Очень личное. После Майдана

78 просмотров
Понедельник, 21 ноября 2011, 19:45
Ирина Геращенко
уполномоченный президента по мирному урегулированию конфликта в Донецкой и Луганской областях, первый вице-спикер Верховной Рады

В моєму архіві немає жодної фото, де я - на Майдані. Хоча кожного дня з 21 листопада, коли пізно увечері почали встановлювали перші намети, до 3 грудня, коли ми зустрічали рішення Верховного Суду радісним салютом, щодня була там. Біля сцени щовечора збиралося з сотню журналістів, які терзали нас з Танею Мокріді питанням: коли буде Ющенко, чи є новини, чи будуть коментарі. Навіть не знаю, кого там було більше - українських чи зарубіжних колег.

Росіяни нам заздрили і не приховували зачарування зимним Майданом; естети- японці робили великі очі від захоплюючого контрасту білого снігу і веселого помаранчевого буйства; німці і французи раділи, що щодня мають прекрасну картинку мирної революції; американці дивувалися, що так багато молодих українців знають англійську; наші були сповнені надії, просили зі сцени пробачення за "темники" і щиро вірили, що більше ніколи не брехатимуть українцям; гарячі грузинські хлопці емоційно вимагали екшену, походу на АП, захоплення ЦВК " чэго- то такого, красывого"; білоруси просто плакали. 

Володимир Філенко і Тарас Стецьків подарували мені смішну шапку - українські дизайнери, що якось заїхали в наш офіс з мішками помаранчевого теплого грузу, попросили з того пухнастого вороху витягти собі симпатичний светр і шарф. Всі ці речі й досі заряджені особливою енергетикою, але поки що я не наважуюся одягти їх знову. Хоча сьогодні всім нам дуже і дуже холодно.

Не можу точно відновити в пам'яті той момент, коли наша єдність і віра, наше братство та переконання дали тріщину. Чи це сталося в момент розподілу посад, чи тоді, коли хтось "прозрів", що влада добре конвертується. Чи в злу хвилину, коли у вчорашніх соратниках побачили конкурентів й увірували, що Майдан - то їх, а не людей, дітище і заслуга. 

Колись в наших кабінетах висіли фото Майдану. Усміхнені обличчя людей щоранку дарували настрій, нагадували про обіцянки і змушували працювати до ночі, бо ж нам повірили. Можливо, зрада Революції сталася тоді, коли ці фото стали просто предметами інтер'єру, а не енергетичними оберігами, що мали змінити затхле повітря урядових приміщень? 

Я не можу точно встановити момент, коли перестала впізнавати декого з " наших". Коли дивні метаморфози спотворили тих людей, яки вміють бути мужніми, розумними, іронічними, і які збиралися змінити Україну на краще?

Я й сама десь розгубила ту віру, майже юнацький ідеалізм і романтизм помаранчевих днів. І навряд чи їх можна повернути, бо не знаю, чи можна ще комусь так повірити? Єдине, що залишається незмінним - це захоплення Майданом. 17 днів ми жили в іншій країні, якою пишалися і якою захоплювався світ. 

ВА і ЮВ щиро підтримували одне одного. Вона, як і всі ми, дуже боялася за нього, вболівали, щоб він вистояв, аби йому вистачило мужності, сил і здоров'я, щоб він поменше дивився в дзеркало, яке було безжалісним. А він міг розраховувати на кожного з нас, знав, що ми готові працювати по 18 годин на добу, нічого не боїмося, віримо в нього. 

Худющий Луценко (худий як зараз, за гратами) ніколи не втрачав оптимізму, мудрий Безсмертний "остужував" гарячі голови Стецьківа і Філенка. "Важковики" Порошенко, Третьяков, Мартиненко, Турчинов, Червоненко додавали штабу впевненості, що з цими хлопцями програш неможливий. Тарасюк і Рибачук майже забули українську. Здавалося, весь світ хотів мати більше інформації з України, і вони взяли на себе зовнішні комунікації.

Це була яскрава і професійна команда, що мала всі шанси стати найкращим українським урядом. 

Та за короткий час команда розкололася на "любих друзів" і "любих моїх", а ВА і ЮВ, які ще вчора в один голос переконували світ підтримати мирну революцію, тепер поїхали по світах хаяти одне одного, кожним своїм словом вбиваючи цвях в граніт Майдану. Це були кроки до поразки кожного з них, але найстрашніше - поразки Помаранчевої революції як Ідеї і Явища. 

Ми разом не змогли їх зупинити; навпаки, команди змагалися в накручуванні своїх лідерів, вкладаючи у вуха ВА і ЮВ найжахливіші історії про підступність і зраду. Всі слова матеріальні, - врешті решт, підступність і зрада стали правдою.

Колишні соратники стали заклятими ворогами, і навіть коли Вона опинилася за гратами, це не змінило Його обвинувачувальної риторики. Хоча Майдан вимагав єдності і цей розкол між двома особистостями став тектонічним, спровокувавши в Україні виверження донецького вулкану.

І сьогодні, коли Юра і Юля за гратами, комусь здається, що страх сковав і Майдан. Він сьогодні виглядає сірим, а переможно-радісний помаранчевий колір не в тренді сезону. 

Та чомусь вірю, що це - тимчасово. Ми не маємо права розчаровуватися в Майдані. Так, все, що сталося потім, потребує серйозного аналізу й самокритичності, переосмислення і звернення до людей за прощенням.

Постмайданний період став ерою розчарування і втрачених надій, ми всі разом несемо за це відповідальність. Кожен - в міру своєї посади, роботи, дій, моральності.

Сьогодні я б набагато критичніше і вимогливіше ставилася до всього, що відбувалося в Україні з 2005 року. І до кожного, кого віра і підтримка людей, завели у високі кабінети. Але жодної хвилини не розчаровувалася у листопаді 2004-го. Тоді ми зупинили авторитаризм, вірніше, лише призупинили, відтермінували його наступ. 

Тексти про Майдан завжди виходять патетичні і емоційні. Мабуть, тема така, що як би не намагався уникнути пафосу - то неможливо. Та й навряд чи потрібно стидатися цієї патетики. Листопад 2004 року нехай на певний час, але зробив нас кращими. Хочеться вірити, що ті спомини навіть в найцинічніших людях пробуджують залишки совісті. 

Відео з 2004 року:

"Яєчний теракт" проти кандидата Януковича 

Мєдвєдєв їсть із рук Януковича

Помаранчева революція: 20 відео, які запам'яталися

Янукович обзиває Ющенка. "Он трус и трепач"

І, насправді, той самий Янукович з провінційного чиновника, визначеного кимось там у високих кабінетах майбутнім президентом, сформувався як політик саме під час Майдану. Між другим і третім туром він шукав підтримки у своїх прихильників і, можливо, вперше в житті виходив до непідготовлених аудиторій, де його любили і співчували. Які готові були підтримувати його так само щиро і віддано,до кінця, як помаранчевий Майдан - Ющенка.

Шкода, що Янукович теж втратив цю ниточку - зв'язок зі своїми виборцями і сьогодні задовольняється штучним сурогатом "одобрямсу" звезених, кон'юнктурних чиновничих залів. Адже політику, особливо якщо він претендує на роль лідера, потрібна справжня любов і підтримка. Тільки вона може спонукати його якщо не на подвиги, то принаймні, на справи. 
Звезти, купити, примусити можна тільки натовп. Майдан - ні! 

P.S. Принагідно, дорогі колеги, якщо в когось є наші спільні фото з Майдану - буду щаслива мати таку в своєму архіві. Сьогодні - особливо. 

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Реклама:
Информационная изоляция Донбасса или Еще один "грех" Facebook
Почему невозможно таргетировать рекламу в соцсетях по всей Украине (укр.).
̶Н̶е̶ для прессы. Почему Раде следует восстановить прозрачность
Как Банковая планирует дальше блокировать назначение Клименко руководителем САП
Руководство страны может попытаться использовать ручную комиссию сейчас, затянув назначение Клименко на несколько месяцев и переиграть уже даже утвержденные результаты (укр.).
Кредиты и ипотека во время войны
Как государство поддерживает тех, у кого есть кредиты в банках и что делать, чтобы не допустить массового банкротства после войны? (укр.)
Зеленое восстановление транспорта: удобно для людей
Какие принципы следует учесть при восстановлении городов, чтобы улучшить систему общественного транспорта? (укр.)
Запустите малую приватизацию в условиях войны. Что для этого нужно?
Зачем возобновлять процесс приватизации во время войны? (укр.)
Оккупанты воруют украинское зерно: поименный список мародеров
Кто помогает вывозить и какие компании покупают у россиян украденное украинское зерно? (укр.)