"Маму вербовали в разведшколу"

91 просмотр
Вторник, 22 июня 2010, 09:39
Аркадий Сидорук
журналист-международник (Киев-Ждениево)

УП продовжує проект про Другу світову

На адресу проекту "1939-1945: Неписана Історія"продовжують надходити - правда, дуже поодинокі - листи, в яких люди діляться своїм родинними переказами про Другу Світову. Ініціатори проекту хотіли видати книгу з такими неписаними історіями, але не знайшлося спонсора. Тому "Українська Правда" вирішила продовжити проект в інтернеті.

Ми будемо друкувати розповіді наших читачів без прив'язки до історичних дат - коли буде можливість. Надсилайте розповіді (з фотографіями) про те, як ваша родина пережила Другу світову, на електронну пошту .

Павло Солодько, один з авторів ідеї

**********

"Маму вербували у розвідницьку школу"

Аркадій Сидорук

Мій батько, Федір Фавстович Сидорук, (1891 року народження, лікар за фахом) опинився у воєнному вирі відразу після того, як Гітлер і Сталін таємно дійшли згоди розподілити сфери впливу у Східній Європі та Прибалтиці.

Він брав участь у вересневому поході 1939 року, який у радянських підручниках називали визволенням Західної України та Західної Білорусії.

Як  Жуков наказував розстрілювати червоноармійців

Батько ніколи не розповідав мені про те, як радо вітали галичани своїх визволителів зі Сходу. Мабуть, тому, що радість та була короткочасною, затьмареною політичними репресіями нової, більшовицької влади.

Військовий похід, згадував він, був схожий на мандри циганського табору. Поспіхом мобілізовані резервісти, серед них чимало підстаркуватих сільських дядьків, пересувалися на возах, відклавши вбік гвинтівки й звісивши босі ноги.

Всім місця не вистачало, багато хто змушений був плентатися пішки, шкутильгаючи від натертих мозолів. Разом з військом рухалися медсанбати.

Найбільше запам'ятався батькові такий епізод.

До військового конвою, різко загальмувавши на великій швидкості,  під'їхала "емка". З неї вискочив кремезний   чоловік. Звернувшись до переляканого лейтенанта, який потрапив йому під гарячу руку, він розлючено вигукнув:

- Где тут командир батальона?

За  кілька хвилин "винуватець" був на місці.

- Почему не применили оружие? Пойдёте под трибунал! - пригрозив воєначальник.

То був по суті наказ застосувати вищу міру покарання щодо солдатів, які до крові натерли собі ноги й відставали від валки.

Розлючений чоловік був не хто інший, як Жуков. "Заградотрядов" ще не існувало, та вже тоді майбутній "найвидатніший радянський полководець" віддавав накази розстрілювати своїх, про яких мав подбати.

Батько з дітлахами - вже ветеран 

Хірургічна скринька з грифом "секретно"

Невдовзі батько став учасником спровокованої Кремлем і майже забутої нині неоголошеної "зимової війни" з Фінляндією 1939-1940 роках.

Коли почався військовий конфлікт, розповідав він, наші солдати насправді не мали, як це показували у радянських фільмах, теплого обмундирування, не кажучи вже про маскувальні халати.

Вони були живими мішенями для мобільних лижних груп фінів і "зозуль"-снайперів, що влаштовували вогняні точки у  кронах дерев. Декілька "зозуль" винищили майже цілий батальйон його полку.

Серед червоноармійців масовими були вогнестрільні поранення. Тим часом бракувало медикаментів і бинтів. Лікарі опинялись у скрутних ситуаціях.

Батько, старший лікар полку, розпломбував хірургічну скриньку з написом "секретно". (За інструкцією це дозволялося робити "только в чрезвычайных ситуациях"). А в ній виявився... набір заіржавілих пінцетів. І нічого більше.

"Медсестри на війні були мужнішими за санітарів-чоловіків..."

Мирний час після фінської кампанії тривав недовго. З перших грозових днів червня 1941-го батько опинився на фронті. Звістки від нього надходили рідко. Лише пізніше ми дізнаємося про те, що він намагався евакуювати нас.

З-під Ніжина, де зупинився його військово-польовий шпиталь, спробував дістатися автівкою до Ічні (теж Чернігівська область). Та німці вже перекрили туди шлях, і він сам ледь не потрапив у пастку. Так ми лишилися на  окупованій території.

Зв'язок з батьком надовго перерветься, а він опиниться у самому пеклі - Сталінграді, де точилася вирішальна битва Другої світової війни. Він не любив розповідати про себе. Тож про його вчинки я дізнавався від операційних медсестер, які разом з ним пройшли війну (декотрі згодом працюватимуть з батьком у мирний час).

Траплялося, свідчили вони, що батько оперував поранених, яким не було ліку, по дві-три доби поспіль, не відходячи від операційного столу. Хірургічні рукавиці нерідко знімав разом з прилиплими до них шматочками шкіри. 

Сам батько розповідав мені про інше:

- Деякі чоловіки-санітари виявили себе нікчемними боягузами. Коли починався авіаційний наліт чи артилерійський обстріл, вони з переляку лізли під операційний стіл. А операційні медсестри виявляли витримку й мужність, що викликають повагу.

Повернувшись з фронту, батько, головний хірург військово-польового шпиталю, працював головним лікарем, а згодом лікарем Ічнянської райлікарні у Чернігівської області. Він ніколи не йшов на пенсію, трудився до останнього дня життя і помер майже у 90-річному віці.

Батько прожив повнокровне життя, ніколи не втрачаючи гідності. Він категорично відмовився вступити до лав КПРС, "доки партія не очиститься від негідників". Хоч як це дивно, влада високо оцінила його заслуги перед суспільством. Батько був Заслуженим лікарем республіки, кавалером ордена Леніна, депутатом Верховної Ради УРСР.       

Про матір, братів і сестру

А тепер про інших членів моєї родини. Мій брат Фавст добровольцем пішов на фронт ще 16-річним юнаком. Бився під Кеніґсбергом, війну завершив у Японії. Закінчив Чернівецький медінститут.

Один із улюблених учнів Амосова, брат не захотів працювати в Києві і став головним лікарем Козелецької (Чернігівщина) райлікарні. Заслуженого лікаря республіки, кандидата медичних наук, кавалера ордена Леніна люди називали "доктором Фаустом".

Старший брат Богдан (прийомний син батька, якого він підібрав немовлям під парканом голодного 1921 року) був комсоргом Харківського бронетанкового училища. В останньому листі, який до нас дійшов, він писав, що "усі курсанти добровольцями йдуть на фронт".

Відтоді його слід згубився у полум'ї війни. Лише через багато років знайшлися свідки, які розповіли, що він згорів живим у танку 1941-го у боях під Білою Церквою.

Іменами батька й молодшого брата назвуть  вулиці. Ім'я старшого брата лишиться тільки у родинній пам'яті.

Сестра Дальвіна померла вже у мирний час від сухот, захворівши через недоїдання та злигодні воєнних і повоєнних років.

Наша родина у 1930-ті роки. У першому ряду внизу: брати Фавст і Богдан - обидва майбутні фронтовики. У середньому ряду: мати Надія Оксентівна, дід Оксентій (учасник російсько-японської війни 1904-1905 рр.) з сестрою Дальвіною, бабуся Дарина. У верхньому ряду - мій батько Федір і дядько Олександр (обидва учасники війни 1939-1945 рр.). Знімок 1930-х років. 

Ціна, яку заплатила наша родина за перемогу, могла б стати ще більшою. Навіть після того, як з перших днів війни батько й двоє братів опинилися на фронті, декому цього виявилося замало.

У нашу оселю прийшли особи у цивільному, які настирливо вербували матір у розвідувальну школу. Мама була молодою й вродливою і якнайкраще годилася на цю роль. Дітей - мене й сестру - вербувальники обіцяли взяти на повне державне утримання і у разі чого у майбутньому потурбуватися про нас.

Та як не вмовляли матір, вона твердо заявила: на фронті - її чоловік та двоє дітей, тому інших двох вона нізащо не кине напризволяще (рідною дитиною в неї був тільки я). Тож я лишився живим, мабуть, завдяки мужньому вчинку матері.

Аркадій Сидорук, журналіст-міжнародник (Київ-Жденієво)



powered by lun.ua
Реклама:
Помощь вместо шантажа: почему для Украины лучше победа Байдена
Джо Байден станет тем другом, который нужен украинскому государству — тем, кто оказывает поддержку, но и готов давить на руководство Украины для продвижения реформ. (укр.)
Год работы парламента: успехи и провалы в поддержке экономики
Первые итоги выполнения меморандума между представителями бизнес-сообщества и Верховной Радой нового созыва. (укр.)
Люстрация после освобождения Донбасса: месть или восстановление справедливости?
Проведение люстрации после освобождения временно оккупированных территорий будет своеобразным тестом на то, как далеко мы отошли от советских подходов и в какой мере приблизились к европейским. (укр.)
Офисная недвижимость: прогнозы на осень
Чего ожидать на рынке офисной недвижимости в условиях меняющейся экономической ситуации и возможной второй волны пандемии. (укр.)
Книга "Дело Василия Стуса": комментарий адвоката
У Медведчука в команде есть выдающиеся юристы, но вовсе нет PR-специалистов, способных объяснить шефу "эффект Стрейзанд". Судебный процесс стал большой промо-акцией, тираж книги раскупили с невиданной скоростью. (укр.)
"Историческая правда": краткий курс
За 10 лет на "Исторической правде" вышло более 13000 публикаций, почти 1000 историков, политиков, писателей и публицистов стали нашими авторами. (укр.)
Земельная реформа стала историческим решением для нашого государства
Земельная реформа наконец восстанавливает справедливость – землей смогут распоряжаться непосредственно сами граждане. (укр.)