Чудеса украинского антикоррупционного законодательства

Своєрідним "подарунком" народних обранців під новорічну ялинку посадовцям стало прийняття проекту закону "Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України щодо запобігання та протидії корупції".

Цей документ вніс до парламенту народний депутат від провладної партії – Владислав Лук'янов. Досить оперативно цей закон був підписаний президентом і набув чинності після офіційного опублікування 5 січня 2011 року.

Привертає увагу швидкість, з якою народні обранці розглянули, обговорили та прийняли цей закон, яким, по суті, звели нанівець усі спроби створення антикорупційного законодавства в Україні.

А ще цікава ситуація з інформацією, яка мала бути розміщена на офіційному сайті Верховної Ради щодо хронології розгляду законопроекту та результатів голосування. Так ось – така інформація на офіційному сайті українського парламенту взагалі відсутня. Безумовно, це можна пояснити винятково великим обсягом роботи напередодні свят.

Проте, звернемося до самого закону, прийнятого так оперативно перед завісою сьомої сесії Верховної Ради цього скликання.

Ним визнано такими, що втратили чинність, закони "Про засади запобігання та протидії корупції", "Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень" та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення". Ці документи відомі як "пакет антикорупційних законів".

Зверніть увагу на такий момент – на формулювання прикінцевих положень вказаних законів: вони набирають чинності з дня опублікування, однак уводяться в дію з певної дати.

Так, зазначені закони були офіційно оприлюднені, а відповідно, набули чинності ще 11 червня 2009 року. До них декілька разів вносилися зміни, а окремі їхні положення навіть були визнані неконституційними.

Однак вони не діяли, оскільки дата "введення їх в дію" неодноразово відкладалася – спочатку на січень 2010 року, потім – на квітень, і зрештою – на січень 2011 року. Був навіть зареєстрований законопроект Валерія Писаренка, у якому пропонувалося відкласти дату введення в дію всього пакету законів аж на січень 2013 року.

До речі, положення щодо "набрання законами чинності з дня їх опублікування" і "введення в дію з 1 січня 2010 року" були оскаржені Верховним судом у Конституційному суді на тих підставах, що Верховна Рада "включила у процес набуття чинності" цими законами всупереч Конституції України "такий елемент, як введення їх у дію".

Логіка у міркуваннях Верховного суду, звісно, була, оскільки загальна теорія права, зокрема й права конституційного, не передбачає зазначеного вище розмежування.

Однак рішенням Конституційного суду від 6 жовтня 2010 року № 21-рп/2010 (справа про корупційні правопорушення та введення в дію антикорупційних законів) згадані вище положення були несподівано визнані конституційними.

Причому КС так хитро обґрунтував свою позицію, що знову піддав сумніву свою незалежність та об'єктивність.

І ось нарешті, незважаючи на всі складності, 1 січня 2011 року ці багатостраждальні закони таки були введені в дію. Втім, діяли вони лише декілька днів – адже 5 січня набув чинності закон, згідно з яким вони втратили чинність.

Невже за п'ять днів встигли перемогти всі прояви корупції в нашій державі? Чи парламентарі так злякалися, що таки доведеться відповідати за законом, що вирішили швиденько скасувати цей закон та прийняти новий?

Так "довго" антикорупційні закони не працювали у жодній демократичній країні.

1 січня 2011 року нарешті були введені в дію закони "Про засади запобігання та протидії корупції", "Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень" та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення", а вже 5 січня 2011 року вони втратили чинність.

Справжній "рекорд" українських законодавців!

Здається, все. Крапка у боротьбі з корупцією в Україні поставлена. Але ні! Президент, усвідомлюючи всю важливість та відповідальність моменту, з метою уникнення правового вакууму в цій сфері завбачливо – ще 17 січня 2010 року – подав до Верховної Ради проект закону "Про засади запобігання і протидії корупції в Україні", в якому детально виклав своє бачення механізмів боротьби з цим явищем.

На даний момент зазначений законопроект пройшов перше читання. І враховуючи оперативність вивчення проекту народними депутатами, є висока ймовірність того, що дуже скоро Україна нарешті матиме свій власний антикорупційний закон!

Не вдаючись до детального аналізу вказаного законопроекту і беручи до уваги святковий період, зупинимося лише на положеннях щодо отримання особами, які є суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення, дарунків або пожертв.

Так, згідно зі статтею 8 цього законопроекту, такі особи можуть "приймати прояви гостинності та дарунки (пожертви), якщо вартість таких дарунків не перевищує 50 % мінімальної заробітної плати, встановленої на день прийняття дарунка (пожертви), одноразово, а сукупна вартість таких дарунків, отриманих з одного джерела протягом року, – однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року".

І звісно, такий дарунок "не може бути отриманий за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, від підлеглої особи та в інших випадках, якщо особа одержує дарунок (пожертву) у зв'язку з використанням нею службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей".

Отже, простіше кажучи, законопроектом легалізується можливість передачі однією особою подарунків вартістю приблизно до 450 гривень за один раз або до 900 гривень за рік - наведені суми є приблизними, оскільки розмір мінімальної заробітної плати постійно збільшується. При цьому законопроект не визначає порядок оцінки таких дарунків.

Вочевидь, це має відбуватися за ринковими цінами. Однак як це чинитиметься на практиці, сказати важко.

Крім того, незрозуміло, яким чином контролюючі органи повинні будуть оцінювати, чи надався подарунок "щиро" в силу дружніх відносин, чи з умислом на подальше використання обдарованою особою свого службового становища на користь дарувальника.

Так само виникає питання, яким чином кваліфікуватимуться дії друзів осіб, які є суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення, щодо передачі дарунків останнім, оскільки обмеження не стосуються лише близьких осіб, по суті, членів сім'ї.

Розглянемо ситуацію, коли, наприклад, суддя або керівник державного підприємства отримує від свого давнього друга чи колеги на день народження ручку або напій, вартість якого перевищує 500 гривень.

Виходячи з положень президентського законопроекту, а також враховуючи зміни, які планується внести до Кодексу про адміністративне правопорушення та Кримінального кодексу, прийняття цього подарунку кваліфікуватиметься як адміністративне правопорушення. І тягне воно за собою накладання штрафу від 25 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 425 до 850 гривень) із конфіскацією такого дарунка.

З іншого боку, передавання дарунків посадовим особам вартістю до 450 гривень із метою використання службового становища останніх на користь дарувальника залишатиметься безкарним, оскільки довести умисел практично неможливо. Особливо у тих випадках, коли особа, яка обдаровується, просто виконує свої прямі обов'язки, але, припустимо, для дарувальника робить це оперативніше.

Ми проаналізували тільки положення антикорупційного законопроекту, які стосуються дарунків. Утім законопроект містить цілу низку інших не менш "цікавих" положень.

Що маємо? Пакет антикорупційних законів, який обговорювався та удосконалювався протягом двох років, втратив чинність.

Натомість країні запропонували законопроект, що не лише не є кращим порівняно зі скасованими законами, але й містить нові положення, які ставлять під сумнів реалізацію давньої української мрії – що посадові особи виконуватимуть свої безпосередні функції без хабарів.

Павло Петренко, член бюро політичної партії "Фронт Змін", керівник юридичного департаменту партії