Демократия или неототалитаризм

150 просмотров
Среда, 21 апреля 2010, 10:02
Виталий Коновал
для УП
 

Останнього часу домінуючою формою правління у світі стає демократія. За змістом, чи тільки за назвою, але дедалі більше країн прагне бути "демократичними".

Таке прагнення пов'язане, по-перше, з пропагуванням цієї моделі влади найбільш розвинутими світовими центрами впливу - такими, як США та західна Європа. По-друге, бажанням країн інтегруватися у світовий економічний простір, та підвищити власний рівень розвитку.

Як наслідок - підвищити добробут цілої країни. Чи принаймні певного кола правлячої верхівки й осіб, наближених до неї.

Ті, хто прийшли до влади у своїй країні, прагнуть, щоб їх визнавала світова еліта. Це дає їм змогу легально утримувати владу в своїх руках.

Тобто демократія потрібна світовим лідерам для здобуття повноти влади, легалізації її в очах світової спільноти, та як наслідок, максимально ефективно її використовувати на благо...власного народу, звісно ж!

Отже, як бачимо, виходить певний парадокс.

Теоретично демократія - це влада народу. Практично - вона, як і будь-яка інша форма влади, часто використовується в суто особистих меркантильних інтересах окремих людей.

Тому, на мою думку, демократія являє собою лише особливу ширму для справжніх політичних процесів, які реально формують картину сучасного світу.

Навіщо ця ширма потрібна? Як це не парадоксально й дивно, але саме для того, щоб позбавити людей всіх "вольностей". Тобто - прав і свобод. І зробити це надзвичайно цинічно, під "шумок", наприклад, боротьби з тероризмом, або іншими химерними ворогами. Або "для встановлення миру і свободи у всьому світі". Тобто - демократії.

Давайте спробуємо більш ґрунтовно у цьому розібратися.

Що являє собою демократія? Не теоретично, у красивих закликах та постулатах, а практично. Яке суспільство вона формує, яку владу йому, суспільству, тобто народу, дає?

Основний принцип демократії: єдиним легітимним джерелом влади є народ. Він шляхом чесних, прозорих і відкритих виборів обирає представників своїх інтересів й делегує їм владні повноваження. Ці повноваження мають використовуватися під пильним народним наглядом й контролем.

Зупинюсь на процесі делегування повноважень, оскільки він є основним і надзвичайно важливим елементом демократичної системи.

Це є, звичайно ж, наші улюблені вибори, шляхом яких ми обираємо своїх улюблених, найчесніших і найвідкритіших представників - народних обранців.

Кожні вибори розпочинаються з передвиборчої компанії. Кандидати на представлення народних інтересів витрачають сотні мільйонів доларів. Грошей, яких вистачило б на розробку й фінансування десятків соціально-економічних програм, реального покращення життя населення.

Але ж, вони витрачають їх на найкращих світових піар- і політтехнологів, на шалено коштовну, за мірками звичайної людини, телевізійну, зовнішню та інші види реклами.

І все заради того, щоб потім "виконувати волю народу".

Напевно, навіть підліток здатен зрозуміти, що в цьому відсутня елементарна логіка. Адже коли люди інвестують у щось гроші, то вони планують або отримати прибуток, або задовольнити якісь інші свої потреби.

Звідси виходить, що політики ідуть у владу зовсім не для представлення народних інтересів. Скоріше задля відстоювання власних інтересів й визначення певного, вигідного собі, вектору розвитку держави.

От і з'ясовується, що народовладдя - це лише гарно лунаюче слово. Не більше того. І що, по суті, демократія ніякої влади народу не дає.

Але чомусь мільйони дорослих людей вірять у палки щирі промови політиків, які переконують нас у своїх чесних і чисто альтруїстичних намірах

Багато хто може сказати, що, коли він йде на вибори і віддає свій голос за ту чи іншу партію/кандидата, то тим самим реалізовує свою особисту маленьку частку влади.

Але наскільки свідомий такий вибір?

Як вже зазначалось вище, штаби політичних сил утримують цілі армії політтехнологів. Ті створюють образ, програмні цілі, та ідеологію політсили. Формують манеру поведінки, зовнішній вигляд, контекстну направленість промов кандидата. В результаті виникає штучний образ політика, якому надаються певні моральні якості, та певні ідеологічні переконання.

Його дуже гармонійно і професійно створюють спеціалісти найвищого рівня, з урахуванням всіх аспектів і нюансів людської психіки. Щоб він подобався, щоб викликав захопливі симпатії.

Хоча насправді такий образ майже нічого спільного з реальною особистістю політика, з його цілями і намірами - не має.

І люди обирають серед таких казкових образів. Чиї піарщики виявляться більш креативними й створять вдаліший образ, що сильніше припаде до серця громадян, той кандидат/політсила і перемагатиме на виборах.

Це іще одна з особливостей демократії, про "вільний і свідомий вибір кожної людини".

Таким чином, виходить, що демократія являє собою систему з особливим набором норм і правил, в якій мусять взаємодіяти і конкурувати політичні сили. А народ в такій системі виступає скоріше в якості інструмента досягнення, аніж джерела отримання влади.

Особливо хочу відзначити, що до складу політичних сили входить еліта суспільства. Вона складається також, поряд із іншими, з багатьох талановитих, обдарованих і прагматичних людей. Здатних працювати і реалізовувати свій потенціал на користь держави.

Натомість вони змушені основну увагу приділяти конкурентній боротьбі з іншими елітарними групами за досягнення влади.

Напрошується висновок: демократія у чистому, теоретичному її вигляді, є штучною надбудовою над суспільним строєм.

Вона ,як і комунізм, суперечить основним особливостям людської природи.

І її впровадження призводить до виникнення деструктивних процесів, боротьби й суперечності національної еліти. А це веде до послаблення державності в цілому, й до втрати позицій певної держави на світовій арені.

Такі "демократичні " країни стають більш вразливими для зовнішньому впливу, втрачають свою власну самостійну позицію. І якомога скоріше прагнуть інтегруватися в політичні об'єднання. Тим самим втрачаючи свій суверенітет і здатність ухвалювати рішення на національному рівні.

Це не складно помітити на прикладі західної Європи, та Євросоюзу. Їхні члени давно вже не мають повного впливу на свою внутрішню національну політику. Вони мусять рахуватися з "єдиним центром" в прийнятті найважливіших рішень. Та навіть і Євросоюз, як об'єднання, не має власної зовнішньої політики, а суцільно виконує політичну волю США.

Отже демократія несе в собі не оспівану й піднесену свободу, а скоріше навпаки -забирає її.

Якщо брати до уваги економічні здобутки цих країн, то це передусім результат уміло побудованої ринкової економіки. Демократія тут ні до чого.

На противагу демократії в чистому її вигляді, виникає так звана "керована демократія". Або, якщо комусь так більше подобається, то - неототалітаризм.

Неототалітарізм зосереджує владу у певному колі національної еліти. Останній вже непотрібно вести постійну боротьбу за здобуття влади, створювати собі позитивні образи, й проводити піаркомпанії по популяризації себе.

Навпаки - він дає змогу зосередитися на управлінні державою, побудові вектору розвитку, та відстоюванні національних інтересів.

Може виникнути питання, чому, на відміну від демократичного устрою, в неототалітарному правляча верхівка відстоює інтереси національні, а не свої власні?

Це відбувається внаслідок злиття свідомості правлячої еліти з державною ідентичністю.Тобто еліта починає ідентифікувати себе, як носіїв державності. І свої власні інтереси невід'ємно пов'язує з сильною і незалежною державою.

Таке злиття можна помітити на прикладі Росії і Білорусі.

Там національна еліта не бере участі ні в яких політичних "розборках" та протистояннях. Всі політичні заяви робляться виключно в контексті відстоювання державних інтересів, а не задля дискредитації конкуруючої політичні групи, та для піднесення власної.

Які ж економічні особливості розвитку країн з "керованою демократією "?

Приклад Китаю показує, що немає нічого більш ефективнішого для розвитку економіки, ніж синтез сильної системи державного управління, та ринкової економіки.

Навіть сусідні Росія та Білорусь пережили кризу набагато більш спокійніше, ніж Україна. І рівень життя в цих сусідніх державах випереджає наш.

Зрозуміло, така організація державного устрою значно вигідніша для всього народу.

Тому що відбувається конструктивна робота, йде розвиток державних інституцій. Основні зусилля зосереджені на побудові сильної держави, а не на міжособистих конфліктах.

Можна заперечити, що в таких країнах зовсім немає свободи.

Але яка свобода мається на увазі, й в чому вона виявляється?

В безмежній кількості політичних шоу, на яких товчуться пустопорожні балачки й суперечки? В той час, як економіка занепадає, і постає реальна загроза державного дефолту? Чи в постійних виборах, які фінансуються з державного бюджету, за кошти простих громадян, але по суті нічого не змінюють і лише гають час?

Таку свободу ми могли спостерігати останні 5 років в українських реаліях.

І я думаю, вже всі встигли задовольнитися її плодами.

Хіба такої свободи прагне народ?

На мій погляд, справжня свобода дає людям можливість чесно працювати, забезпечувати своїм трудом достойний рівень свого життя. Створює такі умови, щоб кожен міг вільно навчатися, мати доступ до знань. Знаходити своє місце в світі, розвиватися й реалізовувати свій потенціал на користь собі, суспільству та державі.

Тож я думаю, що в сучасних умовах Україні не слід боятися неототалітаризму. Треба прагнути сформувати сильну державу, з розвиненою економікою, з гідною позицією на світовій арені, достойним життям громадян, та впевненим поглядом у майбутнє.

powered by lun.ua
Реклама:
Капитолий. Начало реванша Трампа
Дональд Трамп не сдастся сейчас, поскольку намерен баллотироваться на следующих президентских выборах. (укр.)
Заработать на смертях: как нас лишили мировой вакцины в 5 раз дешевле
Три доллара заплатила Всемирная организация здравоохранения за вакцину, закупку которой в ручном режиме сорвал министр здравоохранения Максим Степанов. (укр.)
Настоящая цена меха норок: история одного расследователя
В конце сентября 2020 польский Сейм (нижняя палата парламента) провел историческое совещание по вопросам правовой защиты животных в Польше. (укр.)
Изменил ли Национальный банк свою политику на валютном рынке
По какому принципу НБУ будет выходить на рынок с валютными интервенциями и как будет влиять на курс. Что изменилось в новой стратегии? (укр.)
Торговый фокус с лесом: друзьям — все, а обществу — ничего?
Почему торговля необработанной древесиной происходит на закрытых "аукционах" и без конкуренции. (укр.)
Дело генерала Назарова - сигнал, который нельзя игнорировать
Дело Назарова как потенциальный прецедент для военного судопроизводства Украины и свидетельство неурегулированности ключевых вопросов военной юстиции. (укр.)
Демократия и некомпетентность
Почему Аристотель не доверял демократии как форме правления, в чем заключаются недостатки последней и что это значит для современной Украины. (укр.)