Спасти рядового… работника

Проблема охорони праці була і є однією з найбільш гострих для України. Вже практично 20 років ми живемо в країні з ринковою економікою, а умов для захисту праці і відповідальності роботодавців досі не існують.

Кодекс законів про працю Україна успадкувала від СРСР, ось тільки зміни в нього вносяться далеко не на користь працівникам.

Ба більше, нова влада вже анонсувала прийняття восени цього року нової редакції Трудового кодексу, проект якого вже встиг викликати шок в суспільстві.

Підходячи до такої комплексної проблеми як захист праці, варто усвідомити вихідну точку сучасних українських проблем в цій царині.

Стратегічна проблема криється в самому механізмі трудових взаємин, який поміщається в класичний чотирикутник - "робітник-профспілка-роботодавець-влада".

Подібна схема, з одного боку, забезпечує взаємодію між роботодавцем і владою, відкриваючи можливість першим створювати робочі місця. А з іншого, гарантує вплив профспілок на владу і на роботодавців для захисту прав працівників.

В українських реаліях, враховуючи особливості нашої політичної системи, влада, де-факто, виступає роботодавцем через щедре представництво бізнеселіти в органах державної влади. Вони і створюють правила "гри" у згаданому чотирикутнику, провокуючи таким чином конфлікт інтересів.

Профспілки натомість фактично ізольовані від влади і не мають на неї достатнього впливу, аби відстоювати інтереси своїх підопічних - найманих працівників.

Таким чином, класичний чотирикутник перетворюється на пряму, в якій роботодавець "замовляє музику".

Еволюція свавілля

"Людина є мірою усіх речей" - говорив грецький класик Протагор, який, мабуть, не врахував, що людину можна і саму вимірювати... в одиницях ефективності. А в умовах сучасного капіталізму сама ефективність вимірюється в умовних одиницях - заробітній платі.

Тенденція до збільшення зайнятості в приватному секторі залишається актуальною, на що є свої причини. Головна причина це, безумовно, більш висока заробітна плата.

З іншого боку, незважаючи на низьку заробітну плату, працівники бюджетної сфери можуть розраховувати на соцпакет, пільги і дотримання норм КЗпП.

Приватники ж, надаючи більшу фінансову винагороду, і вимагають більше, що впливає на тривалість робочого дня, кількість вихідних, фінансово-дисциплінарні санкції.

От і виходить, що більше 40% українців не задоволені або не хочуть працювати в приватних структурах.

Сьогодні на багатьох підприємствах і приватних фірмах фактично відсутній 8-годинний робочий день, який, до речі, рекомендований КЗпП.

Традиційно роботодавець пояснює це тим, що, мовляв, робочий день то 8-годинний, але працівник не встигає все зробити вчасно, тому і працює додатково.

Така ж дискримінаційна логіка діє і в питаннях звільнення, скорочення зарплати і надання відпусток.

Враховуючи конкуренцію на ринку праці, можливостей для подібних маневрів у роботодавців сила-силенна.

В чому причина такого неподобства?

Україна, не маючи власної бізнескультури, а також за відсутності контролю з боку держави за дотриманням роботодавцем законодавства в сфері охорони праці, заклала потужний фундамент для утисків інтересів працівників.

Природа бізнесу полягає в отриманні максимального прибутку при мінімальних витратах. Тому держава має тиснути на бізнес, аби той брав на себе та виконував зобов'язання, найперше, стосовно дотримання прав найманих працівників. Натомість в Україні держава відстоює права роботодавців.

Плати менше - бери більше

Аналізуючи досвід інших країн в питанні охорони праці, досить показовою є практика держав ЄС, головна складова якої - почасова оплата праці.

Як мінімум цей механізм зміг би багато в чому збалансувати інтереси працівників і працедавців.

З одного боку, перші б отримали мотивацію в роботі і гідну її оплату, другі змогли б розраховувати на зацікавленого працівника з ефективними показниками праці.

В Україні, на жаль, така ідея залишається лише ідеєю. Адже вона призведе до зменшення доходу роботодавця. Бо за наднормові години потрібно буде платити більше, або наймати ще одного працівника.

Самі розумієте, які це збитки.

Проте, заради справедливості, варто сказати, що в травні постановою Кабінету Міністрів була введена почасова заробітна плата для бюджетників, яка склала (!) 5,525 грн/год.

Для порівняння, в країнах Європи мінімальна почасова оплата праці варіюється від 5 до 10 доларів за годину.

У чому сила, брате? У реформах!

Новий президент і його команда, прийшовши до влади півроку тому, мали б зрозуміти одну просту істину: після виборів проблеми нікуди не зникають, їх треба вирішувати.

Якщо з першою частиною вони впоралися, то в частині безпосередньо реформування виникають труднощі. Реформувати потрібно, і навіть зрозуміло що. Але як?

Хапаючись то за податкові реформи, то за бюджетні, Партія регіонів анонсувала прийняття нового Трудового кодексу.

Його появу було розрекламовано як "інноваційний прорив" і "перехід на європейські стандарти". Але після ознайомлення з документом виникають зовсім інші асоціації.

От, приміром, право роботодавця збільшувати робочий день до 12 годин і більше без додаткової оплати чи інших компенсацій.

Захисники проекту вже встигли прокоментувати це положення, запевняючи, що збільшення робочого дня до 12 годин і більше можливе тільки в передбачених законом випадках. От тільки в українських умовах будь-який "особливий випадок", цілком очікувано, трактуватиметься не на користь працівника.

Друге "ноу-хау" - обов'язкова матеріальна відповідальність для будь-якого працівника, незалежно від посади.

Це непогана страховка для роботодавців від будь-яких матеріальних збитків. Натомість це болючий удар по кишені найманого працівника.

Ще варто згадати про легалізацію відеоспостереження за співробітниками...

Крім того, на малих підприємствах режим роботи може передбачати зайнятість у вихідні дні, дні державних і релігійних свят без компенсації.

Профспілки України вже заявили, що у разі прийняття проекту Трудового кодексу, організовуватимуть акції протесту.

Розгляд документу запланований на осінь поточного року.

Чи не час сказати своє слово громаді і домогтися серйозних поправок. Інакше - рабство на законних підставах.

Віталій Філіповський, політичний аналітик, для УП