Московские уроки для Украины

13 просмотров
Вторник, 27 декабря 2011, 15:30
Александр Голубов
агентство политической аналитики Виталия Портникова

24 грудня на проспекті Сахарова у Москві пройшов вже другий по-справжньому масовий мітинг проти фальсифікацій на виборах у Держдуму Росії. І хоча кількість людей була навіть більшою, ніж на Болотній площі два тижні тому, помітно, що ейфорія перших за довгі роки кроків до свободи вщухає, стикаючись з об’єктивними проблемами.

І експерти, і пересічні учасники мітингу у статтях, блогах та постах в соціальних мережах майже в унісон звертають увагу на ці труднощі, попереджаючи, що попереду ще довгий шлях, з якого дуже легко піти у невірному напрямку.

Розуміючи той факт, що і в Україні поступово складаються передумови для масових протестів схожих на російські, варто звернути увагу на ці проблеми та зрозуміти можливі шляхи зменшення ризиків, які з цими протестами пов’язані.

І одночасно спробувати запропонувати кроки, які були б здатні збільшити конструктивний потенціал масових народних виступів.

Для скептиків, які вважають, що московський сценарій Україні "не світить", слід зауважити: є щонайменше декілька досить вагомих аргументів на користь повторення саме цього сценарію.

Хоча б те, що каталізатором подібних протестів стануть парламентські вибори, які, і у цьому вже майже ніхто не сумнівається, не обійдуться без масових фальсифікацій.

Підтримка партії влади падає надзвичайними темпами по всій країні, у тому числі, і у тих регіонах, які ще деякий час тому пов’язували усі свої надії на заможне життя саме з Януковичем.

Але найголовнішою схожою рисою буде відсутність реальних політичних альтернатив владі. Швидше за все, люди виходитимуть на вулиці не за своїх обранців, а за своє право вибору.

Про те, що український народ зможе консолідуватись виключно "проти", а не "за" свідчать рейтинги опозиційних сил, які, всупереч звичайній у таких випадках практиці, не ростуть одночасно з тим, як криві влади на графіках соціологічних опитувань падають вниз.

І як раз ця відсутність альтернатив і є однією з найсерйозніших проблем, з якою стикнулися більшість бажаючих зміни політичних практик у сучасній Росії.

З одного боку, принцип "за кого завгодно, окрім Єдиної Росії" і дозволив відбутися протестам, адже саме він показав реальний рівень підтримки влади і створив мотивацію для пасивних раніше росіян виходити на вулиці та захищати свої права.

Але тепер, коли справа дійшла до мітингів, овації зривають письменники і телеведучі, а не представники комуністів або інших партій, чиї голоси було вкрадено.

І ситуація, коли громадяни не бажають делегувати повноваження жодній політичній силі є свідченням ще більш глибокої політичної кризи, ніж ситуація, коли влада ці повноваження не хоче віддавати.

Відтак успіх в цілому залежатиме від того, наскільки швидко та ефективно росіяни зможуть самоорганізовуватись для більш складних дій в разі, якщо масові акції протесту змусять можновладців піти на поступки.

Не менш важливим питанням є те, що буде, якщо влада просто ігноруватиме вимоги протестуючих.

Що робити людям, якщо третій або четвертий поспіль мітинг пройде без особливих успіхів? Як вести себе, якщо влада просто чекатиме, поки пара вийде в свисток?

У такій ситуації є два протилежні за своєю суттю варіанти розвитку подій, які можуть поставити усе починання під загрозу.

З одного боку, гнів людей може дійсно зійти нанівець, і тоді російська влада, окрім самоочевидного вичерпання конфлікту, отримає на руки індульгенцію від власного народу.

Адже тепер називати мітинги на Болотній площі та проспекті Сахарова "бунтом Інтернет-ховрашків" можна буде з повним правом. І суть процесу буде повністю перекреслена несерйозним ставленням до нього з боку самих протестувальників.

Але такий варіант є маловірогідним.

Враховуючи те, як "ховрашки" розправляють плечі, і те, що кількість учасників поки що тільки росте, відсутність зворотної реакції з боку влади може призвести лише до радикалізації настроїв у натовпі.

І у такому випадку слова Навального про те, "що ми поки що не йдемо брати Кремль" набувають погрозливих ноток.

Тільки треба розуміти, що подібна радикалізація, навіть якщо вона не перетвориться у конкретні насильницькі дії, а почне декларуватися на рівні лозунгів, вже дасть для путінського режиму підстави звинуватити мітингуючих у замаху на силове  антидемократичне повалення режиму.

Уявити собі "документальний фільм" на російському телебаченні, у якому промови Навального перебиваються кадрами "оперативної зйомки ФСБ з лігвища терористів", погодьтесь, досить неважко. І дивуватися, що за гратами опинився, наприклад, Нємцов, а не сам Навальний, що загадковим чином встигне втекти до Лондона, також ніхто не буде.

Ще однією проблемою експерти називають той факт, що більшістю протестувальників є умовний середній клас, передусім таких міст як Москва та Санкт-Петербург.

Забезпечивши свої базові матеріальні потреби, ці люди вимагають від влади чогось більшого: перспектив для самореалізації, можливості для проявлення власної ініціативи, реальної участі у політичному житті.

Але для більшості російського населення ці потреби ще далеко не так важливі, адже для тих, хто живе у набагато менш забезпечених регіонах країни, виживання є набагато більш нагальною проблемою, аніж політичні ігри столичних "мажорів".

Втім, досвід акцій протестів у тоді ще радянській Москві 1991 року свідчить, що активне московське населення здатне впливати на події на загальнорадянському рівні.

Набагато важливішим є той факт, що демократизація радянського управління призвела до краху територіальної цілісності СРСР.

І зараз прихильники демократії мають усвідомити, що досягнення цієї мети обов’язково викличе подібні тенденції і у Росії, де авторитарний режим Путіна зміг заморозити на певний час проблеми багатьох регіонів.

Але вони обов’язково набудуть актуальності разом із початком функціонування реального демократичного устрою.

Оглядаючись на усі перелічені проблеми, спробуємо знайти хоча б приблизні рецепти їх вирішення, в разі, якщо подібні виклики постануть перед українцями.

Як вже зазначалося, рано чи пізно протести почнуться і в Україні. І українське суспільство, враховуючи сумний досвід із кумирами Майдану, має усвідомлювати, що відповідальність за успіх подібних історичних шансів має нести саме воно, бо в іншому разі, шанс буде використано тими, хто зможе обернути його на власний, особистий зиск.

Цілком зрозуміло, що в багатьох повна безальтернативність сучасного українського політичного поля може викликати зневіру у шансах на будь-який успіх, а заклик голосувати "за кого завгодно, окрім Партії регіонів" видаватиметься шляхом в нікуди.

Але лише повернення політичної конкуренції у життя українців може створити ті умови, у яких вони зможуть формувати ті політичні сили, які будуть задовольняти їх інтереси і впливати на тих політиків, які знаходяться при владі на даний момент.

Тому протестне голосування є єдиним виходом з ситуації що склалася. І росіяни його вже знайшли.

В залежності від того, який сценарій впливу на владу здається ефективним, варто вже зараз робити перші спроби започаткувати політичні партії, або громадянські рухи, головною метою яких була б реальна політична діяльність, а не маскування інтересів кримінально-олігархічних угрупувань.

Перетворень на краще не варто очікувати, доки не змінимо закономірність, згідно якої бізнесмен, отримавши посаду у владі, починає створювати політичну силу під себе, аби забезпечити собі подальше врощення у владу з мотивів розширення власного бізнесу.

Замість цього маємо створити нормальний механізм, коли люди утворюють політичні партії, керуючись спільними переконаннями, і лише тоді обирають лідерів серед найздібніших серед себе, аби делегувати їм можливість обійняти владні посади.

Власне, лише такий механізм і є партією у класичному західному розумінні цього слова.

Не варто боятися того, що влада не буде слухатись вулицю. Питання стоїть лише у кількості людей, які на цю вулицю вийдуть.

Навіть якщо Янукович вирішить розігнати мітинг, то він буде спроможним зробити це лише з трьома тисячами осіб. Побачивши перед собою трьохсоттисячний натовп, ніхто не насмілиться виконувати наказ по розгону демонстрантів, навіть якщо в когось вистачить дурості його віддати.

І тут Майдан може бути прикладом вдалого досвіду українців, що свого часу вже спромоглися довести цю просту теорему.

Питання територіальної цілісності, яким так люблять лякати українців, попереджаючи про небезпеку будь-яких конфліктів із владою, на відміну від Росії, тут є штучним. Навіть неоднорідний та у більшості своїй двомовний український народ має набагато більше спільного, ніж намагаються йому довести.

І найголовніше – у будь-якому регіоні країни нікому не подобається те, що відбувається зараз. Для будь-якої нормальної людини небажання бути скотом є набагато більш суттєвим приводом для об’єднання, ніж любов до певних історичних особистостей та мова, якою зручніше спілкуватися у побуті.

Говорячи про невідворотність процесів, які чекають на Україну так само як і на росіян, треба відкинути зайві ілюзії та зрозуміти, що всі вони дійсно означають лише початок довгого болісного шляху, на якому неодмінно очікують і поразки, і розчарування.

Але ці поразки є неодмінною складовою історичного розвитку, і, на жаль, "проскочити" їх не вийде.

Але народ здатен пришвидшити цей процес, щоб встигнути побачити плоди власних зусиль. І вчитися цьому краще на чужих помилках, бо своїх вже наробили достатньо.

Олександр Голубов, для УП

powered by lun.ua
Капитолий. Начало реванша Трампа
Дональд Трамп не сдастся сейчас, поскольку намерен баллотироваться на следующих президентских выборах. (укр.)
Заработать на смертях: как нас лишили мировой вакцины в 5 раз дешевле
Три доллара заплатила Всемирная организация здравоохранения за вакцину, закупку которой в ручном режиме сорвал министр здравоохранения Максим Степанов. (укр.)
Настоящая цена меха норок: история одного расследователя
В конце сентября 2020 польский Сейм (нижняя палата парламента) провел историческое совещание по вопросам правовой защиты животных в Польше. (укр.)
Изменил ли Национальный банк свою политику на валютном рынке
По какому принципу НБУ будет выходить на рынок с валютными интервенциями и как будет влиять на курс. Что изменилось в новой стратегии? (укр.)
Торговый фокус с лесом: друзьям — все, а обществу — ничего?
Почему торговля необработанной древесиной происходит на закрытых "аукционах" и без конкуренции. (укр.)
Дело генерала Назарова - сигнал, который нельзя игнорировать
Дело Назарова как потенциальный прецедент для военного судопроизводства Украины и свидетельство неурегулированности ключевых вопросов военной юстиции. (укр.)
Демократия и некомпетентность
Почему Аристотель не доверял демократии как форме правления, в чем заключаются недостатки последней и что это значит для современной Украины. (укр.)