Не добила нас власть - добьют общественные организации?

Среда, 26 октября 2011, 14:34

Чи дивились ви колись фільм "Руйнівник" – із Сильвестром Сталлоне в головній ролі? Легендарний "Роккі" опиняється в 2032 році в країні-утопії, де заради збереження суспільного здоров'я заборонені сіль, м'ясо, цукор і будь-які інші відносно шкідливі продукти.

Де немає свободи вибору, але панує загальний спокій під владою тирана. І де залишилося лише кілька сотень вільно мислячих людей, які змушені ховатися під землею й харчуватися гамбургерами з м'яса щурів – бо корів під землю не затягнеш.

Видається, що саме до такого майбутнього й рухається наша країна.

Під лозунгами суспільного здоров'я, фізичного чи морального, поповнення бюджету чи будь-якої іншої благої мети насаджуються заборони й обмеження, які на практиці лише заганяють мислячих, активних людей у підземелля апатії.

Павло Шеремета, який нині консультує прем'єра Малайзії, під час нещодавньої зустрічі блогерів з українським прем'єром Азаровим сказав мудру річ: "Творча і креативна енергія мільйонів українців, яка зараз виливається в песимізм, в блоги, у Facebook, а колись може до речі вилитися в ще один Майдан – могла б политися в бізнес, в конкуренцію на світовому ринку!"

Але 152-е місце в світі за рейтингом Світового банку щодо легкості ведення бізнесу говорить саме за себе: стимулів для спрямування цієї енергії в бізнес-русло в Україні не створено. Проте для тих, хто займається бізнесом, мало не щотижня створюються нові заборони й нові проблеми.

Величезними зусиллями ми відстояли минулого року спрощену систему оподаткування, обліку й звітності. Систему, на якій працює більше 6 мільйонів українців, яка дає можливість не залежати від держави й створювати робочі місця, мало не зрізали під корінь.

Може, просто цій владі така незалежність від держави непотрібна?

Цього року 127 тисяч приватних підприємців зникло, не витримавши додаткової сплати соціального внеску і заборони співпрацювати із середніми і великими підприємствами.

Дякуємо, Миколо Яновичу – це результат Вашої роботи.

Сьогодні стосунки з контролюючими органами – це цирк абсурду.

По-перше, значна частина стандартів створена ще в 1930-40-х роках. Від мене, наприклад, санітарна служба досі вимагає наявність хлорки у вбиральні, "Доместос" їх не влаштовує.

По-друге, починаючи з 2010-го, різко зросло бажання перевіряльників зняти бодай 51 гривню – 3 неоподатковуваних мінімумів – штрафу. Як зізнаються вони самі, у них є "план по штрафах". Спочатку в Україні пишуть ура-оптимістичний бюджет, а потім діри в ньому латаються штрафами.

Але мене особисто найбільше дратує, коли додаткові проблеми створює не держава – до цього ми вже звикли, – а так званий третій сектор.

Люди, які, перепрошую, за все своє життя не побудували навіть собачої буди, раптом стають "уповноваженими" суспільства з питань суспільного блага.

Уповноваженими, яких ніхто ні на що ніколи не вповноважував.

От елементарний приклад. В одному обласному центрі я тримаю два невеличких ресторани. Працює два десятки людей. Ті, хто хоча б трохи займався цим бізнесом, знають: в Україні десь половина новостворених ресторанів банкрутує й закривається ще на першому році роботи. Не витримують податків, уваги контролюючих органів, зростання комунальних тарифів, а для цього року це дуже значна проблема, подорожчання продуктів харчування.

Ми витримали.

Але цієї осені нам готують новий сюрприз – з подачі кількох громадських організацій у ресторанах можуть заборонити палити. І я впевнений, з огляду на той мікс авторитаризму й популізму, який панує в нашій країні, – цю заборону таки запровадять.

Більше половини моїх клієнтів палить. Я не схвалюю цієї звички, але це звичка клієнта, з якою я маю рахуватися. Чи стануть ці люди палити менше, якщо буде ця заборона? Дуже сумніваюся. Так само як вони не стали палити менше на автобусних зупинках, у поїздах чи в інших публічних місцях, де паління офіційно вже не перший рік заборонене.

Проте в перевіряючих органів з'явиться непоганий привід аби тягнути з мене додаткові штрафи й хабарі.

Бо в Україні будь-яка заборона й будь-яке обмеження – дорівнює корупції.

А якщо я буду сумлінно виконувати нову заборону – втрачу клієнтів, а за ними – і весь свій бізнес.

До речі, у згаданому мною фільмі, в утопії-2032 після заборони всього потенційно шкідливого у світі залишилася лише одна мережа ресторанів – американський фаст-фуд "Тако Белл", у європейській версії фільма – піцерія "Піцца Хат". Політика заборон в ім'я суспільного блага призвела врешті решт до монополії й тоталітаризму.

От і виходить – з одного боку, б'є влада, з іншого – громадські організації. Перші хочуть податків і хабарів, другі – женуться за західними грантами.

Я не проти. Заробляйте. Але навіщо це робити за рахунок мого бізнесу й за рахунок людей, які в мене працюють?

Я не розумію, чому в Україні такі речі намагаються регулювати заборонами?

На мій погляд, їх мають регулювати ринок і клієнт. Якщо клієнту щось не подобається – їжа, обслуговування або тютюновий дим у залі – він просто більше в цей заклад не повернеться.

Це розуміють у Європі, тому в більшості країн ЄС такої заборони немає. А там, де вона існує, наприклад, у Греції, її масово не виконують.

Саме на свободі вибору ґрунтується демократія. Саме свобода вибору є основою ринкової економіки.

Прикро, що цього не розуміє українська влада. Соромно, що цього не розуміють і окремі "представники" українського суспільства.

Сергій Андрієнко, бізнесмен, ресторатор, спеціально для УП



powered by lun.ua

Украинское мебельное чудо. Что изменит законопроект "О рынке древесины"

Как изменится бизнес-модель грузовых перевозок УЗ в 2022 году

Дневник Скотта: Бонз сожрал очки Кристофера

"Подвижная" недвижимость, или Кварталы идут на реконструкцию

Почему нулевая ставка НДС на продукты – это плохая идея

Как держать себя в тонусе в 40 лет?