Разум

151 просмотр
Четверг, 22 марта 2012, 11:14
Юрий Шеляженко
для УП

Бідні, бо дурні. Дурні, бо бідні.

Так кажуть у народі. Тож головна причина наших проблем добре відома.

Питання в тому, що робити із цією дурістю. Є два традиційних підходи до означеної проблеми.

Перший – любити дурість.

Цей підхід був популярним у середньовіччі, за доби феодалізму. Читайте "Похвалу глупоті" Еразма Роттердамського.

Руїна триває дотепер, як влучно зауважили брати Капранови.

Згадайте, що ви сьогодні "лайкали" у Фейсбуці. До речі, як зветься один із найпопулярніших розважальних інтернет-ресурсів про політику?..

Дурість у нас вважається нормою.

Люблять не розумних, люблять нормальних.

Розумних, навпаки, ненавидять. За ненормальність.

Спробуй казати й жити не так, як усі – почуєш: "дуже розумний", "розумний знайшовся", "нам розумних не треба".

Кожна фраза – комплімент, від якого плакати хочеться.

Розруха в головах, казав професор Преображенський. І тільки наполеглива самоосвіта кожного свідомого українця допоможе здолати головну руїну.

Отже, другий підхід – учитися бути розумними.

Бути розумними по суті, не тільки по формі. Ефективно розвивати й реалізувати свої можливості та ресурси.

Не мавпувати чужий розум "культами карго", на зразок "економічних реформ" чи "громадянського суспільства" за чужі гроші.

Жити власним розумом.

У своїх судженнях прислухатися до внутрішнього голосу розуму та совісті, не оглядаючись на "єдино правильну точку зору" від улюблених авторитетів і авторитетних улюбленців.

Абстрагуватися від любові та ненависті.

Поважати інакомислячих, незважаючи на гнів. Критично ставитись до "своїх", незважаючи на любов.

Бачити очевидне, не ігнорувати факти.

Вірити в міру розумного.

Свого часу я написав для "Молодої нації" нарис про те, що всі популярні протестні рухи в Україні є консервативними в гіршому сенсі цього слова. Вони спрямовані на консервацію існуючого стану речей, бо не мають позитивної програми чи, у кращому разі, спрямовані на просте самозбереження.

Першу скрипку в протестній симфонії грає влада, її "революція згори".

Парадоксально, але найпомітніші бунтарі та революціонери – це люди, які не хочуть і не вміють жити по-новому. Це банальна мімікрія, маніпуляція з емоціями людей. Іноді й самообман.

Як довели соціологи, в Україні найбільш впливовими інституціями є церква та ЗМІ.

На мою думку, це пов'язано з тим, що вони торгують найпопулярнішими товарами: церква – любов'ю, ЗМІ – гнівом.

На любові та гніві заробляють гроші, політичний капітал, авторитет.

Гроші, до речі – це еквівалент того, що ми виробляємо.

Тому ми гніваємось на багатство. Для одних гроші означають любов, і вони ревнують, бо багатим дісталося більше любові. Інші монетизують свій гнів, зневажаючи чужий труд при його відчуженні для подальших спекуляцій.

Перевиробництво дурості спричиняє інфляцію. І навіть така потужна структура, як Міжнародний Валютний Фонд, не зможе довго рефінансувати нашу дурість.

Рано чи пізно шило вилізе з мішка, як сталося в Греції – від давніх мислителів якої, до речі, ми отримали в спадок апологетику любові.

Усупереч здоровому глузду, перевиробництво гніву та любові в Україні майже не знецінює ці товари. Можливо, тому що росте попит.

Гнів та любов, а також блеф, замішаний на них, успішно витісняють усі інші цінності з усіх сфер людського життя.

Це означає, що реальних цінностей у житті українців стає все менше. Емоції скороминущі. Зусилля, вкладені у вираження емоцій, не є інвестицією в майбутнє.

Люблячи без розуму, убиваємо себе. Адже про любов судять по її плодам.

Любов двох людей не є справжньою, якщо не створюється сім'я, якщо не виховуються діти. Кохання поза сім'єю є розпустою.

Любов однієї людини до самої себе є справжньою лише в сполученні з розумом, коли людина любить жити, трудитися, творити добро. Самолюбство без розуму є тупим егоїзмом.

Чому тоді ми підміняємо громадське життя колективними оргіями гніву та любові, заздалегідь знаючи про безплідність голих емоцій?

Чому у вітчизняних корпораціях платять за лояльність, а не за якість роботи?

Чому легко зібрати групу за інтересами, особливо протестну – але до справжніх діл охочих жменька?

Чому будь-яка українська влада більше шукає винних, ніж працює?

Чому ставлення українців до держави вимірюється її "соціальністю", платою з бюджету за любов?

Чому на міжнародній арені Україна поводиться, як мале дитя: вимагає любові до себе замість посилення власної конкурентоздатності?

Відповідь на ці питання проста: ми занадто багато любимо себе й гніваємось на себе, але не міняємо себе.

Треба самовдосконалюватись.

Поки ми судитимемо про добре й погане відповідно до почуттів гніву та любові, доти залишатимемося злиденними рабами своїх примх.

Будьмо ж розумними, адже це й означає бути людьми – Homo Sapiens.

Юрій Шеляженко, редактор газети "Правдошукач", спеціально для УП

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Реклама:
Информационная изоляция Донбасса или Еще один "грех" Facebook
Почему невозможно таргетировать рекламу в соцсетях по всей Украине (укр.).
̶Н̶е̶ для прессы. Почему Раде следует восстановить прозрачность
Как Банковая планирует дальше блокировать назначение Клименко руководителем САП
Руководство страны может попытаться использовать ручную комиссию сейчас, затянув назначение Клименко на несколько месяцев и переиграть уже даже утвержденные результаты (укр.).
Кредиты и ипотека во время войны
Как государство поддерживает тех, у кого есть кредиты в банках и что делать, чтобы не допустить массового банкротства после войны? (укр.)
Зеленое восстановление транспорта: удобно для людей
Какие принципы следует учесть при восстановлении городов, чтобы улучшить систему общественного транспорта? (укр.)
Запустите малую приватизацию в условиях войны. Что для этого нужно?
Зачем возобновлять процесс приватизации во время войны? (укр.)
Оккупанты воруют украинское зерно: поименный список мародеров
Кто помогает вывозить и какие компании покупают у россиян украденное украинское зерно? (укр.)