Полицейское государство в деталях, или что скрывается под номером 112

Однією з головних ознак "поліцейської держави" є втручання владного апарату у всі сфери приватного життя звичайного громадянина. На жаль, з кожним днем Печерські пагорби Києва продукують все більше різноманітних актів, які посилюють "поліцейську державу" в Україні.

У звичайних людей вже вимагають посвідчення особи щоб обміняти 1 USD, активісти опозиційних журналістських видань, громадських організацій та партій потерпають від постійних перевірок і допитів.

Грабіжницький Податковий кодекс продукує безкарність податківців у їхньому "спілкуванні" з малим та середнім бізнесом, а плодіння численних регуляторних актів дозволяє нібито законно репресувати неугодних підприємців, як, наприклад, сталося з славнозвісною компанією "ProstoPrint.

Звісно, антинародна влада не збирається на цьому зупинятися, й яскравим прикладом цього є нещодавнє прийняття в першому читанні законопроекту про систему екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112 проект №9074 від 26.08.2011.

Безперечно, введення єдиного номеру екстреної допомоги давно необхідне й призведе до полегшення надання допомоги людям при надзвичайних ситуаціях. Але, як зазвичай, "демон скривається в деталях".

Відповідно до частини 4 статті 6 та підпункт 2 пункту 2 Прикінцевих положень законопроекту, операторам центрів 112 надається право використовувати інформацію, що міститься в базах даних телекомунікаційних операторів, зокрема:

- для абонента фіксованого телефонного зв’язку – абонентський номер, прізвище, ім’я, по батькові, найменування та адресу;

- для абонента рухомого (мобільного) зв’язку – абонентський номер та місцезнаходження на момент здійснення екстреного виклику.

При цьому суб’єктів господарювання, які надають телекомунікаційні послуги, зобов’язано надавати щомісяця інформацію про абонентські номери фіксованого телефонного зв’язку, прізвища, імена, по батькові, найменування та адреси, що міститься в базі даних.

Якщо положення щодо рухомого зв’язку ще можна обґрунтувати, оскільки є необхідність дізнаватися місцезнаходження того, хто здійснює екстрений виклик (адже, телефонуючи з мобільного телефону людина цілком імовірно може й знати де саме вона знаходиться), то зміни, що стосуються абонентів фіксованого зв’язку є такими, що порушують права громадян.

Для чого державній структурі мати постійно оновлювану детальну базу даних фіксованих телефонних номерів з прив'язкою до особистих даних їхніх номінальних власників?

Очевидно, що державі стане ще простіше прослуховувати "неугодних" та влаштовувати проти них різноманітні провокації. Крім того, створюється правова основа для залучення в якості доказів, без жодних судових дозволів, данні пов'язані з ідентифікацією власників того чи іншого номеру.

(Звісно, схожі бази даних можна й зараз купити на "Петрівці", але ж докази отримані незаконним шляхом не можуть вважатись доказом в суді).

 Отже, висновок однозначний – це положення про фіксований зв'язок є черговим кроком в побудові "поліцейської держави", й має бути виключено з законопроекту.

Наступ на свободу простих громадян продовжується й на інших фронтах – перед парламентськими виборами влада будь-яким способом, будь-якою хитрістю намагається обмежити право громадян на мирні зібрання в столиці України.

Якщо це не зупинити, якщо закривати на це очі, наступним законопроектом може стати проект про обмеження права вільного вибору місця роботи або вибору місця проживання.

Поки що ми маємо право на вибір влади, й наступного року цим правом слід гідно скористатися, щоб не прийшлося в недалекому майбутньому користуватися правом на революцію.

Олександр Аронець, Аналітична служба ВО "Свобода", для УП