Свобода слова: взгляд из Тбилиси

Міжнародна конференція - добра нагода з перших уст почути про свою країну "всю правду".

Не стала виключенням міжнародна конференція у Тбілісі, де за ініціативою Ради Європи зібралися медіа-експерти, представники урядів, парламентарі України, Молдови, Азербайджану, Вірменії та Грузії, щоб обговорити питання дотримання принципів свободи слова і вільних засобів масової інформації.

Ключовим став виступ Марка Томпсона, відомого співробітника Інститут Відкритого Суспільства, європейської установи, яка здійснює моніторинг ситуації із свободою слова у різних країнах. У його доповіді наша країна згадувалася у різних контекстах, а отже можна скласти уяву про погляд Європи на сучасну Україну, зокрема ситуацію із свободою слова та вітчизняними ЗМІ.

Отже, міжнародний експерт вважає, що Україна поки що належить до країни, де реально існує свобода слова та плюралістичні ЗМІ. Очевидно, що ріже слух "поки що".

Водночас в Україні ще немає суспільного телерадіомовлення і це великий мінус. Загалом темі суспільного телебачення доповідач присвятив чимало уваги. Виявляється загальною тенденцією є суттєва втрата суспільними мовниками свого впливу, а також пониження їх рейтингу у багатьох європейських країнах.

Виключенням може бути лише Польща і Косово, де, на переконання доповідача, суспільне телебачення має вагомий вплив на формування суспільної думки.

Правда, слід згадати, що сьогодні суспільне телебачення у Польщі переживає серйозну фінансову кризу. Збитки каналу у минулому році склали 120 мільйонів злотих, оклади працівників скорочено на 20 відсотків, провідна польська телекомпанія перебуває у суцільних боргах.

Зрозуміло, що така ситуація негативно позначиться на перспективах польського суспільного телебачення.

Суспільне телебачення - не панацея. На прикладі Молдови було продемонстровано як доволі швидко його можна зробити засобом державної пропаганди. Там колишня комуністична влада "зобов'язала" суспільне телебачення показувати "що треба" і "кого треба". Відтак нинішній політичний режим у Молдові докладає значних зусиль, щоб відновити позитивне реноме суспільного каналу.

Дещо інший приклад - Грузія. Там з 2005 року функціонує суспільне телебачення. Однак депутат місцевого парламенту від опозиційної християнсько-демократичної партії Магдаліна Анікашвілі у своєму коментарі зазначила, що грузинська опозиція не має проблем із доступом на суспільний канал, але фактично позбавлена можливості виступати на двох комерційних каналах, які мають набагато більшу аудиторію.

Марк Томпсон в цілому позитивно оцінив українське медійне законодавство, відзначивши ухвалення Верховною Радою закону щодо забезпечення прозорості відносин власності стосовно засобів масової інформації. Насправді, цей важливий документ схвалений лише у першому читанні, а тому залишається лише проектом.

Згадували про російсько-грузинську війну, окупацію Південної Осетії і Абхазії, де не те що не забезпечується свобода слова, а припинено будь-яку інформаційну діяльність, яка може зашкодити окупаційній владі.

Під час конференції виник характерний конфлікт. Працівники посольства Азербайджану поширили у залі літературу, яка мала переконати присутніх, що Карабах - територія, яка законно належить азербайджанцям.

Зрозуміло, що на це миттєво відреагували учасники конференції з Вірменії, які поширення брошур назвали грубою провокацією та нагадали "друзям" із сусідньої країни, що за Карабах доведеться колись відповісти.

Модератори конференції доклали значних зусиль, щоб вгамувати гарячі кавказькі голови. Власне цей інцидент лише ілюструє сучасну геополітичну реальність: свобода слова відступає на задній план, коли виникає дискусія стосовно права нації на самовизначення.

Кілька вражень, що не стосуються теми конференції. У Тбілісі вперше у житті довелося побачити "пересічну" людину, яка так палко підтримує свого президента і владу.

Місцевий таксист, послугами якого довелося скористатися для поїздки до Мцхеті, показував нам дороги, будинки, церкви, які "побудував наш президент", розповідав як уряд дбає про школярів, забезпечуючи їх комп'ютерами та встановлюючи у школах централізоване опалення. І це при тому, що Грузія - це країна із, м'яко кажучи, не високим рівнем життя.

Також вражає релігійність грузин. Таке відчуття, що у Грузії кожна приваблива для ока місцевість використовується для спорудження храму, каплиці, або ж пам'ятника якомусь православному святому. Не можна собі уявити, щоб грузин або грузинка, дитина, підліток чи літня людина пройшла повз церкву і не перехрестилася.

Церви і монастирі яких у Грузії чимало, на відміну від адміністративних будівель, відремонтовані і доглянуті. Незаперечний моральний і духовний авторитет усіх грузин - католикос-патріарх Грузинської Православної Церкви Ілля Другий.

Його не просто поважають, а люблять. Саме у Грузії відчуваєш наскільки Україні важливо мати власну помісну Церкву.

У розмовах із грузинами час від часу виникала тема взаємин Грузії із новою української владою. Власне, це питання виникало лише в українців. Грузини ним не цікавляться. Для них українці щось набагато більше ніж будь-яка українська влада.

Богдан Червак, Київ-Тбілісі-Київ, для УП