Идеология реформ

Четверг, 27 января 2011, 10:45

Якщо би було потрібно сформулювати однією фразою ідеологію реформ, то я визначив би її так: "Створення динамічного соціального статусу трудових ресурсів".

Трудові ресурси слід розуміти в найширшому змісті.

Це не тільки наймані працівники, заробітна плата, освіта, здоров'я, фах і правова захищеність. Трудові ресурси є органічною складовою всіх супероснов: вони є й капіталом, вони є складовою капіталістів, також вони формують лави споживачів.

Реформи стануть реформами, якщо ми якість поставимо перед нагальною доцільністю. Тому що, навіть досягнувши ситуативного успіху в смислах збоченої доцільності, у перспективі ми отримаємо анти-реформи.

Саме нову доцільність. А вона, у свою чергу, повинна знайти формальне відображення в податковій, адміністративній, судовій і інших реформах.

Повноваження та посадові інструкції, взаємні права та обов'язки можна сформулювати довільним чином і під будь-яку задачу: чи то наповнення бюджету, чи то подолання дефіциту Пенсійного фонду тощо.

Але це буде лише нагальна доцільність – а країні потрібна нова якість.

Саме динамічний соціальний статус трудових ресурсів як мета, дасть можливість сформуватись новій доцільності.

Якнайшвидше трудові ресурси, їх підприємницьку складову, потрібно вивести не стільки з полону виснажливих податків, скільки звільнити із кріпацтва податків корупційних.

Зараз ми маємо ситуацію, коли будь-яка спроба громадянином змінити свій соціальний статус обходиться йому дуже дорого. Вона обтяжена хабарами, тяганиною й принизливою непевністю, тому що цілком залежить від сваволі чиновника.

У цьому сенсі повинно бути сформоване нове правове поле, і будуватись судова реформа.

Здобуття освіти й фаху як достойна мета, повинно знайти своє відображення в тарифній сітці як достойна зарплата.

Пріоритет здоров'я людей, їхній добробут, змістовне дозвілля повинні стати формулою нових посадових інструкцій чиновника.

Мінімальна зарплата повинна забезпечувати покриття умовно-постійних витрат життя громадянина. І завданням реформ і влади повинно стати наступне: доглядати не стільки за збільшенням мінімалки, скільки зменшення кількості працюючих, що її отримують.

Трудові ресурси – це такі ж капітали як заводи, фабрики, руда й вугілля. Тому вони потребують чіткого інституційного поля, без загроз рейдерських захоплень, або вимушених банкрутств у вигляді безробіття.

Трудові ресурси – це той самий малий, середній і великий бізнес, лише в іншому соціальному статусі. Тому вони зацікавлені в чітких, прозорих і однозначних "правилах гри", що є єдиними для всіх, без винятків та вилучень. У таких правилах гри, які дають підстави для формування відповідальних прогнозів і побудові обґрунтованої перспективи.

Трудові ресурси – це врешті решт споживачі, які забезпечують попит, а, отже, розвиток і капіталів, і капіталістів.

Можна назвати велику кількість переваг потужної вертикалі влади. Вона, безумовно, краща за будь-який розгардіяш, з його загрозами втрати управління процесами. Але в такої вертикалі є фатальна вада: помилки потужної вертикалі влади є такими ж потужними. А без системи об'єктивного зворотного зв'язку, громадського контролю над владою, такі помилки неминучі, а згодом – перманентні.

Широкий діалог влади, бізнесу, суспільства через інститути громадянського суспільства, вільні та незалежні ЗМІ – найкращий від цього запобіжник.

Це – найголовніше завдання будь-якої влади.

Людей можна заставити замовчати, їх можна заставити виконувати, але людей не можна примусити визнавати.

 

Тому, за таких умов, будь-яка нова влада приречена перебирати на себе одномірну легітимність "неминучого зла", а отже, нарікати на попередників, аж поки не наповнить новим змістом суспільний діалог.

Коли ми говоримо про трудові ресурси як зміст реформ, то це передбачає, що саме широкий діалог визначить їх нову якість – потужнупереговорну силу.

 

Наслідком реформ, проведених у цій ідеології, повинна стати настанова, яку закріпить новий суспільний договір: "Нерівність вигідна всім". 

"Нєравноє всєм равєнство" проголосив Григорій Сковорода. У його алегорії з "фонтаном достатку", глечики, які стоять під фонтаном – різні, але вони рівні в тому, що всі наповнені по вінця.

Динамічний соціальний статус трудових ресурсів і передбачає, що кожен може вибрати собі глечик, який "зможе підняти", та він завжди буде повним, як і у всіх.

З історії добре відомо, що в основі всіх заворушень і революцій, лежить ненависний закріпачений соціальний статус трудових ресурсів. І не тільки робітників, але й капіталістів.

Колись, у середньовічній Англії чума, що викосила половину населення, зруйнувала фіксований соціальний статус селянина-віллана по відношенню до власника землі. Це забезпечило стрімкий розвиток країни.

У Радянському Союзі війна розкріпачила фіксований соціальний статус пригнобленого життя селянина. І молодь – наші батьки – цим мужньо скористалась, самовідданою працею будуючи свою долю. Саме розкріпачене село забезпечило стрімку відбудову й розвиток повоєнної країни.

Але коли трудові ресурси вичерпали фактори росту, вони знову прийшли до фіксованого соціального статусу. Та необхідних реформ не відбулось. Країна ввійшла в період застою: стану комфортного ситуативно, але приреченого в перспективі. Добре відомо, чим це закінчилось, і добре, що лише так.

Нинішні настрої населення викликають обґрунтовану тривогу. Такого не спостерігалось навіть у часи, коли за тиждень на купонах домальовувалось три нулі, а для придбання товару необхідні були додаткові талони.

Я би визначив цей стан, як "агресивний фаталізм".

Це означає, що люди будуть мовчати й на "майдани" не вийдуть. Але вони з бездумним завзяттям схвалять будь-яку радикальну зміну, яка, як завжди, нічого не змінить.

Якщо проведені реформи зафіксують соціальний статус трудових ресурсів, позбавлять їх учасників перспективи росту, то це загрожує цілим комплексом проблем у всіх сферах життя країни. І найневиннішою з них буде тотальна еміграція капіталів та робочої сили: ініціативної, освіченої, фахової.

У країні залишиться деморалізована частина населення, яка погодиться на будь-які подальші дії влади – але яка не здатна буде їх реалізувати. Тоді про себе заявить інша доцільність – жахлива й невідворотна. Тому що доцільність, яка забезпечується деградацією й виснаженням трудових ресурсів, – це доцільність пекла.

Зараз найменше потрібно шукати того, хто винен в існуючому status quo. Історичні паралелі можуть виявитись дуже глибокими, а отже, хибними, і як завжди непродуктивними.

Є факт, його потрібно осмислити. А для цього, найкраще на проблему подивитись "із майбутнього".

Тоді результатом реформ, проведених в ідеології розкріпачення трудових ресурсів, може стати народження нової національної ідеї:

"Перетворення трудових ресурсів країни в найпотужніший капітал України".

Валентин Ткач, Чернівці, спеціально для УП


powered by lun.ua

Как изменение поведения украинцев может сделать страну богаче

Строительные услуги онлайн на Дії: больше прозрачности — меньше коррупции

К чему приведет популизм на рынке электроэнергии

Тарас Возняк, лауреат Премии имени Василия Стуса 2021 года: Для того, чтобы идти, нужно понять, где мы находимся

Все, что нужно знать о тарифах на тепло

Двойное гражданство нужно, но есть одно "но" ...