Украина между "здесь" и "там": как добиться украинской власти?

68 просмотров
Пятница, 16 июля 2010, 10:17
Сергей Грабовский
для УП

"В Україні при владі перебувають неукраїнці!" - "Треба зробити владу справді українською, обравши туди якнайбільше українців!" - "Тільки якщо етнічні українці становитимуть 80% влади - стільки, скільки їх живе у країні - ми житимемо нормально!" - "Україні - владу українців!"

Такі й подібні до них гасла (і не тільки гасла, а й цілі "програми захисту українців") легко знайти, і в чималій кількості, в Інтернеті. Те, що їх так багато, засвідчує: за ними стоять не чиїсь вигадки чи політичні технології (хоча останні тут також часом, під вибори, застосовуються), а цілком реальні проблеми.

А нерозв'язані (ба, проігноровані) проблеми мають властивість у найнесподіваніший момент призводити до гострих суспільних конфліктів, в результаті яких найчастіше страждають невинні, а виграють негідники.

Тим більше, що теза про неукраїнців при владі і справді виглядає цілком природною - якщо взяти до уваги результати діяльності цієї влади...

Але, якщо погодитися з ідеєю, що заміна неукраїнців на українців стане для України порятунком, то негайно постає запитання: а хто ж такі ці українці? Як їх визначити та відрізнити (та ще й "справжніх") від неукраїнців?

Щодо цього дехто пропонує дуже простий рецепт: відстежувати детально походження всіх претендентів на високі державні посади не те, що до діда-прадіда, а до сьомого коліна й далі.

Ідея, звичайно, гарна, якби Україною не прокочувалися фронти революцій та світових воєн, якби не було Голодомору та Великого Терору, якби не розкуркулювали і не депортували... Он дідусь мого колеги 23 червня 1941 року з Вільгельма став Василем і пішов під новими іменем та прізвищем добровольцем на фронт. І вижив! І вже потім, у відносно "вегетаріанські" часи розповів онукові про його родовід.

А якби не розповів? Бо ж знайти у таких випадках документи та свідків, що однозначно зафіксували б чиєсь походження вже з діда, не кажучи про прадіда, просто неможливо. І що тоді? Не пускати в депутати та міністри, якщо ти не розкрив свій родовід? Тільки ж той, у кого досить грошей, таке щиро українське походження собі намалює, що тільки пальці оближеш...

Ні, звичайно, у цілого ряду найвищих посадових осіб застосування такого підходу виявить їхнє неукраїнство, у цьому немає сумніву. Але не забуваймо, що Віктор Ющенко, як з'ясувалося, належить до одного з відгалужень славного козацького роду Калнишів (був такий останній кошовий на Січі - Петро Калнишевський); то невже ж таке "правильне" походження зробило його найкращим президентом України?

З іншого боку, біля витоків новітніх Збройних Сил України стояли Костянтин Морозов (міністр оборони), Борис Кожин (командувач ВМСУ), Валерій Васильєв (командувач ВПС), Михайло Лопатін (командувач військ ППО) - список генералів та адміралів з не надто українськими прізвищами й відсутністю "правильного" походження можна продовжити, причому йдеться про людей, котрі за непростих обставин початку 1990-х років зробили свій свідомий вибір на користь незалежної України, тоді як у російському війську на високих посадах легко знайти "українців з діда-прадіда"...

Та, власне, що таке справжній "етнічний українець"?

Візьмімо "Енциклопедію українознавства", яку готували кращі дослідники української повоєнної еміграції з різних політичних таборів, залучаючи фактологічні матеріали вчених з УРСР.

І от що у них вийшло, коли мова зайшла про расово-антропологічні риси українського етносу (йдеться про т.зв. "малі раси", або ж антропологічні групи).

Виявляється, що в одній групі регіонів розселення українців домінує нордійсько-субнордійська раса (подекуди з домішками динарських й альпійських елементів), у другій - динарська (ядранська), з вкрапленнями арменоїдної та альпійської, у третій - альпійсько-ляпоноїдна, у четвертій - субляпоноїдна і ще якась, недосліджена "через невеликий антропометричний матеріал", у п‘ятій групі регіонів - середземноморська.

Що це означає у перекладі з мови антропологів на звичайну? Що є етнічні українці з довгими головами і з круглими, є темноволосі - і світловолосі, є блакитноокі, а є - кароокі чи зеленоокі, є з прямими носами, є з кирпатими, є з гачкуватими, з прямим волоссям і хвилястим, з молочно-білою шкірою і з трохи смаглявою. І все це - етнічні українці з діда-прадіда і давніше.

Але от проблема: скажімо, ляпоноїдна раса - це антропологічний тип, який у чистому вигляді зберігся у саамів - корінного населення північної Європи, що сильно відрізняє їх від класичних європеоїдів і споріднює з монголоїдною расою. А арменоїди - це субраса, яка поширена передусім на Кавказі, а також у Сирії, Лівані й деяких регіонах Індії, і докорінно відрізняється від ляпоноїдів. Я вже мовчу про середземноморську расу, до якої належить більшість населення Ізраїлю...

Одне слово, у разі спроби викшталтувати тип "чистого" українця доведеться або "вичищати" населення цілих регіонів з числа цих "справжніх", або ж доходити висновку, що українців як таких просто не існує.

На радість тим "теоретикам", які стверджують, що галичани та наддніпрянські малороси - це два різних етноси, а закарпатські русини - це ще щось третє. Отож ніяких українців, мовляв, немає і бути не може, є великий російський народ-суперетнос зі своїм малоросійським відгалуженням, а відтак вести мову про неукраїнську владу взагалі не випадає.

Але ж нікуди не подінешся від того, що влада в Україні таки неукраїнська...

Тож нічого не залишається, як звернутися за допомогою до класиків. 1917 року свою відповідь на запитання "Хто такі українці?" запропонував голова Центральної Ради, знаний історик і соціолог Михайло Грушевський.

Прошу пробачити за розлогу цитату, але варто нагадати ці положення: "Хто може бути Українцем, і кого Українці приймуть у свої ряди як свого товариша? Передусім, розуміється, всі ті, хто зроду Українець, родився і виріс з українською мовою на устах і хоче тепер іти спільно з своїм народом, з усіми свідомими синами українського народу, які хочуть працювати для його добра, боротися за його свободу і кращу долю.

Але не тільки хто природжений Українець, а також і всякий той, хто щиро хоче бути з Українцями, і почуває себе їх однодумцем і товаришем, членом українського народу, бажає працювати для його добра. Якого б не був він роду, віри чи звання - се не важно. Його воля і свідомість рішає діло. Коли він почуває себе найближчим до Українців і ділом се показує, він Українцям - товариш і земляк.

...Ті, що пристали до Українців в трудні часи, і тепер пристають до них і щиро готові працювати з ними і боротися за добро краю, можуть бути ближчі Українцям, ніж ті природжені земляки, що байдуже або й вороже ставляться до українських домагань в такий рішучий час...

Переглядаючи фамілії українські, побачимо тут і потомків родин великоруських, і польських, і німецьких, і сербських, і жидівських, що пристали до Українців в різних часах і вважають себе Українцями. Се, власне, й рішає завсіди і тепер про приналежність до того чи іншого народу, незалежно від того, якого хто роду, якої хто віри, а часом навіть, і якої хто мови".

А непримиренний опонент соціаліста Грушевського, ідеолог українського консерватизму В'ячеслав Липинський дивився на проблему дещо інакше, але багато в чому погоджувався з тим: "Основною різницею України від Москви єсть не мова, не плем'я, не віра, а інший, витворений віками устрій політичний, інший метод організації правлячої верстви, інше взаємовідношення верхів і низів, держави і громадянства... Українцем єсть всякий, хто хоче, щоб Україна перестала бути колонією, щоби з різних її племен повстала Держава Українська... Нація - це єдність духова, культурно-історична... Бути патріотом - це значить, будучи українцем, виховувати в собі перш за все громадські, політичні, державотворчі прикмети...".

Отож маємо два погляди - "лівий" і "правий", в сумі - стереоскопічний.

То що ж у нас виходить, коли ми поглянемо на проблему творення справді української влади в Україні не під оглядом походження того чи іншого її представника від стародавнього козацького роду, не за наявністю прізвища на "-ко" і навіть не за вживаною ним під час любовних утіх мовою, - а згідно із принципами Грушевського та Липинського у їхній сув'язі? Що тоді буде з питанням про необхідність насичення цієї влади справжніми українцями?

А дуже просто буде. Бо ця влада справді виявиться неукраїнською, ба більше - ще й антиукраїнською - практично суцільно та безнадійно.

З президентом, головою Кабміну та спікером усе зрозуміло. З них хіба що Володимир Литвин може претендувати на горде звання малороса.

Хто з віце-прем'єрів, міністрів, керівників фракцій правлячої коаліції свого часу боровся за свободу й незалежність України? Хто з них стверджував її державність, долаючи колоніальний стан? Хіба що Олександр Лавринович, який був активним функціонером Народного Руху.

Міг брати участь в подіях кінця 1980-х - початку 1990-х й міністр культури Михайло Кулиняк, який тоді вчився у Київській консерваторії, але слідів його політичної активності я не знайшов. От і все (про Ганну Стеців-Герман та її справжню роль в ті роки дозвольте промовчати). Знаєте, в часи Кучми з урядовими персоналіями було краще.

Та й сам Леонід Данилович поряд із нинішніми лідерами виглядає полум'яним державником (згадаймо, скажімо, Тузлу)...

Іншими словами, за персональним складом теперішня влада не просто не схожа на владу українську - вона скидається на владу окупаційну (скільки там вихідців із Донбасу на ключових посадах? он уже й Конституційний Суд прихоплений, залишилося декоративного Литвина замінити на когось більш надійного, "в дошку свого", от підучать Єфремов чи Чечетов українську мову, щоб бодай трохи розуміти зміст тих законів і поправок, які ставляться на голосування, і чом би й ні?). І справа не в тому, що 1/7 країни не може "рулити" всією країною - чом би й ні? - справа в тому, що ментальні настанови більшості цієї 1/7 надто вже розбіжні з настановами більшості українських громадян - і в сенсі незалежності України, і в розумінні свободи, і в плані, як писав Грушевський, "боротьби за добро краю".

Утім, ким замінити нинішню владу? Де вони, ті справжні українці? Стоїть посеред Києва монумент Леніну, а лідери дуже й дуже націоналістичних партій сидять у телестудіях, а не за ґратами за знесення цього тоталітарного символу (згідно, до речі, із ніким не скасованим указом Леоніда Кравчука від початку 1992 року).

У Харкові триває вирубка лісопарку, і єдиним українцем з-поміж політиків, не побоявшись розділити із захисниками українського довкілля реальні небезпеки, виявився Арсен Аваков. А скільки депутатів стали (не на словах, не з добрячої відстані), а особисто на захист київської вулиці Мазепи та, власне, історичної справедливості? Отож бо і воно.

Ні, звичайно, минулі влади не були настільки неукраїнськими та відверто антиукраїнськими, як нинішня. Можливо, що наступна буде дещо ліпшою. Та набридло радіти наявності "нагорі" хоча б нейтральних чи малоросійських постатей, набридло обирати із двох чи трьох лих менше. Агов, де ви, справді українські могутні політичні сили та діячі і чи можливі ви сьогодні взагалі?

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Реклама:
Информационная изоляция Донбасса или Еще один "грех" Facebook
Почему невозможно таргетировать рекламу в соцсетях по всей Украине (укр.).
̶Н̶е̶ для прессы. Почему Раде следует восстановить прозрачность
Как Банковая планирует дальше блокировать назначение Клименко руководителем САП
Руководство страны может попытаться использовать ручную комиссию сейчас, затянув назначение Клименко на несколько месяцев и переиграть уже даже утвержденные результаты (укр.).
Кредиты и ипотека во время войны
Как государство поддерживает тех, у кого есть кредиты в банках и что делать, чтобы не допустить массового банкротства после войны? (укр.)
Зеленое восстановление транспорта: удобно для людей
Какие принципы следует учесть при восстановлении городов, чтобы улучшить систему общественного транспорта? (укр.)
Запустите малую приватизацию в условиях войны. Что для этого нужно?
Зачем возобновлять процесс приватизации во время войны? (укр.)
Оккупанты воруют украинское зерно: поименный список мародеров
Кто помогает вывозить и какие компании покупают у россиян украденное украинское зерно? (укр.)