Дождались

Українська Правда, чи не єдина, повідомила важливу новину. Правда чомусь її джерелом виступило не наше МЗС, а їхні російські колеги. Напевне, нічим хвалитись. Або ж знову діє принцип нинішньої влади: не приведи Господи, роздратувати Росію.

Тож, як повідомили російські дипломати, нарешті, на чотирнадцятому році дії угод по Чорноморському флоту, Україна і Росія (читай - Росія сподобилась) мають намір приступити до підготовки угоди про використання навігаційно-гідрографічних об'єктів у Криму, які орендує Чорноморський флот РФ.

Попри дуже вже запізнілу спробу підійти до розгляду цього, дійсно чутливого для України питання, не можемо не зауважити, що наші візаві не постидались в черговий раз протиражувати явну неправду.

Про нібито отримані в оренду маяки.

Щоби розставити крапки над "і", хочу запропонувати шановним читачам узагальнений матеріал із цього питання.

У росіян прокинулось бажання, як сказав заступник міністра закордонних справ Росії Григорій Карасін, розглянути низку проектів угод по ЧФ РФ, які в майбутньому можуть бути підписані.

Тож можна запропонувати шановним переговірникам теми деяких із цих угод. Звичайно, за умови, якщо наша влада захотіла б спробувати відстояти національні інтереси, як це обіцяється.

Маячня

Протягом усього періоду тимчасового базування ЧФ РФ, його командування систематично порушує підписані угоди, особливо щодо виконання свого зобов'язання поважати суверенітет України, виконувати наше законодавства та не допускати втручання у внутрішні справи країни.

Це в повній мірі стосується відмови РФ виконувати рішення українських судів щодо повернення Україні ряду об'єктів навігаційно-гідрографічного забезпечення, що утримується ЧФ незаконно. Адже вони згідно Додатків № 2, 3 угоди про параметри розподілу ЧФ колишнього СРСР залишались у власності України.

Втрата Україною суверенітету над засобами навігації позбавляє державу можливості виконувати міжнародні зобов'язання щодо забезпечення безпеки мореплавства у своїх територіальних водах. Це може завдати шкоди її авторитету.

Україна у 1999 році ратифікувала Конвенцію ООН з морського права від 1982 року, згідно з якою взяла на себе відповідальність перед світовою спільнотою за навігаційно-гідрографічне забезпечення безпеки судноплавства у своїх територіальних водах.

Виконання цього державного завдання покладене на міністерство транспорту і зв'язку, для чого до сфери його управління було передано майно підприємств, установ і організацій гідрографічної служби.

До підписання угод між Україною та РФ від 1997 року щодо тимчасового перебування ЧФ РФ на території України, навігаційно-гідрографічне забезпечення безпеки судноплавства в територіальних водах нашої держави здійснювала Гідрографічна служба Військово-морського флоту РФ.

Але ще за півтора роки до підписання цих угод у Всесвітню систему оповіщення від Головного управління навігації й океанографії міноборони Росії поступили повідомлення мореплавцям.

У них зазначалось, що на основі міждержавних угод і актів ГС ВМФ РФ передала гідрографічне майно й засоби, необхідні для забезпечення безпеки судноплавства національним гідрографічним службам країн - республік колишнього СРСР на Балтійському, Чорному й Каспійському морях. І що відповідальності за безпеку мореплавства в територіальних водах і економічних зонах цих держав Росія не несе.

У подальшому, уже після підписання угод 28 травня 1997 року, таке повідомлення було повторене для світової спільноти, у повідомленнях мореплавцям ГУНіО МО РФ від 1 січня 1998 року.

Необхідно мати на увазі, що згідно додатків № 2, 3 угоди про параметри розподілу ЧФ колишнього СРСР лише п'ять об'єктів гідрографічної служби ЧФ у Севастополі та два об'єкти у Феодосії визначались в спільне користування ЧФ РФ і ВМС України.

Інші ж залишались у власності України.

Таким чином, спірні маяки й засоби навігаційно-гідрографічного забезпечення безпеки мореплавства в оренду Росії не передавались.

Більш того, згідно з 3-ю частиною17-ї статті закону "Про порядок допуску і умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України" така оренда є забороненою.

У 1998 році кабмін постановою передав майно підприємств, установ і організацій гідрографічної служби до сфери управління мінтранса. У цей перелік увійшли також маяки й засоби навігаційно-гідрографічного забезпечення безпеки судноплавства, розташовані на узбережжі від мису Тарханкут до мису Аю-Даг.

Не маючи доступу до зазначених вище комплексів, мінтранс звернулося до генпрокуратури. Остання, у свою чергу, 30 липня 2001 року направила до Господарського суду АР Крим позовну заяву про вилучення в ЧФ РФ гідрографічного майна, указаного в постанові. У процесі судових розглядів відповідні позовні заяви були направлені в госпсуди Севастополя й Херсонської області.

У 2003-му й 2004 роках відбулись рішення цих судів на користь України.

За результатами оскарження, рішенням Севастопольського апеляційного суду від 11 вересня 2006 року стосовно 22-х об'єктів, розташованих від мису Тарханкут до мису Лукулл і від мису Сарич до мису Аю-Даг - позов генпрокуратури України був повністю задоволеним.

Відповідне рішення прийняте також апеляційним судом Херсонської області.

Згідно з рішеннями апеляційних судів усі перераховані в постанові кабміну №1282 об'єкти мають бути вилучені з незаконного користування й передані ГУ "Держгідрографія" відповідними підрозділами державної виконавчої служби.

Вищий госпсуд України ухвалив рішення, у якому зазначається, що міноборони Росії порушує існуючі угоди стосовно Чорноморського флоту й незаконно розпоряджається навігаційно-гідрографічними об'єктами в Криму.

Між тим, неодноразові спроби органів виконавчої служби на мисі Сарич та в Генічеську Херсонської області наштовхнулись на спротив озброєних підрозділів морської піхоти ЧФ, котрі без дозволу влади пересуваються не лише по Криму, але й на сотні кілометрів вглиб української території.

Разом із тим Росія офіційно заявила, що не має наміру підкорятися рішенню судів про передачу Україні маяків, які на сьогодні використовуються Чорноморським флотом РФ. Хоча протягом багатьох років представники ЧФ РФ беруть участь у судових провадженнях, і шляхом безкінечних апеляцій затягують розгляд справ.

Таким чином, суперечки навколо маяків і засобів навігаційно-гідрографічного забезпечення з господарських відносин переросли в міждержавні.

Внаслідок позиції російської сторони Україна не може реалізувати своє законне право на володіння та експлуатацію засобів навігаційно-гідрографічного забезпечення безпеки мореплавства на узбережжі Чорного моря.

Це також унеможливлює виконання Україною своїх міжнародних зобов'язань у сфері забезпечення безпеки мореплавства, і може стати причиною різного роду надзвичайних ситуацій у територіальних водах України.

На підтвердження - один факт.

Без погодження з українською стороною, служба гідрографії ЧФ РФ відключила 10 маяків і світлових навігаційних знаків у зонах інтенсивного судноплавства на березі Чорного моря в районі від мису Тарханкут до мису Аю-Даг.

Ситуацію поглиблює те, що Конвенцією Міжнародної морської організації ООН стосовно боротьби з незаконними актами, що спрямовані проти безпеки судноплавства, котра ратифікована Україною ще в 1993 році, визначено, що створення перешкод в експлуатації морського навігаційного обладнання класифікується як злочин.

То ж хотілось би запитати в наших дипломатів, чи саме таку позицію вони матимуть на майбутніх переговорах?

А заодно, привернути їхню увагу до інших неврегульованих проблем, що стосуються тепер уже, напевне навічного базування ЧФ на території України.

Для більшої доступності подам їх у тезовому вигляді:

- доопрацювати, з урахуванням інтересів України, та жорстко виконувати підписані в 1997 році угоди, особливо закріплене в них зобов'язання РФ дотримуватись українського законодавства;

- терміново підписати угоду про порядок здійснення Україною регулярного контролю (верифікації) дотримання рівня і якості озброєнь та військової діяльності ЧФ;

прийняти закон України, що забороняв би використання з нашої території підрозділів ЧФ у збройних конфліктах на території чи проти третіх держав, забезпечення таких дій українськими засобами, використання ЧФ у кризових ситуаціях громадян України та її інфраструктури, та передбачав відгородження України від відповідальності за дії Росії й убезпечення її від терористичних загроз у відповідь на такі дії;

- вивести з території України сили та засоби ЧФ, що є носіями ядерної зброї або можуть її зберігати, а також стратегічний й оперативний боєзапас флоту;

- зберегти дозвільний порядок перетинання засобами ЧФ РФ наших кордонів та вимагати його неухильного дотримання, як і попереднього погодження з компетентними органами пересувань військових підрозділів, і перевезень небезпечних вантажів;

- не давати згоди України на модернізацію чи введення до бойового складу нових суден ЧФ РФ, і доставки на нашу територію нових зразків озброєння, що чітко передбачено угодою між Україною та РФ про параметри розділення ЧФ від 1997 року;

- усіма засобами, аж до апеляції до керівництва НАТО і ЄС, світової спільноти не допустити базування в Криму одного з куплених у Франції кораблів типу "Містраль";

- врегулювати права власності, провести інвентаризацію земель, акваторії та інфраструктури, переданих у тимчасове користування ЧФ, домогтися затвердження на міжурядовому рівні результатів цієї інвентаризації, визначити ринкову вартість оренди, і оформити її згідно вимог українського законодавства;

- вилучити з користування ЧФ землі та майно, що не були включені в додатки до підписаних угод, або зараз не використовуються за прямим призначенням, і стали надлишковими;

- невідкладно виконати рішення українських судів про повернення Україні окупованих російськими військовими навігаційно-гідрографічних об'єктів;

- ліквідувати вибухонебезпечні арсенали та склади пального й отруйних речовин, що розташовані в житлових районах Севастополя й інших населених пунктів;

- забезпечити належне страхування місць базування (населених пунктів, у яких знаходяться об'єкти флоту в цілому та їхніх мешканців) від екологічних, терористичних та інших загроз, а також наслідків участі підрозділів ЧФ у збройних конфліктах на території іноземних держав;

- забезпечити екологічну безпеку на об'єктах ЧФ РФ, у тому числі обов'язкове обладнання морських суден і кораблів засобами очищення стічних вод та введення в експлуатацію необхідної кількості плавучих та стаціонарних об'єктів очищення, забезпечення належних умов зберігання та утилізації вибухових засобів, небезпечних побутових та промислових відходів, домогтись від Росії очистити дно наших територіальних вод від затоплених ними боєприпасів, у першу чергу хімічних.

Петро Процик, генерал-лейтенант запасу, заступник Начальника ГШ ЗС у 1997-2002 роках, спеціально для УП