Кодекс как фронт борьбы

38 просмотров
Вторник, 20 июля 2010, 10:41
Петр ОлещукПетро Олещук
доцент КНУ им. Тараса Шевченка
 

"Новонедоприйнятий" Податковий кодекс сколихнув українське суспільство у першу чергу через те, що деклароване новою владою напередодні виборів Президента полегшення умов ведення бізнесу перетворювалося у нові хащі бюрократії та нетрі поборів.

Що стоїть за цим? Бажання наповнити бюджет? Регламентувати діяльність бізнесу? Чи щось радикально інше?

Офіційна версія про наповнення бюджету не витримує жодної критики. Наш недорозвинений малий та середній бізнес нагадує обдерту до шкіри вівцю, з якої не візьмеш жодного грама "зайвої" вовни. Очевидно, що реальне наповнення бюджету можна і треба шукати в інших місцях та у інших людей. Було б бажання.

Однак, Податковий кодекс у даному випадку - це не просто механізм економічного регулювання та спроба перерозподілу коштів у суспільстві. Це дещо набагато серйозніше - це Конституція української олігархії, як форми організації державної влади.

Сказати, що в Україні панує олігархія - не сказати майже нічого нового. Це і так загальновідомий факт. Коли у 80-х роках почали назрівати кризові тенденції у політичному устрої СРСР а старіючі Генсеки втрачали контроль над суспільними процесами, радянська правляча номенклатура організувала чудовий партійний захід під назвою "розпад СРСР".

Тоді люди, що все життя вірою і правдою служили КПРС, раптово стали "самостійниками" - кожен у своєму національному анклаві. Українська держава постала не внаслідок тривалої національно-визвольної боротьби, а завдяки змові української та російської номенклатури, котрі домовились переділити усю державну власність, згідно до новостворених кордонів.

Немає сумнівів, що українська держава постала би і без допомоги екс-комуністичних "помічників". Однак останні зіграли на випередження. Вони проголосили українську державу, а самі стали її олігархією, поступово переділивши усе, що тоталітаризм накопичував десятиліттями (накопичував, до речі, завдяки напівкаторжній праці кількох поколінь українців).

Тоді у "буремні 90-ті" склалася нинішня соціально-економічна та політична система. Одинці привласнили собі усе. Багаті - багатішали. Бідні - приходили до останньої стадії зубожіння. Складалася соціально-класова структура, що включала в себе невелику кількість олігархів та їх дещо численнішу "челядь", жебрацький, неорганізований люмпен-пролетаріат, обібране, залякане селянство, деградуючу та зголоднілу інтелігенцію Українське суспільство набуло характеру поля між двох радикальних полюсів: супербагатіїв та жебракуючого народу.

Відповідно, на цій соціальній базі роками ґрунтувався політичний устрій. Переважна більшість загальнонаціональних політичних партій будувалася на засадах олігархічної клієнтели. Тобто, це олігархи-лідери та "народ", що за подачки був готовий плескати у долоні "своїм" олігархам та рішуче засуджувати "чужих".

Наша незалежність - період псевдополітики, коли рівень політичних дискусій знаходився нижче пояса, реальні проблеми суспільства виводилися за межі обговорення, у той час як реальні господарі держави вибудовували свої економічні імперії.

Неодноразово проголошувалися кампанії "боротьби з олігархізацією політики" та "проти бізнесу у владі". Однак вони не могли мати жодного успіху, оскільки в нинішній олігархічній Україні влада могла ґрунтуватися лише на основі капіталу, а капітал - був результатом влади. Ті, хто на словах боровся з олігархією, здебільшого, просто розчищали дорогу для одних олігархів за рахунок інших.

Дана система видається стабільною та довговічною. Оскільки ніхто реально не розвиває виробництва (навпаки, переважна більшість індустріальних галузей України була знищена), то в державі підтримується стабільний рівень безробіття.

У результаті, населення витісняється у трудову еміграцію, а ті хто залишається - раді будь-якій роботі. Вони готові виконувати будь-яку працю і радіють найменшій подачці своїх "благодійників-олігархів", що виражається у регулярній підтримці олігархічних партій на виборах.

Відсутність дієвих профспілок (для порівняння можемо взяти Грецію, де профспілки існують реально та діють - відчути різницю не важко) не дозволяє сучасному українському пролетаріату відстоювати свої права. Аналогічна ситуація і з іншими основними суспільними прошарками.

Дещо випадає традиційної олігархічної схеми - малий та середній бізнес. На відміну від "великого бізнесу", створеного комсомольско-партноменклатурною буржуазією на кістках індустрії СРСР, малий та середній бізнес є, значною мірою, продуктом індивідуальної активності громадян. Націленість на успіх та результат, бажання самостійно чогось досягти, вміння працювати - те, що перетворює представників даної соціальної групи на відносно соціально активну групу. Крім того, ситуація перманентної боротьби за власні права проти бюрократів суттєво підвищує правову свідомість. А тут уже і до політичної активності недалеко.

Найбільший ворог олігархії - свідомість і активність. Олігархам набагато легше мати справу з максимально пасивною аудиторією, яку можна купити за гречку та консерви. Стан української освіти (яку вже скоро "дореформують" до труни), телебачення, преси, знищення науки та масована пропаганда різної чаклунської маячні - все це свідчить про кінцеву мету олігархічної влади: тупе та покірне населення.

Звичайно, олігархія відчуває ненависть до малого та середнього бізнесу - зародку того самого "середнього класу", на якому ґрунтуються усі розвинені демократії Європи.

Головна стратегія боротьби з потенційним ворогом - бюрократія, як основна "прислуга" олігархії. Остання спокійно дивиться за зростанням корумпованості бюрократичного механізму, оскільки корупція вибудовує непролазну стіну між "верхами" та "низами". Сама по собі корупція - це своєрідний "санітарний кордон", що виокремлює наділених владою та капіталом від ненаділених нічим.

Крім того, саме корупція створює ту саму систему кругової поруки, завдяки якій вітчизняне чиновництво відокремлене від народу "кастовою" стіною.

Окрім бюрократії "потенційно небезпечні" соціальні прошарки можна "громити" через законодавство. Наприклад, через Податковий кодекс, у результаті ухвалення якого частина підприємців стане "забороненою" (як, наприклад, власники Інтернет-магазинів), частина розориться, частина - просто махне рукою та почне шукати собі долі закордоном (загалом, витіснення з України найкращих - окрема тема для обговорення).

Зараз фронт боротьби проходить через законодавство, корупцію і бюрократію. Це фронт між старою та новою Україною. Якась з них переможе і це означатиме або реальні реформи або закріплення феодально-азійського режиму. І результат цієї боротьби залежатиме і від нашого усвідомлення її причин та сутності.

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Реклама:
Информационная изоляция Донбасса или Еще один "грех" Facebook
Почему невозможно таргетировать рекламу в соцсетях по всей Украине (укр.).
̶Н̶е̶ для прессы. Почему Раде следует восстановить прозрачность
Как Банковая планирует дальше блокировать назначение Клименко руководителем САП
Руководство страны может попытаться использовать ручную комиссию сейчас, затянув назначение Клименко на несколько месяцев и переиграть уже даже утвержденные результаты (укр.).
Кредиты и ипотека во время войны
Как государство поддерживает тех, у кого есть кредиты в банках и что делать, чтобы не допустить массового банкротства после войны? (укр.)
Зеленое восстановление транспорта: удобно для людей
Какие принципы следует учесть при восстановлении городов, чтобы улучшить систему общественного транспорта? (укр.)
Запустите малую приватизацию в условиях войны. Что для этого нужно?
Зачем возобновлять процесс приватизации во время войны? (укр.)
Оккупанты воруют украинское зерно: поименный список мародеров
Кто помогает вывозить и какие компании покупают у россиян украденное украинское зерно? (укр.)