Облагать налогами надо общую стоимость работы

Зараз Тигіпко з Азаровим прагнуть узаконити репресивні протидії "конвертованій" зарплаті, неофіційній виплаті заробітку без сплати відповідного податку.

Не раджу робити таку "легалізацію" зарплати. Адже народ мудріший ніж влада й завжди зуміє протистояти любим репресіям влади.

Фізичний закон Ньютона про рівність дії протидії поширюється й на політекономію. Оплата всіх складових вартості праці є найголовнішою політикою в економіці.

Зарплата – штучна сума заробітку з податком, яку вигадали ще кріпосники при заміні натуральних податей на грошові податки – є основною складовою загальної вартості праці, оплаченої покупцем-роботодавцем. До податку із зарплати продавці працездатності не мають ніякого відношення, хоч і названі суб'єктами оподаткування в "найсучаснішому" неокріпацькому законі про податок з доходів фізичних осіб.

Фактично за нарахування та сплату податку із зарплати відповідає покупець-роботодавець, який зобов'язаний ще й сплатити податок із прибутку. А в ролі страхового посередника оплатити збори на обов'язкове державне страхування праці.

Але про страхування праці – іншим разом.

Пропоную податки із зарплати та прибутку замінити єдиним податком із загальної вартості праці – за єдиною ставкою й без ніяких звільнень.

З метою оподаткування загальну суму всіх складових вартості праці – заробітки працівників, податок, страхові збори та прибуток разом – необхідно визначати як додану тільки останньою працею вартість, що її додано за звітний період до вартості використаних результатів попередньої праці та вартості зносу засобів виробництва.

Суб'єктами підприємництва за завершений виробничий цикл додана працею вартість визначається перевищенням обсягу реалізації товарів над вартістю використаних результатів попередньої праці та вартості зносу. За менші від виробничого циклу звітні періоди додана працею вартість визначається сумою всіх складових вартості праці.

Покупці-роботодавці, які не є суб'єктами підприємництва, додану працею вартість теж визначають сумою всіх складових вартості праці.

Загальна вартість праці повинна стати найголовнішим об'єктом оподаткування, визначатися бухгалтерським обліком і фіксуватися державною статистикою.

Такий об'єкт оподаткування може визначати та підтверджувати обліковими документами будь-який покупець-роботодавець, якщо будуть ці документи.

З метою ухилення від оподаткування чимало суб'єктів підприємництва прагнуть не документувати реалізацію своїх товарів. Але ж реалізація кожного товару відбувається двома подіями – передачею товару й оплатою. А події фіксуються двома сторонами – продавцем і покупцем. Якщо отримання грошей продавець може приховати, то отримання товару покупець не зацікавлений приховувати. І навпаки: якщо витрати грошей покупець може приховати, то відсутність проданого товару в продавця ніяк не приховати.

Подвійний і двосторонній облік реалізації результатів праці гарантує більшу достовірність оподаткування загальної вартості праці порівняно з діючим оподаткуванням її складових, заробітку та прибутку. Платити в "конвертах" можна й за результати праці, але привласнювати без документу й використовувати результат не своєї праці недоцільно, нерозумно. А іноді буває й небезпечно.

Тільки ті покупці, які не є суб'єктами підприємництва, можуть не вимагати від продавця документ на придбаний товар, але ж такі покупці не сплачують податок із вартості праці.

Єдина ставка вилучення єдиного податку з вартості праці визначається на підставі аналізу досягнутого й бажаного співвідношення всіх витрат на загальні державні послуги до загальної вартості праці всіх працюючих у державі. Одночасно ставка нарахування цього ж податку на заробітки працюючих визначається співвідношенням усіх витрат на загальні державні послуги до загальної суми заробітку всіх працюючих у державі.

Такі співвідношення не мають ніякої залежності від особливостей покупців-роботодавців, тому не може бути ніякої диференціації ставки й ніякого звільнення від оподаткування.

Діючим ПДВ теж оподатковується додана працею вартість, але за нікому невідомими ставками. Адже вартість праці оподатковується в компанії з вартістю зносу, вартістю персональних державних послуг і вартістю тих товарів, які придбані в так званих неплатників ПДВ.

Без додавання праці не створюється жодного товару, тому неплатників ПДВ фізично не існує. Але ж ми від липня 1997 року граємось із цим азаровським запозиченням Шенгенської угоди про "безмитне" переміщення товарів між державами ЄС.

Критикувати діючий ПДВ уже остогиділо. Величезної шкоди завдає так зване "відшкодування ПДВ", яке виявилось злодійським перекачуванням значних сум ПДВ із кишень непричетних до експорту через держбюджет у кишені експортерів.

Задарма гроші з бюджету жоден чиновник не дозволить експортеру отримати. За останні 13 років відпрацьована читка система "відкатів". Це Клондайк для узаконеної корупції, та ще й під "патронатом" ЄС.

Якщо ввести єдиний податок із загальної вартості праці замість податків із зарплати та прибутку, то логічним буде й скасування проклятого ПДВ, змавпованого в ЄС.

Не треба дублювати економічні авантюри ЄС в оподаткуванні. Досить "стукати у двері" та проситися до ЄС. Треба свою економіку зробити такою, щоб Україну запрошували не тільки в ЄС. А для цього не треба поступатися суверенітетом на мито та візи.

Підступні "безмитність" і "безвізовість" зупинили чимало українських заводів. Тому імпорт став перевищувати експорт. Тому мільйони найактивніших українських громадян працюють не в Україні.

Окремо про малий бізнес.

Тут додана працею вартість оподатковується в складі обсягів продажу, що є несправедливим і провокаційним. Несправедливим – тому що не кожен і не завжди продавець дорогих товарів заробляє більше ніж продавець дешевих товарів. Провокаційним – тому що заінтересовує документувати не всі акти продажу.

У малому бізнесі доцільно так само оподатковувати загальну вартість праці, але визначати її перевищенням обсягу продажу над вартістю придбаних, а не використаних результатів попередньої праці. Це примусить кожного роботодавця збирати всі витратні документи.

Якщо загальна вартість придбань буде перевищувати обсяг продажу за звітний період, то це не свідчить про бездіяльність чи відсутність доданої працею вартості. Придбані товари – або ще не продані, або продані без документів. До з'ясування істини можливо оподатковувану суму вважати прожитковим мінімумом.

Надалі треба з метою контролю за сплатою податків декларувати отримання товарів, а не грошей. Декларуванню підлягає перевищення отримання товарів над офіційним отриманням грошей.

Взагалі отримання грошей не є об'єктом оподаткування. Воно лише примушує продавців ставати покупцями.

Анатолій Письменицький