Наши недостатки, которые перерастают в наши добродетели - это страшная сила

Заходить літній Ісак в одеський бордель і замовляє найпристраснішу й найпалкішу шльондру. Прислали йому Сару, яка почала витворяти перед його очима щось несусвітнє. Здивований Ісак питає:
– Саро, що це?
– Як що? Це – темперамент!
– Саро, не плутайте темперамент із метушнею.
Анекдот

Ті, хто обслуговують народ, наші всенародно обрані слуги, теж частенько плутають темперамент із метушнею. Бажання видаватися стурбованими щодо потреб клієнта штовхає їх на зовсім уже екзотичні й неадекватні вчинки. Як та Сара, вони краще знають, від чого народу стане добре.

Їхня імітація турботи виглядає як імітація сексу: іноді смішно, іноді дурнувато, а іноді й шкідливо для народного організму.

То вони підвищать ціни на цигарки, щоб підняти здоров'я бюджету. Аргумент зовсім смішний, мовляв, у нас і так цигарки доступні, бо найдешевші у світі. Але покажіть мені хоча б одну країну, де пачка пристойних цигарок дорівнює по вартості трьом кілограмам сала, як зараз у нас? Якщо перефразувати відомий анекдот: "І ці люди ще нам щось розповідають про ринкову економіку!"

То віддадуть кримську землю в оренду північному сусіду за начебто дешевий газ, пояснюючи, за прикладом героїв "Міміно", що якщо сусіду буде добре, то він нас на дурника до раю довезе.

То трусять Петрівку, під виглядом наведення порядку в торгівлі, палко турбуючись про те, що дружинам міліціонерів не вистачає дармової дублянки в гардеробі.

Піком знущання й збоченої імітації турботи став законопроект про заборону діяльності "екстрасенсів".

Просто якісь послідовники Григорія Клімова прийшли до влади в Україні. Чи Марусі Клімової, відомої як Мурка?

Як відомо, український чоловік, коли йому прикро на душі, іде не до психоаналітика, а, прихопивши пляшку, прямує до друга. Така терапія йому видається більш доцільною, а бесіда зі сприйнятливим другом більш цілющою. Горілка ж виконує функцію чи то йорданської води, чи то крапель датського короля.

Кожному городу – свої права й норов.

Українські жінки, коли зіштовхуються із проблемами, біжать не в партком партії Регіонів, а до бабок-гадалок, до ворожок, до "екстрасенсів".

Багато хто з жінок бігають на ворожбу по картах або на кавовій гущі майже щомісяця! Ну, такі в них "забавки"! Ну, отримують вони від цього ефект, що стабілізує їхнє життя. Ефект, що його так і не зміг створити для них уряд Азарова-Януковича. Ну, така вже в них сублімація в духовній сфері.

Бо в країні російських серіалів, шкіл без підручників і тотального Петросяна до нестерпу хочеться вірити в близьку дальню дорогу й в усіляку іншу позитивну чудасію.

Частіше за все просторікування не збуваються, але жінки все одне ходять до тих вузьких спеціалістів із потойбічного.

Така гра заміняє їм казино, цигарку для релаксації, солярій і до купи шопінгову терапію на Пікаділлі.

Так повелося в нашому народі за часів сивої давнини, від прадідів язичників. Друїдська кров палахкотить у наших жилах сильніше за "совкову" сироватку, якою її намагалися – та й намагаються! – замінити.

Теперечки цим знедоленим – найкращим у світі! – нашим жінкам і ці забавки стануть недоступними.

Може, наш народ не такий розумний і освічений, як ті водії й охоронці олігархів, що стали народними депутатами, але він має право на свої забобони. Беззаперечне право.

Нешановані, огидні можновладці, ви вже розлютили й налаштували проти себе творчу інтелігенцію, дрібний бізнес, курців. Але їхня лють – то дитяча казочка на ніч у порівнянні з тим, що вас чекає, коли підніметься низове жіноцтво.

Не дай вам Боже побачити український жіночий бунт, свідомий і розрахований.

Отоді вам буде непереливки, бо їм байдуже, на якому лацкані, справа чи зліва, у вас висить депутатський значок. Де тоді подінуться й слава, куплена за гроші, і повний недоторканості спокій!

Якось брати Капранови у своїй статті "Танці на гробах", звертаючись до тих, хто кепкує над Голодомором, запропонували їм: щоби мати право на кепкування – спочатку побачити на власні очі, як таке трапиться з їх рідними, отоді й кепкуйте!

Процитую те, що хочу долучити до своїх аргументів:

"...є щось сильніше за здирництво на дорогах, сильніше за гроші і владу. І ми знаємо що це. Це – Смерть. Перед її обличчям усі ми одразу стаємо рівними – незалежно від наявності мандатів чи погонів".

Бо хочу торкнутися й лікувального аспекту діяльності людей цього роду занять.

Це слизька тема... Усе, що неможливо пояснити в межах фізичних законів, що нам відомі, завжди має присмак ефемерності. Важко крокувати вузькою стежкою логіки в царині непізнаного й незбагненного.

Але факти – то річ уперта.

Я думаю, що багато хто із читачів про таке чули, чи із цим зіштовхувалися. І серед моїх знайомих такі випадки траплялися, коли на безнадійно хворій людині лікарі ставили хрест, її везли до бабки-цілительки – і вона рятувала хворого, якимись непізнаними ані нами, ані депутатами Верховної Ради методами.

Як людина, яка цінує чужий досвід і ніколи не кепкує із чужого болю, хочу зауважити депутатам: не забирайте в людей шанс на останню надію.

Бо така ситуація може трапитися з кожним.

От цікаво, вельми цікаво, якби така ситуація трапилась з кимсь із близьких депутата Унгуряна, чи інших депутатів-лобістів цього закону, коли б їхній близькій людині, безнадійно хворій, лікарі не давали жодних шансів, а хтось авторитетний порадив звернутися до бабки знахарки-цілительки, запевняючи, що в такому ж випадку вона йому допомогла.

Чи повели вони б себе, як той давньогрецький мудрець, поставивши закон вище бажання жити?

Чи відмовилися би від цього останнього шансу, від цієї незаконної – завдяки їм! – можливості врятувати життя близької людини? Чи стали б прикладом для всього суспільства самопожертви в ім'я верховенства закону? Чи погодилися б принести на вівтар того, що вони з піною у рота відстоюють – своє життя чи життя своїх близьких, щоб мати можливість із повним правом казати, що "екстрасенси" – це зло?!

Не певен, що ці депутати виявляться стоїками, для яких суспільне благо вище за шкурні інтереси. Хоча я взагалі не вірю в людську порядність людей, що досягли вершин влади в Україні.

У природного відбору помилок не буває.

А слова цих горе-лобістів про те, що таким чином вони мають намір захистити українців від шахраїв, указують на їхні пріоритети в сфері державної безпеки.

Ці пріоритети – смішні й не державницькі.

Так, звичайно, серед "екстрасенсів" є багато шахраїв. А в якій професійній категорії цієї пошесті немає? Хіба їх немає серед лікарів, міліціонерів, суддів? Хіба їх немає, страшно сказати, у міністерствах, різних дозвільних комісіях, податковій, комунальних підприємствах, санстанції, митниці?

Але ж до екстрасенсів ніхто нікого з нас не примушує йти, як і в казино, як і в тютюнову крамницю!

Ми маємо свободу вибору, і використовуємо цю невід'ємну складову демократичного суспільства, виходячи із власних міркувань, потреб, смаків, переконань, бажань, уподобань. Словом, з того, що робить нас вільними людьми.

А шахраїв на державних посадах ми оминути не можемо!

Несамохіть змушені терпіти даровану їм державною посадою можливість дерти з нас три шкури. Терпіти те, що робить нас рабами корумпованої держави в нашій рідній Україні.

Звільніть нас від цих шахраїв, у першу чергу, панове піклувальники народного щастя й добробуту!

Єдине, що хочеться зрозуміти в ситуації з лобіюванням цього безглуздого законопроекту – причини його походження.

Що це: несусвітня дурість українських зайд-можновладців, котрі зовсім не відчувають країну в якій живуть? Чи просто лакузька метушливість у виконанні чергового замовлення патріарха, якому друїдські настрої українського суспільства заважають довести справу Леніна-Сталіна-Путіна в Україні до остаточної й незворотної перемоги?

Сергій Левитаненко, спеціально для УП