Пост-демократия как вызов элитам

Україна, як і більшість країн постіндустріального світу, перебуває у дискурсах пост-демократії.

Відтак, класичні демократичні лекала продуктивні для неї фрагментарно, обґрунтованими є для локальних трендів і діють за спеціальних умов та обставин.

В політичному вимірі це означає, що ми маємо насправді наступне: і ПР, і БЮТ, і ФЗ, і КПУ – усі однакові, тому що їх головна задача, за великим рахунком, – це "продати майонез" в рекламних перервах чергового політичного ток-шоу.

І більше – нічого! Головний дискурс пост-демократії – тотальний інтерес транснаціональних корпорацій у всьому, навіть там, де це кумедно і потворно.

Цей інтерес настільки органічно увійшов у життя країн і окремих осіб, що людина починає вже "дихати" в інтересах ТНК.

Політтехнолог може думати, що "зараз я пишу "заказуху", а завтра напишу правду", але це – лукавство. Тому що і уява про правду вже нерозривно пов’язана з інтересами ТНК. Вона генерується ними. І головна "правда політтехнолога" – це бути "з тими, хто вирішує", отже – "продавати майонез".

Коли нам кажуть, що побудують дороги і мости, то слід розуміти, що хтось "продає майонез". Коли нам кажуть, що "Південний потік" – це добре, хтось теж "продає майонез". Льодовики Арктики тануть від того, що хтось "продає майонез".

Поняття "пост-демократія" у більшості авторів має переважно полемічний, ніж описовий характер. Для визначення терміну "пост-демократія" я послуговуватимусь ознаками, якими його наповнив англійський політолог Колін Крауч: "ми рухаємося до суспільства, в якому інтереси корпорацій будуть здійснювати на політику досить серйозний вплив.

Частково це пов’язано з наслідками глобалізації, частково – з розпадом класової структури суспільства.

В країнах, яким традиційно притаманна сильна демократія, основні права та свободи, швидше за все, збережуться і за нового режиму. Це і є пост-демократія. В країнах, де демократія ледве вигулькнула, права та свободи можуть навіть не почати розвиватись".

Особлива небезпека пост-демократичного устрою в країні зі слабкими демократичними традиціями і непевною історією правової держави, якою є Україна, полягає в тому, що власні та транснаціональні корпорації починають формувати соціальне замовлення суспільства, утримуючи його на рівні рефлексій, з одного боку.

З іншого, ці ж гравці інспірують політичні проекти, які виступають, нібито, інструментами вирішення і задоволення очікувань людей.

Насправді ж, уся суспільно-політична мізансцена розігрується для задоволення інтересів ТНК. І добре, якщо наслідком їх втілення не стануть глобальні екологічні проблеми, експансія дешевої робочої сили, або монополізація ринків.

Але, як показує досвід, без належного контролю і активної протидії з боку суспільства, все відбувається саме так.

Ця картина перестає бути страшною, якщо речі називати своїми іменами. Є закон Міхельса або "Залізний" закон олігархії": будь-яка соціальна система своїм природним трендом має формування влади "окремих", тобто олігархів.

Це означає, що у дворовій футбольній команді з часом формується ядро, яке визначає тактику гри (влада "окремих"), у садівничому товаристві з часом формується стійке правління, яке визначає діяльність товариства (влада "окремих").

У партіях все відбувається так само: згодом владу перебирають "окремі", і байдуже, правдами, чи не правдами це здійснюється.

Ось в чому полягає закон Міхельса. Тобто, ми приречені завжди перебувати в полі діяльності олігархічних структур і вступати з ними у взаємодію.

Раду цьому можна дати дуже просто: потрібно забезпечити зовнішній контроль над системою і звітність та відповідальність "окремих".

В наших умовах це означає: обрана влада залишатиметься в демократичних, а не "пост-демократичних" дискурсах, якщо існує потужний контроль суспільства.

Можна скільки завгодно говорити про відсутність демократії в Україні і намагатись її побудувати. Але при цьому слід розуміти, що стан суспільних відносин в країні вже перескочив стан демократії і являє собою її найнебезпечніший виродок – пост-демократію.

Колін Крауч, перераховуючи інструменти стримування ТНК, а відтак стримування негативних пост-демократичних тенденцій, зазначав значимість не тільки суспільства, ЗМІ і всеможливих спонтанних рухів та ініціатив, але й особливу роль еліт у такому протистоянні, стримуванні та координації діяльності ТНК до потреб людства.

Для початку визначимо поняття еліти – їх є надзвичайно багато, і формуються вони за різними ознаками та факторами. Мені найбільше подобається визначення еліти як сукупності людей, які розпізнають виклики (загрози) країні, народу, суспільству, особі, державі, і які беруть на себе відповідальність ці загрози подолати в ім’я країни, народу, суспільства, особи, держави.

Що таке нова еліта України? Це люди, які відповідають зазначеним критеріям. Отже: найголовніше завдання у створенні нової еліти України – це визначення і формулювання основних загроз країни, на основі об’єктивного, а не "пост-демократичного" (кон’юнктурного) аналізу.

Далі потрібно виявити людей, охочих до роботи.

Наприклад: як на мене, однією з найбільших загроз України є ризики індуковані світовою кризою, які ми завзято імпортуємо. Причиною фундаментальною, а не вторинною, світової кризи є не крах фінансових пірамід, а крах морального світу, його розпад.

Поки збочена доцільність – все заради прибутку, прибутку будь-якою ціною – буде стояти перед інтересами людини, світова економіка з кризи не вийде, як би не затягували паски бюджетам, і як би не переписували рейтинги країн.

Ми живемо в умовах збоченої доцільності, яку вже не можемо ні пояснити, ні осягнути. Це визначає майбутній занепад, тому що чорним апофеозом такої доцільності є війни та тероризм. Бо в цій доцільності нехтується цінність самої людини. Пост-демократія поставила доцільність перед людськими істинами.

Криза розпаду морального світу присутня і в Україні. Власність країни пройшла трансформації, але поле нових взаємних прав не чітке і не прописане. Відтак, реалізація своїх прав людиною обтяжена тяганиною, хабарами, психологічним виснаженням.

Успіх людини стає безпосередньо залежати від грошей, якими вона змушена відкупитись від недосконалого державного апарату, який замість створення суспільних благ, реалізує корпоративні інтереси.

В цих умовах суспільство, формуючи уяву про успіх, помилково в поле моральних настанов починає включати чужі для морального світу кількісні оцінки майнових, грошових статків, кар’єрні здобутки, вилучаючи з переліку найбажаніших складових успіху родину, здоров’я, друзів.

При цьому щастя ототожнюється з успіхом. Відтак стан душі (ірраціональне) починає визначатись станом "кишені" (меркантильне).

Людина втрачає засадничі орієнтири своєї координації у життєвому просторі, вона не може себе конституціювати інакше, ніж через кількісні грошові критерії, а отже, включається у тотальний супермаркет по "продажу майонезу". Відбувається дегенерація міри буття.

Усвідомлення цієї загрози дасть можливість сформувати нову еліту України.

Ця еліта повинна дійти спільних поглядів щодо: уявлення про світ; визначення епохи, в якій ми живемо; встановлення домінуючого суверенітету (еліт чи громадянина); природи влади; базисних понять (права людини, свобода слова, свобода віри тощо); співвідношення національного та глобального; співвідношення конституції та суспільного договору; співвідношення суспільства та еліт; питання зміцнення довіри і розвитку суспільного діалогу і так далі.

Але, найголовніше має полягати в тому, що існуюча домінуюча доцільність повинна бути підпорядкована загальнолюдським цінностям.

Слід розуміти, що завжди була, є і буде частина суспільства і влади, яка сама складає загрозу країні, народу, особі – це контреліта.

"Еліта", через яку впроваджуються пост-демократичні дискурси розвитку країни, і є саме такою "контрелітою".

Завдання нової еліти України – зупинити пост-демократичні тренди її розвитку через контроль суспільства над владою. Іншими словами: людям потрібно створити умови, коли вони почнуть жити "для себе", а не для того, щоб "продати чийсь майонез".

Я не пропоную відмовитись від ТНК, деякі питання краще них не може вирішити ніхто, я пропоную з ними домовитись.

Хто усвідомить це, почне робити і зробить, той і стане новою елітою України.

Без цього, усі ми – і хто пише, і хто читає – будемо продовжувати "продавати майонез".

Тому зараз, коли я милуюсь світанком на морі, у мене закрадається підозра, що хтось в цей час виписує чек, і суспільні та цивілізаційні блага, подаровані всім людям, починають використовуватись для "зв’язування" фінансових бульбашок, вигаданих окремими людьми.

Валентин Ткач, Чернівці, для УП