В Европу!

Останні події показали: з президентом Януковичем євроінтеграція України є неможливою. Його цінності – олігархічний феодалізм, його реальні дії – знищення демократії. Він – анти-Європа.

Янукович на коні тому, що ми, європейці, – слабкі: роз’єднані і розсварені, ховаємо за байдужістю свою лінь і уявлюване безсилля.

Існує потреба широкого громадського понадпартійного руху, що боротиметься за європейські стандарти. Боротьба за демократію – частина його дій. Ця стаття – пропозиція такого формату.

Цінності

Ми – за європейські цінності особистої і національної гідності, християнської етики, поваги до поглядів іншого, засудження тоталітаризму і авторитаризму. Ми – за європейський підхід до прав меншин без шкоди для більшості.

Ми хочемо європейського стандарту правосуддя і демократії. Нам потрібні європейські стандарти прозорості урядування, звіту влади перед виборцем і її контролю. Ми – за свободу совісті, свободу переконань, свободу преси.

Ми – за європейські економічні стандарти – гарантії прав власності, прозоре і справедливе оподаткування.

Ми – за європейську соціальну політику, за боротьбу з бідністю, за рівний доступ до освіти і медицини.

Ми – європейці, котрі подолають тягар української історії і об’єднають Європу.

Дії

Перш за все, це вихід з віртуального простору в реальний: почнемо з флеш-мобів (наприклад, 5 хвилин о 8:00 ранку перед робочим днем), а там і до пікетів і перформансів справа дійде.

Далі – взаємний захист і самозахист (наприклад, благодійні акції по збору коштів на лікування). Далі – масові маніфестації у вихідні дні.

По-друге, це онлайн-активності: створення всеукраїнської мережі спілкування, творення новин, портал "укралікс".

По-третє, це моніторинг: якісна підготовка майбутньої люстрації. Влада навіть не криється з тим, що її дії – незаконні, тому просто облікувати і готувати майбутні суди – це теж частина євроінтеграції України.

По-четверте, це спільний мозковий штурм щодо цікавих практик урядування, котрі на місцях виражають цінності Європи.

Основні активи

За нами – інтелектуальна і організаційна спроможність, позитивний і негативний досвід попередніх громадських активностей – від здобуття Незалежності, починаючи, і боротьбою проти незаконних забудовників, закінчуючи.

Ми – самодостатні, бо не потребуємо великих витрат на дорогу поліграфію, фальшивих учасників мітингів, високих зарплат організаторам чи проплачену рекламу в медіа.

Ми майже не витрачаємо коштів на зв’язок: онлайн-комунікація полегшує нам доступ один до одного.

Ми не матимемо єдиного лідера, а, отже, не дамо використати наш рух у вузькопартійних цілях. Мережевість буде силою горизонталі, яку неможливо перекинути чи обезголовити.

Протидія влади

Починаючи від Студентського Братства-1990, і закінчуючи сьогоднішньою опозицією, застосовується майже той сам спектр методів задля руйнування дії, деморалізації її учасників, конфлікту її ініціаторів і координаторів.

Перший спосіб – це засилання провокаторів для насильства, що позбавляє рух морального обличчя і дає право на застосування сили проти нього (9 березня 2001 року – найяскравіший приклад).

Другий метод – це "работа на разобщеніє": стравлювання Сходу з Заходом, лівих з правими, україномовних з російськомовними, православних між собою і з греко-католиками, багатих з бідними... Це відбувається щодня – і сьогодні теж.

Третій підхід – це технологічна медійна маргіналізація процесу до "руху геїв і лесбіянок" чи "боротьби за легалізацію наркотиків", що також має позбавити рух морального лиця і звузити його (конкретний приклад – "фашизація" "України без Кучми" за рахунок прапорів СНПУ в колоні).

Четвертий спосіб – точкові репресії по найініціативніших, для залякування активу і для організаційного послаблення руху.

Вестиметься індивідуальна робота з найбільш амбітними – представники спецслужб, шукатимуть слабкості і тиснутимуть на сім’ї учасників руху (можна згадати, як пресували Олеся Донія після студентського голодування у 1991-му).

П’ятий спосіб – боротьба на рівні інституцій. Це – зведення дії до партійного проекту, щоб перехопити тему чи авторитет дії, деморалізувати звичайних учасників; творення клонів для розпорошення сил і контролю частини з них (згадайте, як кололи Народний Рух України).

Підвид – перехоплення ініціативи і крадіжка бренду (маневр Каськіва щодо "Пори" початку 2005 року – підручниковий приклад).

Це – далеко не виключний список того, що може бути застосоване проти нас.

Головне джерело нашої сили – моральна чистота нового руху, єдність слова і дії.

Насамкінець

Цей рух не повинен стати партією. Його завдання – ввести Україну в ЄС: ознайомити українців з кращими напрацюваннями Об’єднаної Європи – і домагатися їхнього втілення на місцях і в державі; захищати європейські цінності, що вже втілені в Україні і прописані в українських законах; організувати масову громадянську підтримку євроінтеграції України.

Цей рух повинен чітко врахувати негативний досвід використання громадських активностей партіями і політиками, запропонувавши адекватний формат співпраці.

Цим текстом я не "винаходжу велосипед", а тільки підсумовую те, що вариться у головах сотень людей, у їхніх блогах (зокрема, у Фейсбуку Дениса Олейникова). Не претендую на якесь "авторство" – лише зводжу докупи здоровий глузд нашого часу.

Захистимо Європу в Україні – захистимо себе!

Остап Кривдик, політолог, активіст, для УП