От руины к благосостоянию – один шаг

22 просмотра
Пятница, 18 июня 2010, 09:33
Ярослав Тринчук
литератор, специально для УП

Коли якась теза невірно сформульована або не так зрозуміла, то будь-який аргумент приведе до неточних, радше несподіваних, висновків.

Чоловік знайшов пляшку, а там - джин. "Звільни мене, і я виконаю будь-яке твоє бажання". У чоловіка були проблеми з жінками: "Зроби так, аби мій чоловічий гонор був аж до піску". "Хай здійсниться так!" - сказав джин і полетів собі. А в чоловіка стали маленькі, як мізинець, ноги.

Прохання чоловіка - теза. Відповідь джина - аргумент. Висновки - ...

Наше суспільство поводить себе, як той чоловік, а політики й політичні оглядачі - як джин.

Ми точно знаємо, що хочемо "чогось", не важливо чого - теза. Влада точно знає, у всякому разі, вона так думає, що нам треба - аргумент. Результат - як мізинець - висновки.

Соціум не здатний сформувати вимоги, влада не здатна діяти адекватно.

Народ здобув можливість висловитись. Та замість пропозицій висловлює бажання. Замість вияву волі демонструє тупе очікування ласки. Замість власної дії просить у влади милостиню.

Політики мали б забезпечити функціонування всіх державних інституцій, аби суспільство могло розвиватися. Натомість вони влаштовують свої справи - здебільшого забирають собі народну власність. А у вільний від організування власних оборудок час, суспільству щось там обіцяють.

Зате всі разом лаємось, лякаємо когось, навіть погрожуємо - правда, не дуже голосно. І із задоволенням - при можливості - поміняли б одне одного.

До влади пруться із хворобливою наглістю, а жодна партія не має ідеології.

У комуністів ідеологія вкладається в одне речення - експропріація й рівність, у розумінні, "що твоє - то моє". Комуністи кажуть, що так було в ранньому християнстві. Але вони патологічні брехуни, у ранньому християнстві рівність виражалася у формулі, "що моє - то твоє".

Ліберали не заперечують, що вони проти будь-якої ідеології, окрім "хапай хто що може". І з майстерністю циркачів хапають. За ними навздогін плентаються всі інші, і лаються люто, якщо вже нічого їм не достається. Їхні програми - примітивні філологічні вправи на зразок "захистити", "зробити", "забезпечити".

Націоналісти ще не змогли запропонувати чіткої економічної програми, вони наголошують на гуманітарній складовій.

Тут потрібно зробити невелику ремарку.

Націоналізм - не просто усвідомлення переваги своєї нації над іншими. Націоналізм - це організована структура, яка здатна доводити це силою. Зрештою, у цьому нічого поганого немає. Погано, коли така перевага демонструється за допомогою зброї, як у гітлерівській Німеччині, чи ідеологічною навалою, як зараз у  путінсько-медведєвській Росії.

Шкода, але в сучасній Україні націоналізму нема.

Наші націоналісти проголошують декларації, які не можуть мати реального наповнення. До культури вони ставляться саме так, як ліберали. Цебто, не бачать її. Крім того, вони не змогли організувати масованої інформаційної інвазії в суспільство. Вони захищаються, ведуться на провокації влади.

Тож ми не маємо права дорікати нації за її трагічний вибір у 2010 році.

Націоналізм мусить опирається на культуру. В іншому разі він нічим не відрізняється від класової боротьби.

Нація має право знати правду. Завдання нових політиків не тільки сказати правду, а й зробити так, аби народ почув її. Донести сказане до кожного громадянина. Незважаючи на супротив влади.

На жаль, або на щастя, комсомольсько-більшовицькі рептильки зробити вже нічого не здатні.

Костенко говорить про національну ідеологію - а розуміє її так, як розуміли цю ідеологію в кінці ХІХ століття. "Купуй українське" - гарна фраза для директора магазину, а не для претендента на пост президента. Цікаво, на якій машині їздив би Костенко, якби ми дійсно дотримувалися буквально його заклику.

Так, у глобалізованому світі свій ринок потрібно захищати. Але для цього треба використовувати такі регуляторні механізми, які дозволяють це робити, не зашкодивши суспільству.

А от національну культуру потрібно розвивати, збагачувати та агресивно інтегрувати у світовий культурний простір. Усіма можливими методами й засобами.

Для цього у держави має бути концепція розвитку, програми й методика реалізації.

Хто з політиків це розуміє?..

Про таке не заїкається жоден із них. Так, наче не існує цього питання, а якщо й існує, то це не їхня справа.

Ще пару років тому всі теревенили, що "культуру потрібно захищати". Зараз гроші з бюджету крадуть простішим способом. Уже не через "підтримку" культури.

Ні, любі, культура - це справа політиків, і в першу чергу політиків. Не розуміє цього хіба що людина зі специфічним розвитком. На жаль, ми їх бачимо щоденно. Особливо багато їх преться в телевізор.

Наша трагедія сьогодні в тому, що суспільство не усвідомлює рівня своєї духовної деградації та морального здичавіння!

До цього цілеспрямовано вели й ведуть зараз особи, що здійснюють політику в Україні. Здебільшого - нащадки тих, хто організовував голодомори. Це їхні батьки й діди калічили націю. І найстрашніше, здається, скалічили невиліковно.

Найяскравіший приклад - президентські вибори 2010 року.

Так, сьогодні найбільший наш ворог - наша бідність. Вона принижує людину, руйнує честь, людську гідність. Але парадокс у тому, що нація дозволила захопити владу тим, хто організував цю бідність, і хто має намір підтримувати її перманентно.

Адже наша бідність дозволяє їм утримуватися при владі. Тому жодна з політичних сил, які влаштовують нам телекомедії, не знає як, не хоче й не може подолати в нашій державі цю бідність.

Мародери Кучми попрацювали не тільки над тим, що забрали собі народну власність, а й над масованим зомбуванням людей. Це їм вдалося якнайкраще.

Людей обібрали до нитки, а вони сприйняли це як даність, як щось нормальне.

Призначення Табачника міністром - це плювок в обличчя нації. І, схоже, нація втерлась. Це демонстрація абсолютного розтління влади, і, погодиться хтось із цим твердженням, чи ні, - свідчення дикості суспільства. Жоден народ не погодився б, аби йому нав'язали міністра, який приховати не може свою зневагу до цього народу.

Так робить тільки окупаційна влада.

Янукович, ставши президентом держави, поводиться так, як у тварин поводиться домінантний самець. Перманентно демонструє силу, залякує можливих суперників і демонструє свою привабливість. А в лідера - у людській спільноті - має бути яскраво виражений  інтелект, він повинен дотримуватись хоча б якихось моральних принципів, і захищати інтереси суспільства, а не віддавати його на відкуп чужинцям.

Ми ніяк не хочемо зрозуміти, що проти нас ведеться війна! 

Споконвіку війни ведуться з метою забрати в сусіда його ресурси, а коли можна, то й самого сусіда. Ми програли інформаційну війну. Тепер у нас забиратимуть ресурси, це називатиметься "інвестиції", мову, історію й нас самих. "Ми єдині"...

Нація, яка не володіє своїми ресурсами, - не є вільною, не може мати власної економіки, не може мати місця за політичним столом. А це значить, не може претендувати на майбутнє. Така нація приречена.

Наївно думати, що щось зміниться само собою.

Зміна може відбутися тільки тоді, коли нація усвідомить себе, і зрозуміє, що перелом можна здійснити силою. Для цього якнайменше необхідно усвідомити стан, у якому перебуваємо, і виявити бажання змінити його.

Змінити стан рабського тупого животіння - на стан усвідомлення себе людиною вільною, вільним народом.

Розмова, що "немає зараз лідера" - поширюється навмисне. Коли біжить група людей, хтось вибігає вперед. Потрібен рух, а лідер проявиться.

Найважливіше.

Сили, які претендуватимуть на лідерство, мають окреслити механізми, з допомогою яких буде здійснена радикальна суспільно-політична зміна в державі.

1. Вони повинні сказати народу найсуттєвіше - буде прийнято закон про законність приватизації.

Не стоятиме питання про перерозподіл, як того катастрофічно бояться ті, хто приватизував наші ресурси за безцінь. Перерозподіл власності руйнує саму власність, і це треба розуміти. Закон змусить легалізувати придбане. Якщо ж власник цього зробити не зможе, то майно виставляється на аукціон.

Ми мусимо раз і назавжди поставити крапку в розмові, що багаті накрали. Це буде на користь і багатим, бо їхні діти й внуки не відчуватимуть до себе зневаги, а держава не виглядатиме абсолютно аморальною. Нам потрібна правда й тільки правда. В усіх, хто займає антидержавну позицію, згідно цього закону, майно має бути конфісковане.

2. Закон про ресурси. Вони є власністю народу. Народ і тільки народ - а в даному випадку громада разом із вибраною місцевою владою під контролем, а не під керівництвом, відповідного міністерства - визначає, кого наймати менеджером на розробку ресурсів. Мінеральних, земельних, водних, лісових, кліматичних тощо.

3. Закон про трудові ресурси повинен розкріпачити продуктивні сили народу. Жоден чиновник не повинен мати найменшої можливості "не дозволяти" займатися підприємницькою діяльністю. Навпаки - усякому, хто починає якусь власну справу, надається на певний період преференція. Не може бути в державі безробітних серед тих, хто прагне праці.

4. Закон про освіту дасть можливість кожній молодій людині отримати освіту найвищого рівня. Здобувши освіту, людина матиме можливість отримати роботу.

5. Закон про житло має прийняти спеціальну житлову програму, яка дасть можливість за кілька років раз і назавжди вирішити проблему помешкання кожній родині. Усяк, хто досягнув двадцяти років, повинен мати або квартиру, або власний будинок.

6. Судова реформа повинна запровадити виборність суддів. Десятки років радянський суд не вирішував справи по суті, а виконував партійне замовлення. На замовлення працює й нинішній суд.

Але не тільки судді забувають про честь. Про честь, під радісне хіхікання Москви й плебеїв, які рачкують перед нею, забуває вся нація.

7. У програмі, назвемо її умовно "Молодь та її перспектива", нова політична сила повинна окреслити не тільки навчання та працю юнаків і дівчат, а відродити мораль, прагнення до духовного збагачення, і, а це найголовніше, чин лицарства.

Такі закони змінять якість нашого життя, визначать наше місце у світі, знімуть штучно створене протистояння Схід - Захід.

Як це зробити?

Україна надзвичайно багата ресурсами. Спеціальна програма дасть преференцію розробникам і експлуатаційникам ресурсів. А відтак робочі місця будуть забезпечені.

Головне - відсунути від влади продажних, некомпетентних, тих, хто зраджує національні інтереси, і підготуватися добре до виборів. Підготувати не декларативні обіцянки, а реальні програми.

Треба зрозуміти зараз одне - тепер народ обере тих, хто запропонує саме такі програми. Тих, хто зрозуміло пояснить, що треба зробити, аби радикально  змінити наше життя.

Ті, хто теревенить "ми вам дамо" чи "нам треба нагодувати народ", просто дешеві демагоги. Народ здатен не тільки сам себе прогодувати, а дати сите життя всім отим нікчемам.

Але вони мають піти від влади. Люстрація повинна бути жорсткою. Злодіям треба перекрити дорогу до крадіжок, хабарництва й торгівлі інтересами держави.

Ми стоїмо перед великим випробуванням.

Легкої перемоги не буде - ці чіплятимуться за владу з упертістю приречених. Але якщо ми зараз не здолаємо їх, нащадки наші зневажатимуть нас до кінця днів.

Найтрагічніше в нас попереду - коли нащадки усвідомить глибину духовної деградації й морального здичавіння своїх предків.

Та, якщо так станеться, це буде час народження нової нації. Правда, можливе інше - не виключено, що нащадки сприймуть таке поняття як "честь, гідність, мораль" як цікаві міфологеми предків. Але це буде наша вина, а не їхня.

Перед нацією зараз стоїть одне-єдине завдання - привести до влади державників.

Ярослав Трінчук, літератор, спеціально для УП



powered by lun.ua
Веселые старты президента Зеленского в судах
Зеленский внес в парламент законопроект, который должен исправить ошибки, допущенные предыдущей властью, и обеспечить реальную независимость судей. Как изменился законопроект между первым и вторым чтением, прислушались ли депутаты к советам экспертов и были ли изъяты недостатки – объясняем. (укр.)
Маленькая война для Эрдогана: зачем Турция обострила конфликт в Сирии
На фоне падающей популярности правящей партии президенту Турции была нужна маленькая победоносная война. Однако не совершил ли Реджеп Эрдоган самую большую политическую ошибку в своей жизни?
Как распущена ВККС пытается оставить на должностях 75 нечестных судей
17 октября у ВККС соберутся активисты в костюмах нечисти и судейских мантиях, чтобы показать людей, которым квалифкомиссия хочет позволить судить пожизненно. (укр.)
ЗЕ-законопроекты о земле: "зрада" или "перемога"?
Правительство и правящая партия внесли свои законопроекты об обороте земли. Какие пункты они содержат и какие нормы следует внести для баланса интересов заинтересованных сторон? (укр.)
Игра на "усиление": что на самом деле скрывается за президентскими изменениями в Конституцию
Законопроекты от Зе производят двоякое впечатление. С одной стороны, они стремятся удовлетворить ожидания общества, однако с другой – пытаются усилить президентскую власть и ослабить роль парламента. (укр.)
Красные линии переговоров по транзиту газа, или Как не попасть в ловушку "Газпрома"
Продолжаются переговоры между Россией и Украиной по заключению соглашения о транзите газа. Какими должны быть стратегия и тактика Киева? (укр.)
Президенты меняются. Струковщина в судах forever?
Гарантировано войдет в историю Украины только тот государственный деятель, который осознает: стране нужен не послушный власти суд, не инструмент для решения текущих проблем, а суд независимый, который руководствуется исключительно Законом. (укр.)