Форум здравого смысла

Олігархи знають свій інтерес і борються за нього, саджаючи на фінансові голки політичні партії.

Дрібні торговці знають свій інтерес і борються за нього, грюкаючи об порожні відра під Верховною Радою.

Таксисти знають свій інтерес і борються за нього: тиснуть на клаксони, гроблячи акумулятори.

І політики знають свій інтерес - ловлять кайф од фінансових ін'єкцій.

Напередодні протестів під Верховною Радою лідери профспілок дрібних підприємців запевняли: мета акції - суто економічна, а всі політики, котрі до неї приєднаються, - самозванці. Однак Юлія Тимошенко, наче полководець перед битвою, бадьоро обійшла шеренги протестувальників - вона знає свій інтерес.

Чи знаємо ми свій інтерес?

Той, хто знає свій інтерес, здатен за нього боротися. Але чи знаємо ми, політична громадськість, свій інтерес? Ми споживаємо кіпи газет, стоси журналів, кілобайти інформації. Ми схвалюємо, обурюємося, іронізуємо.

Завдяки журналістам ми довідалися, хто з політиків і де створив собі рай на землі. Як і де спотворено наш політичний вибір. Знаємо, що владу в країні захопила "шпана".

Але все це - негативне знання - усвідомлення свободи "від", як висловлюються філософи. Виходимо на вулицю і відчуваємо, що це - не та країна, в якій ми хочемо жити, і влада в цій країні - не та, яка може і хоче бодай щось змінити. Проте, це недостатній ступінь свободи. Потрібне позитивне знання: знання інтересу.

Автор цих рядків - песиміст. Тож стверджує - на протестах крамарів наживуться лише крамарі, котрі продають відра. На протестах таксистів - продавці акумуляторів. Віднайде нову риторику і Юлія Тимошенко.

Однак уявімо: у суддів Конституційного Суду відбулося запалення крихт совісті й вони приймають ухвалу: парламентські вибори мають відбутися навесні 2011 року. Цей вірус поширився і парламентарії в солодкому нападі мазохізму призначають вибори.

Що зміниться? Як підказує песимізм, себто реалістичний погляд на ситуацію, - нічого. По п'ять відсотків отримають "Свобода" та комуністи, десять - "Фронт змін", інші місця розділять "Батьківщина" та Партія регіонів.

Регіонали заведуть до парламенту свій "бійцівський клуб", а Тимошенко - притарабанить рефрижератор свіжих "тушок". Поступово "тушки" розморозяться й почнуть бігати з фракції до фракції, дзьобаючи "зелень".

А ми, панове, дзьобатимемо кілобайти інформації...

Ми можемо досхочу нарікати, закликати до моральності, видивлятися нову генерацію політиків, сподіватися на пришестя Мойсея чи Вашінгтона, прагнути "нового й праведного закону". Це ми можемо. Але це залишиться лише кілобайтами інформації та тонами макулатури.

Як показує досвід, нова генерація чомусь завше виявляється новою дегенерацією. Новий закон - лукавим і водночас драконівським.

Потрібні прості й конкретні політичні цілі, які ми мали б відстоювати. Саме суто політичні цілі. Бо закликати до моралі "шпану" та "тушки" - гидко.

Що готує нам Лавринович

А втім, щодо політичних цілей... 10 листопада відбулося засідання "Робочої групи з удосконалення законодавства про вибори". Робочу групу очолює міністр юстиції Олександр Лавринович. А вже 12 листопада він дав інтерв'ю, в якому розповів про всі принади змішаної виборчої системи. Висловився і проти відкриття виборчих списків.

Інтерес, який обстоює Лавринович, зрозумілий. Популярність Партії регіонів падає. А на вибори - хоч у 2011-му, хоч у 2012 році - йти доведеться. На виборчі повадки регіоналів Європа дивиться косо.

Звідси й ідея повернутися до змішаної виборчої системи. Ставка робиться на бізнесменів, котрі хочуть жити в мирі з владою, та "шпану", котру влада може тримати за зябра. Саме ця братія і виборе більшість мажоритарних мандатів. Адже право бути обраним - не дешеве задоволення.

Тож, панове, за виборчим законом ("новим і праведним") країні нічого, ані нового, ані праведного не світить. Матимемо те саме парламентське "болото", яке "правильно" голосуватиме.

Альтернатива: три цілі

Відтак, є три суто політичні цілі, за які мусить боротися громадськість. Як боротися? - продукувати кілобайти, єдине, що ми наразі годні робити.

Отже, перша ціль - новий виборчий закон. Альтернатив пропорційній виборчій системі немає. Повернення до змішаної системи призведе до наповнення парламенту провладними нуворишами, котрі перейматимуться виключно лобіюванням власних бізнес-інтересів, що зумовить лише поширення корупції.

Натомість потрібно боротися за так звані "відкриті списки". Бо лише "відкриті списки" унеможливлять (принаймні частково) потрапляння до парламенту "тушок".

Водночас, потрібно домагатися й преференційної системи голосування. Тобто виборчий округ має бути щонайменше двомандатним: один мандат має надаватися кандидату від партії, котрий набрав найбільше голосів, другий - тому, хто має позитивний баланс довіри/недовіри (обраною не може бути особа, якій висловили недовіру значна кількість виборців).

За преференційної системи голосування до парламенту не потраплятимуть фанатики-радикали.

Докладніше на особливостях цієї системи голосування зупинятися не варто, бо вони описані в політологічній літературі й, безперечно, відомі читачам.

Друга ціль - новий закон про політичні партії. Партійні каси мають бути відкриті громадськості. Громадськість повинна знати і про джерела фінансування, і про статті витрат. Без цієї відкритості фінансів партії так і залишаться PR-групами великих гаманців.

Третя ціль - заборона політичної реклами. Так, потрібен радикальний крок. Бо коли на екрані з'являється трирічна дитина, котра складає кубики, а її матуся каже, що це "партія, яка будує", - то це вже ні в які ворота не лізе. Це вже не реклама - це чистий кітч, спекуляція інфантильними почуттями.

Це перетворення "гроші - влада - гроші": нувориші фінансують партії, а ті - оплачують рекламу на телеканалах, що належать тим таки нуворишам. Реклама штовхає політику в русло суто "символічної політики", перетворює її на виключно образне явище. Так пригнічується можливість раціонального вибору.

Влада грошей і телебачення (влада тих таки грошей) на пні знищує можливість виникнення нових політичних ідей і закриває доступ до політичного поля новим політичним суб'єктам. Ця влада провокує лише істерику на теми мови, церкви, Бендери, праху якого ніяк не дадуть спокою.

Ми живемо в країні, в якій усі вміють читати. Чому не створити українську "Газету виборчу", яка публікувала б програми політичних партій і опуси їхніх лідерів? Тоді й "дурь" кожного була б помітною.

Текстовий дискурс передбачає бодай якусь логічність аргументації. А телебаченню не потрібна аргументація, а потрібен - мордобой, який вважається найліпшим PR-ом.

Або альтернатива, або - безглуздя

Реалізація цих трьох цілей поступово надасть політичному процесу тверезості й раціональності. Змусить партії займатися власними структурами, членськими внесками, попередніми партійними виборами, спонукатиме спілкуватися з виборцями. Це - альтернатива Інакше - безглузда нескінченість революцій і контрреволюцій.

Ми можемо роздовбати всі клавіатури, викриваючи демагогів, "шпану" та корупціонерів, обурюючись наругою над українською культурою та мораллю. Але, як підказує той таки песимізм, політичні хиби треба виправляти саме політичними засобами.

Звісно, теперішнє безглуздя політичного процесу себе відтворює. Й учасники цього процесу знаходять у ньому великий сенс, втіху та вигоду. Але це їхній сенс, утіха та вигода - їхній інтерес. І вони за нього боротимуться.

Потрібна альтернативна сила. Приміром, "Форум здорового глузду", котрий об'єднав би політичну громадськість. Бо інакше - гріш нам ціна і нашим кілобайтам.

Валентин Бушанський, політолог, для УП