насамперед тих, хто намагається в країні займатися бізнесом без політичної протекції. І час, коли ця домовленість може бути досягнута, спливає 7 лютого.

Сергій Кемський, Інститут політичних та економічних ризиків і перспектив, для УП