Ще не вмерла...

18 просмотров
Вторник, 27 марта 2012, 17:30
Сергей Щетинин
для УП

Ще не вмерли в Україні ні думка, ні розум, ні воля,
а як Бог дасть, усміхнеться в Україні і народу доля.

Так сталось, що провідники новітньої України так і не спромоглись досі запропонувати своєму народові загально прийнятну модель сучасної держави. Розмов про це було занадто багато, а результату – жодного. От і бідкаємось, шукаючи, хто, де і як свою Атлантиду.

Особисто я переконаний: пошук цей не має результату. Адже ментальна уява народу про модель держави, у якій хотіла б комфортно жити його переважна більшість – діаметрально відрізняється від уяви його переважної меншості, яка, нажаль, узурпувала й досі тримає абсолютну владу для визначення та запровадження такої моделі.

І виходить, що той, хто має право за Конституцією, формально, визначати та змінювати модель держави – а це саме народ – не може цього зробити. Бо в його розпорядженні відсутній законодавчий механізм реалізації цього формального права, який йому не дають мати ним же, народом, обрані державні органи та вищі посадові особи.

Отаке собі виходить парадоксальне українське суспільно-політичне коло.

І хтось, колись має це коло розірвати...

*   *   *

22 лютого 2012 року Вищий адміністративний суд порушив справу № П/9991/68/12 за моїм позовом, який був поданий ще у вересні 2007 року, а тому передували неодноразові звернення до президента.

Це справа про встановлення в судовому порядку відповідальності президентів Кучми, Ющенка та Януковича за неодноразову незаконну зміну Конституції впродовж 2004-2010 років.

Це перший, але необхідний крок на шляху встановлення винних та їхньої відповідальності за найтяжчій злочин проти народу й держави Україна – неодноразову зміну конституційного ладу та узурпацію права народу встановлювати й змінювати державний лад.

На сьогодні загально відомо, що в зазначений період часу в Україні президентсько-парламентський державний устрій був змінений на парламентсько-президентський. У вересні 2010 року відбулась зворотна зміна конституційного ладу в Україні, і здійснив її в цей раз КСУ, теж усупереч установленому Конституцією порядку.

У підсумку, Україна змушена майже десять років жити по не легітимній Конституції, при законодавчій вакханалії, з ручним, вибірковим застосуванням законодавства владою.

Разом із тим, залишаються без правової, установленої в судовому порядку, відповіді на два головних питання з піднятої проблематики:

1. А чи правомірно й законно здійснювались такі доленосні для українського народу зміни Основного Закону? І, чи не мала місце в діях тих, хто змінював конституційний лад, кримінальна складова?

2. Хто персонально в тому винний, і чи будуть винні встановлені, і, чи понесуть вони встановлене законом покарання?

Щодо законності та правомірності згаданих дій влади – половину відповідь дав КСУ у своєму рішенням від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010, коли відмінив конституційну реформу 2004 року в зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.

А це означає, що КСУ вказав на перших винних у ланцюгу винуватців у узурпації виключного права народу визначати та змінювати конституційний лад в Україні – ВР того скликання, президента Кучму, що підписав цей закон прямо вночі в сесійній залі парламенту, не подумавши як слід про наслідки, та президента Ющенка, що не виніс цей закон для затвердження на всеукраїнський референдум, як того вимагають норми 156 статті Конституції.

Виникає наступне питання:

3. А чи буде, у встановленому законом порядку, визнано неправомірними дії та бездіяльність цих фігурантів, враховуючи, що діючий гарант не втомлюється декларувати невідворотність покарань за вчинені злочини, незалежно від положення та посад осіб, що їх вчинили?

Відповідь: в Україні – ні.

Гріхи Тимошенко порівняно зі злочинами, про які йдеться, то дитячі пустощі...

"Ні" – тому що той самий ВАСУ, уже після вирішення питання щодо законності відкриття провадження в справі № П/9991/68/12, про яку йдеться вище, прийняв протилежне рішення та погодився з парадоксальними рішеннями судів нижчої інстанції про закриття справи № 2а-9139/09/2670 з предметом, аналогічним тому, що є предметом справи, яка зараз цим же самим судом розглядається.

Справа № 2а-9139/09/2670 була порушена ще в 2009 році за моїм позовом до ВРУ й президента про визнання протиправними їх дій щодо вчинення конституційного перевороту – незаконній зміні Конституції – та узурпації при цьому виключного права народу визначати й змінювати конституційний лад.

Тепер ця справа закрита.

Дивне рішення ВАСУ із цього питання є остаточним і оскарженню в українських судах не підлягає. Але це дає мені право звернутись за захистом наших із вами виключних конституційних прав до Європейського суду із прав людини.

А там, слава Богу, адмінресурс нашої влади не діє, а діє Європейська конвенція із прав людини та європейські стандарти права.

Правова ситуація в Україні надзвичайно складна, заплутана й не зрозуміла для широкого загалу суспільства.

Правовий нігілізм мас множить на нуль їхню мотивацію до своєчасних, правильних і рішучих дій по відновленню узурпованих владою прав людей. Але постає ще більш важливе за вагою питання ніж три попередні:

4. Як подолати правову необізнаність та байдужість мас щодо вирішення найголовнішого питання в державі – відновлення справедливого конституційного ладу та закріплення його навічно не лише в Конституції й законодавчо, але й на практиці й ментально?

При цьому нам усім просто необхідно, за будь-яку ціну, домогтись запровадження таких дієвих і жорстких норм відповідальності, що б ніколині за яких обставин, ні президенту, ні будь-якому державному органу чи посадовій особі, ні жодній політичній силі навіть на думку не спадало бажання щодо зміни такого конституційного ладу в державі.

Засади та правові норми справедливого конституційного ладу, план їх законодавчого та практичного забезпечення в часі – то має бути, раз і назавжди, визначена та обрана виключно народом дорожня карта для України на віка.

Програми президентів, політичних сил на періодичних виборах мають змагатись не пропозиціями "куди йти" у чергові чотири чи п'ять років Україні – а конкурувати між собою лише пропозиціями щодо найефективніших способів реалізації стратегічної дорожньої карти розбудови України, як найкращої держави світу для життя кожної людини.

Цього конкретного, просто й зрозумілого завдання, нажаль, не ставили перед собою за часів незалежності жодна політична сила, жоден політичний діяч, жоден президент.

Тому суспільне життя в Україні нагадує мені почерговий біг на місті й по колу.

Не вирішення цього фундаментального питання досі унеможливлює побудову незалежної, демократичної, соціально орієнтованої, справедливої держави України.

Тому з'явились українські олігархи, їхня кількість невпинно росте, а їхні статки з року в рік також зростають у рази. А в кожного з нас – лише проблеми та негаразди, які впродовж десятиліть лише зростають за наслідками "титанічних" зусиль політиків та влади по реалізації їх же програм, на кшталт: "Людина, родина, Україна", "Десять кроків назустріч людям", "Справедливість є – за неї треба боротись", "Україна для людей", "Почую кожного" тощо.

А виходячи з установлених статтею 3 Конституції 1996 року засад конституційного ладу в Україні, в українського народу має бути одна єдина на всі віка програма: "Україна – найкраща держав світу для життя людини".

Прикрим є те, що жодна з існуючих впливових політичних сил не спроможна це завдання реалізувати. Бо в кожної з них своя справжня й таємна програма: "Україна – найкраща держава світу для життя своїх людей".

Дотепер усі вони, нажаль, змагались лише в популізмі, у кого з них найкращі та сприйнятливіші електоратом обіцянки. А ми з вами також, нажаль, не навчились й не хочемо вчитись обирати владу не за обіцянками та за сьогоднішній меркантильний інтерес, – а заради свого майбутнього, майбутнього своїх нащадків та заради майбутнього держави, у якій усі хочемо жити краще з року в рік.

Проте, як на мене, не все виглядає так погано та песимістично, як може здатись на перший погляд.

Шанс у нас із вами ще є. І дає його нам, як не парадоксально, сама цього не бажаючи, влада.

Пропоную до у ваги всіх і кожного простий і єдино можливий, на мою думку, на даному історичному етапі розвитку суспільства алгоритм прийняття та втілення програми: "Україна – найкраща держава світу для життя людини".

Перше й головне, що для цього потрібно негайно зробити, так це в будь-який спосіб та за будь-яку ціну, невідкладно примусити владу відновити засади конституційного ладу на законодавчому рівні.

А для цього в нас є всі правові підстави. У першу чергу, згадуване вище рішення КСУ № 20-рп/2010, пунктом 3 якого, його справжні автори, не прорахувавши наслідків особисто для себе, поклали обов'язок на органи державної влади щодо невідкладного приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року.

Якщо глибоко вдуматись в суху суть цього юридичного документу, що має вищу силу і є обов'язковим до виконання – виходить, що все законодавство в Україні влада має невідкладно привести у відповідність не просто до норм Конституції 1996 року, бо її норми мають внутрішні протиріччя та особливості подвійного трактування – а дотриматись при цьому певної та обов'язкової специфіки, установленої самою ж Конституцією, яку досі влада цинічно ігнорувала при законотворенні.

Причини, обставини та наслідки цього ігнорування – є окрема відповідальність української влади всіх рівнів за період часу від 28 червня 1996 року й дотепер.

Вірю, що рано чи пізно ця відповідальність настане.

А особливість цієї специфіки полягає в тому, що ця робота влади по гармонізації українського законодавства може нами, народом, вважатись виконаною, коли законодавство буде приведено у відповідність, у першу чергу, до положень фундаментальних та основоположних розділів Конституції 1996 року, а саме у відповідність до основ і засад розділів I, II, і, що не менш важливо, у спосіб, встановлений розділом XIII.

Це й буде справжня й така необхідна народу – не владі! – конституційна реформа.

Реформа чесна, справедлива й зрозуміла кожному, без конституційних асамблей та без високо парного словоблуддя щодо необхідності створення якоїсь нової "дуже правильної конституції".

Ми, народ України, маємо заставити владу цю роботу здійснити невідкладно.

А для цього нам потрібно об'єднатись. Не за ідеологічними переконаннями, мовою чи іншими ознаками. Нас має об'єднати одна мета, одне спільне й щире бажання її обов'язково досягти: побудувати Україну найкращу державу світу, та хоча б трохи самим пожити в цій державі.

Борони Боже, залучати до цього існуючі політичні партії. Бо ж, як уже бувало, заговорять, за організують, обдурять, а результатом скористаються, як завжди, пройдисвіти.

Єдине, що нам усім необхідно для реалізації цього найважливішого й дуже складного, але реального завдання, так це лідер. Лідер, не заплямований причетністю до влади, лідер патріотичний, цілеспрямований, чесний і не підкупний, лідер, знаний у світі.

Сергій Щетинін, спеціально для УП



powered by lun.ua
Трансплантация: как вылечить украинских пациентов и начать зарабатывать на иностранцах
Пандемия повлияла на все сферы жизни, в том числе, на отрасль трансплантации. Из-за закрытия границ Украина временно не может отправлять пациентов на лечение в другие страны. (укр.)
Можно ли доверять антисептикам, которые закупил киевский метрополитен?
КП "Киевский метрополитен" закупил антисептики у фирмы, которая не зарегистрирована как производитель этой продукции и фигурирует в уголовном производстве относительно сбыта контрафактной продукции в Житомирскую областную клиническую больницу. (укр.)
ФинСити & ДияСити: эффективные инструменты для украинского инвестклимата
Какие инструменты помогут привлечь внутренние и международные инвестиции в украинские компании. (укр.)
Почему проверки не работают
Нужны ли проверки бизнеса и как сделать этот инструмент эффективным. (укр.)
Откуда деньги на переработку мусора берут в Европе?
Украина стоит на пороге долгожданного мусорной реформы. (укр.)
Неплатежи в биоэнергетике приведут к экологическому бедствию
Почему государство должно сохранить выплаты по "зеленому" тарифу для электростанций на биотопливе. (укр.)
Пропавшие улицы, мода и дефицит. Рассказ о Киеве и киевской жизни 1960-80-х
"Историческая правда" начинает новый проект "Троллейбус номер 15" о микроистории Киева. С сегодняшнего дня каждую неделю на нашем сайте будет появляться рассказ Натальи Диденко о Киеве и киевской жизни 1960-80-х сквозь призму поездки в троллейбусе номер 15 и его остановок. (укр.)
Реклама: