Почему молчит Янукович?

9 просмотров
Четверг, 23 декабря 2010, 12:21
Ирина Геращенко
уполномоченный президента по мирному урегулированию конфликта в Донецкой и Луганской областях, первый вице-спикер Верховной Рады

Якось під час чергової парламентської, на щастя, словесної перепалки щодо спільного підручника історії, який так мріє видати Кремль разом із прокремлівським міністерством освіти і науки, а тепер ще й молоді і спорту імені Табачника, спікер Володимир Литвин спересердя заявив опозиції, що немає чого лементувати.

Мовляв, цей підручник писатимуть вітчизняні історики, бо в Україні є експерти, які можуть дослідити і викласти всі драматичні, трагічні і переможні сторінки становлення держави.

На доказ цих слів він навіть подарував мені книжку власного авторства – підручник "Історія України" для студентів і викладачів вищих учбових закладів.

Книга обсягом в 828 сторінок охоплює перебіг подій на території України від доісторичного періоду до 2009 року включно. Я з інтересом ознайомилася з цією книжкою, особливо з розділами новітньої історії.

Було цікаво, хто в першу чергу проглядає між рядками: Литвин – історик, який в ідеалі повинен демонструвати більш-менш неупереджений погляд на події. Чи Литвин – політик, ідеологічні переконання якого визначають його ставлення до драматичних сторінок української історії, як то Голодомор, визвольна боротьба УПА, акція "Україна без Кучми!".

Один із розділів книги присвячений Україні у Другій світовій війні.

Скупі рядки про перший удар, що взяла на себе Україна влітку 1941 року, інформація про страшні втрати дають уяву про рівень катастрофи, що прийшла на нашу землю.

Щодо мирного населення, то автор пише, "що від початку війни на будівництві укріплень навколо Києва щодня працювало 160 тисяч осіб, переважно жінок".

В містах створювалися загони народного ополчення (тільки в Сталінській області в загони вступило 220 тисяч чоловік), в евакуацію було відправлено близько 3, 5 мільйонів жителів України, в основному з міст, в яких концентрувалася оборонна промисловість (з Києва – 335 тисяч, з Донецька – з півмільйона).

З України вивезли устаткування 550 підприємств, протягом усієї війни українці кували Перемогу на військових заводах, їх робочий день тривав по 12-14 годин.

На території України в 1941-му йшли виснажливі, програшні для Червоної Армії бої: оборона Одеси тривала 73 дні, як могли довго тримали удар Київ, Харків …

І можна зробити висновок, що результатом цих величезних втрат, тривалих оборонних операцій стало збереження Москви: "За директивою Гітлера від 6.09.1941 року почалася операція "Тайфун" по захопленню Москви.

…За кількістю особового складу і озброєння німецькі війська на першому етапі операції у півтора рази переважали радянські. Але керівники нацистської Німеччини втратили головне – час", – пише автор. Німці розраховували на бліцкриг у приборканні України, але вплуталися у виснажливі затяжні бої.

Литвин зазначає, що вже на окупованій українській території виник потужний партизанський рух, а ім’я Ковпака, чий загін зосередився у сумських лісах, стало легендарним.

Визнає, що Українська повстанська армія розглядала війну як шанс для незалежної України і, переконавшись, що гітлерівська Німеччина не є визволителем Батьківщини від більшовицького ярма, використовувала тактику двофронтової боротьби.

Загони УПА перешкоджали мобілізації українців на примусові роботи, бандерівські осередки вже з осені 41 року готували повстання проти німців, сам Степан Бандера знаходився у німецькому концентраційному таборі, куди нацисти навряд чи відправляли своїх союзників.

На жаль, в цьому підручнику немає даних, скільки саме українців загинуло на всіх фронтах і битвах, скільки їх було серед полонених солдат і офіцерів, які потрапили в пекельні "мішки" у перші місяці війни…

Які втрати понесло мирне населення, скільки людей рахуються як зниклі безвісти, скільки всього наших співвітчизників у вагонах для худоби силоміць було заслано в Німеччину…

Скільки ополченців полягло в нерівних сутичках, скільки партизанів було закатовано, скільки вояків УПА замордовано німцями, скільки загинуло в сталінському ГУЛАГу як "вороги народу" лише через те, що пройшли полон і окупацію.

Та й чи існує така цифра взагалі? (Хоча за різними оцінками, загальні втрати України – включно з убитими, депортованими, евакуйованими, жертвами концтаборів, вивезеними на примусові роботи – становить близько 14 мільйонів чоловік, що складає до 40% загальних людських втрат СРСР).

Але чи можна обрахувати ту ціну, яку заплатила Україна за війну, у яку її втягли два найбільші диктатори 20 сторіччя – Гітлер і Сталін?

Цікаво, як історик Литвин оцінює останні заяви прем’єр-міністра Росії Володимира Путіна, що нівелюють втрати і внесок України у Перемогу? І як ще потрібно принизити Україну, аби політик Литвин, а разом з ним Янукович, Азаров, Грищенко, Симоненко і інші наші правителі наважилися хоч щось сказати на захист своєї країни і свого народу.

Як зупинити ту морально-гуманітарну катастрофу, в безодню якої тягне нас "команда професіоналів"?

Не пройшло й дня відтоді , як великий друг України Володимир Путін бовкнув, що він насправді думає про жертви українського народу у Другій світовій війні, як інформаційні агенції принесли черговий доказ того, що новітня кремлівська філософія відносно України має єдину ідеологему: "укрАинской нации никогда не было, нет и не будет".

У Москві побачив світ підручник української мови, виданий … російською!!! На презентації цієї абракадабри був присутній міністр, так би мовити, культури України…

У найстрашнішому сні не можна уявити, аби британський чи французький урядовець дозволили собі взяти в руки "підручник", в якому б англійську чи французьку "викладали" кирилицею.

Чи можна вивчити мову через "язык-посредник", зрозуміти, що таке "вот із ю нейм і комман са ва"?

Хіба, якщо це не мова, а "наречие", як нам постійно втлумачують… Після таких "посібників" можна лише уявити, що понаписують у омріяному спільному підручнику історії.

І якщо у Кремля і нинішньої прокремлівської неукраїнської влади повністю співпадають погляди на "діалектну" природу української мови, Голодомор, визвольний рух УПА, Помаранчеву революцію, то ось з Другою світовою вийшла заковика.

Адже комуністи і Партія регіонів давно намагаються приватизувати 9 Травня, банально спекулюючи на почуттях ветеранів: напялюють на свої Brioni георгіївські стрічки, обвішуючи ними свої машини вартістю бюджету Пенсійного фонду, раз на рік б’ють себе в груди, що пам’ятають подвиг визволителів і забувають про стареньких до наступного дня Перемоги.

Інакше б Янукович, який 9 Травня 2010 року відкривав пам’ятник тричі Герою Радянського Союзу легендарному льотчику, українцю Івану Кожедубу, уже б сказав Путіну, що заява (яку ВВП, до речі, ще раз повторив вже цього тижня), боляче вразила тисячі ще живих ветеранів, мільйони українських родин.

Нагадав би колезі шкільну істину про мужність своїх співвітчизників, адже більше двох тисяч наших земляків отримали за свій подвиг звання героя СРСР, 32 чоловіка стали двічі героями, а українець Олексій Берест разом з товаришами встановив Прапор Перемоги над Рейхстагом.

А якщо Янукович промовчить, то це мовчання дожене його і Партію регіонів на наступних президентських і парламентських виборах. Електорат "біло-блакитних" не забуде і не вибачить такої зради.

Як свого часу патріотично налаштований проукраїнський виборець не забув Юлії Тимошенко відставки проєвропейського міністра Огризка, обережної політики щодо євроатлантичної інтеграції і, нарешті, історії, коли в її присутності Путін ганьбив українського президента.

Бо як би українці не ставилися до Ющенка, навряд чи їм було весело дивитися, як над керівником держави в присутності його прем’єра глумиться чужий правитель.

Власне, саме тоді, а не між першим і другим туром президентських перегонів, й сформувався той критичний прошарок "противсіхів", що не прийшли на вибори, або викреслили всіх.

Бо, як свідчить соціологія, 70 відсотків тих, хто в першому турі віддали голоси за екс-президента, у другому все ж підтримали Юлю.

Сьогодні прийшла черга Януковича. Адже очевидно, що ВВП адресував свої контраверсійні заяви, які аж ніяк не були експромтом, саме йому.

Москва продовжує твердо гнути свою лінію, що незалежна Україна – це прикре й тимчасове непорозуміння, а взагалі є одна країна – переможець, один народ, одна історія і Київ має це мовчазно визнати.

Росія продовжує щодня випробовувати на гнучкість свого стратегічного партнера.

Чи готовий Янукович, який сьогодні з усіх біл-бордів вітає народ "з новим 2011 роком – роком двадцятої річниці Незалежності України" стати, нарешті, державником і проводити незалежну зовнішню політику, основану на рівноправному партнерстві і взаємоповазі?

І, можливо, перед тим, як підтримувати ініціативу Москви про спільний підручник, варто перегорнути хоча б книжку свого спікера Литвина, де нехай скупо і обережно, але все ж написано, що воїни УПА теж воювали за незалежну Україну проти німців, і проти Совєтів, бо вважали Сталіна таким самим злом,як і Гітлера.

Але поки що ми живемо в країні, де влада керується радянськими штампами в прочитанні історії, де відроджують пам’ятники Сталіну, а вояків УПА, що боролися за незалежність, не визнають ветеранами визвольного руху.

Навіть більше, влада сьогодні мовчазно спостерігає за приниженням України. І Українська Незалежність так і не стала непорушною цінністю для цієї команди.

Ірина Геращенко, для УП



powered by lun.ua
powered by lun.ua
Пересоленный суп, "Расквашенное яблоко" и акционизм о насилие на литературном поле
Как быть с жестокостью, которую обычно никому засвидетельствовать? Той, которая законсервирована в ограниченном пространстве маленького закрытого сообщества, – домашним насилием. (укр.)
Корпоративные облигации - тернистый путь или возможность для бизнеса?
Необходимость в финансовых ресурсах для развития заставляет бизнес реанимировать забытый инструмент - корпоративные облигации.
Бытия женщиной, или Работа над внутренним освобождением
Женщины просто хотят понять себя, чтобы знать, кто они на самом деле и каким образом это "на самом деле" отличное от образов, в которых нас представляют мужчины. (укр.)
Территориальная оборона: как организовать патриотов
Модель частного и государственного партнерства: размышления о том, как организовать патриотов для борьбы с внешним врагом и с узурпацией власти внутри страны. (укр.)
Экспорт древесины или мебели?
Предприятия деревообрабатывающей отрасли модернизируются и готовы наращивать производство, но им не хватает сырья и поддержки правительства. (укр.)
Афганский синдром постмайданной Украины
Нынешний Донбасс отрабатывался еще во времена Афганистана, ставшего эталоном современной колониальной войны, задача которой – создание государства-сателлита, полностью подчиненного империи-агрессору.