Бесхребетность "руководителей революции"

Доля будь-якої революції, або страйку на дев`яносто відсотків залежить від тих, хто "у керма". В випадку страйку підприємців, це група з 8 осіб, яка веде перемовини з владою.

Достатньо було одного засідання Координаційної ради, яке відбулося 24 листопада, щоб зрозуміти, хто достойно вважає себе очільником мітингуючих, а хто – людина випадкова. На мою думку, в цій групі-8 є лише чотири особи, які довели своє право бути на чолі.

Це пан Волинець, який очолює незалежні профспілки, пан Свистович і пані Прудяк – представники Громадянського руху "Відсіч", яких висунули київські ринки, а також Сергій Мельниченко – тому що він організував сцену на Майдані з подальшим розростанням навколо неї наметового містечка. Це єдина заслуга КУПР, але вона варта того, щоби їх представник був серед керівників.

Інші представляють так звану "групу Продан", що складається з 2 або 3 осіб, двоє з який – самопризначенці – так само у складі керівництва. Є там і якась втаємничена група СНА – двоє маловідомих людей, принаймні я їх не знаю. До речі, просто підприємців серед керівників я не побачив.

Але то не проблема, люди хочуть вести народ, похвально. Тільки куди? На моє запитання "Що будемо робити, якщо бандюк вето не накладе?", ніхто більш-менш зрозумілої відповіді не давав.

Але всі перелякано натякали, що наш спротив – ненасильницький, і влада рано чи пізно на нас зглянеться та й на щось там погодиться. Єдиний, хто, на мою думку, був готовий до рішучих дій – це пан Волинець.

Звісно, всі мої пропозиції про штурм Банкової або Ради були відхилені. Хтось казав, що це – провокація, хтось – що ще не час… А 22 листопада був САМЕ ТОЙ час, і кількість людей була достатньою, та й запалу вистачало. Треба було просто ввірватись в адміністрацію, а не патякати в мікрофон перед нею. Бандюк би нікуди не дівся, вето б наклав, як мінімум.

На це ніхто з керівників не пішов. Натомість почалося, як завжди, тупе мавпування Помаранчевого майдану. Вже всім зрозуміло, що навряд чи це до чогось призведе, хоча керівники не переймаються і роблять "хорошу міну при поганій грі".

Виникає логічне запитання – чому у керівної групи з 8 людей немає чіткого плану дій, хоча є можливості? 22 листопада було достатньо людей, є ресурс фінансовий, є потужний інформаційний ресурс, існує наметове містечко…

Виглядає все так, що або все "спуститься по тихій воді", бо "народ ще не готовий", або влада буде намагатися зробити переговорникам "цікаві пропозиції" для лобіювання незначних правок до кодексу.

Я дуже хочу помилятися. Але я визнаю що помилився лише в одному випадку – коли бандюк вето накладе. Тому, шановна "група 8", нагадую, що бути "керівниками революції" – це не тільки права, а, в першу чергу, обов`язки.

Нам потрібно вето як мінімум! Тому моя пропозиція – закликати народ на визначену дату приїхати до Києва і розпочати рішучі дії. Якщо ж народ не приїде в достатній кількості, тоді у вас буде виправдання.

Якщо ж збереться стільки людей, як 22 листопада – тоді вам доведеться взяти на себе відповідальність та розпочати рішучі дії. На мою думку, це найоптимальніший вихід з даної ситуації.

Микола Коханівський, для УП