О чем молчат ягнята?

78 просмотров
Четверг, 29 марта 2012, 16:38
Владимир Калуга
для УП

Чому ми такі дурні? Або хто нам винен, що наше життя не складається, як би ми того хотіли? Але ж ми виховані, і такі питання не любимо ставити перед собою. Правда!? Коли так, то ця стаття не для тебе, "шановна людино"!

Дивні ми, люди, створіння. Зчиняємо галас із нічого, тоді як замовчуємо дійсно важливі для нас або актуальні проблеми.

Інакше кажучи, є факти, тенденції й проблеми в нашому житті, які ми воліємо не помічати, замовчувати або перекручувати їх зміст. І разом із тим збиткуємо з кожного, хто наважився розворушити табуйовані теми, винести їх на громадський розсуд.

При цьому чи хоч хтось віддає собі раду в тому, що саме спонукає його так вчиняти? Навряд чи.

Інакше б не було такої масової пошесті "душевної сліпоти". Такої тотальної зневаги до ближнього свого. Такої нелюбові до самого себе, коли чи не кожен жертвує своєю суттю, принаймні сумлінням заради того, аби бути таким як усі.

Ми б не були свідками й водночас заручниками того, як усі решта, а отже, і кожен із нас персонально грузне в багні невігластва. Незбагненне поєднання байдужості й агресивності роз'їдає наше єство незгірш, аніж гниль яблуко.

Чому ми цього не помічаємо?! Або чому нам здається, що це з іншими щось не так, а от із нами якраз усе гаразд? Та тому, що свій внутрішній душевний стан ми автоматично ідентифікуємо як норму, і застосовуємо цю норму в якості еталона, порівнюючи себе з іншими.

І це лише пояснення, бо дійсна причина прихована від сприйняття. Чому нам невтямки, що ми бачимо "смітинку" в чужому оці, тоді як у власному й "балку" не помічаємо?

Чому ми засуджуємо інших за те, що собі дозволяємо робити або вчиняти? Та й взагалі, чому людина, попри численні скарги, постійні неприємні переживання так цупко тримається за свій спосіб існування. І зовсім не намагається щось таки суттєво переглянути у своєму існуванні? Тим більше, змінити.

Чому так уперто тримається за надію, що Бог її любить і зглянеться над нею, спостерігаючи при цьому, як на її очах руйнуються чужі сподівання?

Відповідь на те є! Її можна знайти в книгах, вона згадуються під час спілкування. Спадає іноді кожному з нас на думку. Але ми нею нехтуємо! Не з власної волі, просто ми її якимось дивним чином оминаємо, глухі до неї, хоч гопки скач.

Вочевидь, ми перебуваємо в досить невизначеному й хиткому становищі.

Не зважаючи на особливості культури, смаки й світоглядні установки, ми, усі як одне, живемо у світі, у який нас "втягують" із моменту народження, привчаючи його відповідним чином відтворювати. Ми поводимося й вчиняємо так, як нас до того привчили або від нас того очікують.

Водночас, ми воліємо цей факт замовчувати, удаючи, ніби самі собі господарі: хочу – їм морозиво, хочу – на баяні граю.

Зрештою, за наявного наміру, не так уже й важко виявити, що дійсне становище людини постійно уникає осмислення й відповідно публічного обговорення.

Причин тому, очевидно, існує декілька. Точніше, вона одна й тільки одна. Але з огляду на явну обмеженість наших пізнавальних можливостей, ми здатні виявляти лише певну множину проявів дійсної причини, вважаючи їх самостійними причинами.

Отож перша й основна причина того, що дійсне становище людини не осмислюється й не артикулюється, – явна обмеженість пізнавальних можливостей людини.

Ми не знаємо ані природи, ані походження, ані змісту існування людини. Ми можемо тільки здогадуватися про них, спираючись на міфи, а також теорії й припущення "світочів", доведених до статусу бездоганної істини в колі фанатів.

А отже, нам невідомо достеменно, що насправді відбувається з нами, іншими, оточуючим світом взагалі. Усе, із чим ми маємо справу, коли намагаємося осмислити або відобразити світ у потоці думок, так це винятково із враженнями, а не зі знаннями або істиною.

Друга причина полягає в схильності практично кожного індивіда видавати бажане за дійсне, надумане за реальне. Ще простіше кажучи, перекручувати факти, спотворювати цінності. Або просто брехати. І все це зводиться на примарі здатності розрізняти добро й зло, установлювати правильне й неправильне.

Квінтесенцією згаданої властивості буденної людини є самовозвеличення: схильність індивіда приписувати собі якості й властивості, якими насправді й "не пахне".

Це виливається в інтелектуальну впертість, коли людина будь-що тримається певних переконань, не знаючи ані їх реального джерела, ані того, на які саме факти вони спираються. А далі розквітають пиха, погорда, заздрість – усе те, що остаточно "засліплює" людину.

Третя, найочевидніша й водночас найдратівливіша причина криється в структурі наших страхів і бажань. Більше аніж вогню й води ми боїмося громадського осуду.

Страх осуду вкупі зі страхом самотності змушує фактично кожного індивіда "танцювати" під чужу дудку, при цьому запевняючи себе та інших у власному свідомому виборі. Принаймні, у неможливості щось змінити або якось тому протидіяти.

Такі "танці", безумовно, потребують та водночас призводять до тотальної уніфікації. Разом із тим, сам процес і процедура уніфікації дивним чином зникають з "поля зору" індивіда.

Кожен із нас абсолютно безпідставно, а отже "сліпо" вважає себе унікальною особистістю, індивідуальністю, неповторною людиною, наділеною талантами, якщо навіть ті не можна віднайти вдень із вогнем.

А ще нам віриться, що нібито ми здатні приймати вольові рішення й самі обирати свій спосіб життя. Авжеж! Задумаймося, скільки понеділків минуло в житті кожного з нас – а звички, як правило, залишалися незмінними. Як і гроші всі ще нікому не вдалося заробити.

Та й де та досконалість, мудрість, людяність, які б мали набуватися з роками? Або про яку ми так щедро розповсюджуємося в присутності достойників – начальства, потрібних нам людей абощо – відвішуючи їм невгамовно компліменти.

Тоді як за їх спинами ми дозволяємо собі вилити на них стільки бруду, що в ньому можна було б втопити все живе й мертве, нібито обстоюючи справедливість.

До речі, хтось із цього приводу досить добре підмітив, що для того, аби світ став досконалим, необхідно закопати живих та викопати мертвих. Що можна зрозуміти й так: закопати конкретно кожного з нас, і "викопати" наші ідеали.

А коли так, то виходить, що ми давним-давно розійшлися із самими собою. Тобто ми відмежувалися від наших кращих рис, а заодно й колосальних спроможностей. Вони стали для нас лише омріяними образами та проявляються у вигляді ідеалів.

Ми ж опустилися до рівня "побутовщини" і накопичення.

Така наша дійсна ситуація. Але ми воліємо того не помічати.

Отож перше, що піддається цілковитому замовчуванню, так це критичне екзистенційне становище практично кожного сучасника.

Кругом можна почути про низький рівень духовного розвитку, відсутність моралі, ницість і невігластво. Але про це завжди говориться стосовно усередненої людини – невідомого героя. Навіть якщо цим "героєм" нібито є конкретний представник влади, сусід або й домочадці чи ще хтось.

Він такий, інші такі, а от конкретно мене це не обходить – я кращий. Я – особистість. А коли в мене щось і не так, так то ж життя таке, а не ми такі.

Ми сміємося з американської толерантності, що доходить подеколи до абсурду. Але при цьому ми не помічаємо, як самі "толерантно зносимо" людські тупість, хамство або й просто свинство. Особливо, коли нам це нібито вигідно або ми мусимо їх зносити.

Тож, якщо відкинути вдавану цноту, замурзану моральність та витребеньки із власною "вихованістю" і співчутливістю, то виявиться, що ми живемо у світі, де процвітає культ Великої Посередності з фізичними та психічними вадами.

І на цьому, до речі, хтось-таки дуже непогано заробляє.

Ідеться про просування в маси й підтримання в актуальному стані Культу. Бо хворим, в усіх змістах цього слова, можна будь-що "впарити": від непотрібних речей або й взагалі шкідливих, приміром, наркотиків чи алкоголю – до політпроекту на кшталт "космоса" або "проффесіонала-проффесора".

Але не це найгірше.

Терплячи поряд із собою тих, хто хизується або й підносить власну ницість, невігластво, "бикуватість" чи "незакомплексованість", "сексуальну особливість" а-ля "манірне створіння" неясної статі абощо як предмет особливої гордості – ми поступово, але невпинно калічимо себе.

При цьому, або в наші штанці витікають рештки нашої "мужності", будучи "обдарованими" увагою "бикоти" чи то вуличної, чи то кабінетної. Або ми поступово стаємо самі "бикотою", непомітно звикаючись із новим життєвим амплуа.

Зрештою, у будь-якому випадку ми зубожіємо душею, якщо ще залишилося чому чи куди далі зубожіти.

А про те, що ми звиклися "зносити" тих, хто досить часто підкреслено-відверто демонструє власну калічність і неповноцінність як предмет неодмінного співчуття й особливої уваги, і поготів говорити.

Задумайтеся, хто справді жебрає, особливо під храмами "пастирів душ наших", що підвозять свої чималі тушки на крутих тачках під самісінький поріг. А була б можливість, так заїхали б прямо на паперть.

До речі, цікаво, це ж як із такими запитами й тілесами можна пасти ягнят божих?

І вже зовсім дивно, чому ті ягнята, тобто ми з вами, раби божі, ще й досі не розбрелися хто куди в пошуках кращої долі? Або нас не покрали "вовки" розпачу чи тотальної розпусти?

А з іншого боку, чому ми терпимо, коли знущаються над нашою суттю? Коли нашу душу купують і продають гендлярі різного штибу? Чому ми прихиляємося або й рабуємо перед тими, кого засуджуємо або й ненавидимо!

Чому ми мирно співіснуємо з тими, кого засуджуємо? І жертвуємо рештками власної людяності.

Не даремно народ помітив: з ким поведешся, того й наберешся.

Особливо це б'є по дітях, бо ті, спостерігаючи за лицедійством, звикаються з ідеєю, що фізичне й моральне зубожіння або й каліцтво – це норма або й круто! А досить часто ще й мощений шлях до матеріального зиску та процвітання в суспільстві.

Тож замість того, аби обстоювати здоровий спосіб життя й усіляко його культивувати, ми навпаки – перетворюємося в ягнят, що терплять і кінця тому терпінню не видно.

Але ж ми толерантні, і цю тему обговорювати не прийнято.

Щоправда, наша толерантність розпорошується вщент, як тільки мова заходить про табуйовані теми. Приміром, суспільство так і не доросло до того, щоб відверто обговорити й осмислити природу сексуальних смаків людини.

Чи не кожен із нас так чи інакше "ничкується" зі своїми потаємними фантазіями й бажаннями, рано чи пізно доходячи до неврозів, депресій. А далі руйнуються сім'ї, розпадаються колективи абощо. І це далеко не найгірші наслідки.

Не прийнято в нашому суспільстві також відверто обговорювати проблему міжетнічних відносин. А було б варто.

Страждає мова, культура, традиції, а в цілому дух і пам'ять про наших дідів-прадідів на ними политій кров'ю та потом землі. І що ми тоді за "славні" нащадки "неславних" батьків? Що ми за народ такий?

До речі, щоб приховати проблему міжетнічних відносин, а також створити відповідну громадську думку й атмосферу в суспільстві, найчастіше користуються розмитим поняттям "народ".

Народ у нас мудрий. Дивом дивуєшся, як так може бути, бо ж люди дурні. Дурні й бідні. Чи бідні й дурні. Але кожен із нас вірить, що він мудрий, бо народ же в нас мудрий.

А коли мудрий, то все, що з ним відбувається, він мусить спроквола приймати як належне.

От і терпимо все, бо нам вбили в голови, що народ у нас мудрий і в усьому розбирається.

І ми ж таки, ніде правду діти, розбираємося в усьому. В усьому, за винятком того, що стосується нас безпосередньо або нашого існування. Тут ми – невігласи. Але ж народ у нас мудрий, а люди толерантні.

Мусимо виживати!?

Володимир Калуга, спеціально для УП



powered by lun.ua
Потребительский сектор и розничная торговля: как подготовиться к новым реалиям после COVID-19
Пять ключевых направлений, на которых нужно сосредоточить свои усилия, чтобы восстановить деятельность после карантина (укр.)
Программа 2020: зачем Украина меняет подходы к интеграции в Альянс
26 мая президент Украины утвердил Годовую национальную программу (ГНП) под эгидой Комиссии Украина - НАТО на 2020 год. (укр.)
Нужны ли служебные квартиры для судей?
Среди статей финансирования судебной системы в Украине есть расходы на обеспечение привилегий судей, среди которых – право на получение служебного жилья. Однако этот механизм не только дорого обходится бюджету, но и ставит под сомнение независимость судей. (укр.)
Турецкий прецедент: почему торговые войны могут выйти на новый уровень
Мировая система торговли столкнулась с крайне опасным прецедентом, который угрожает существенным обострением торговых войн. (укр.)
Что не так с украинскими тюрьмами
Европейский комитет по предотвращению пыток Совета Европы с 1988 года посещает украинские пенитенциарные учреждения. Ряд рекомендаций Комитета, в частности те, что касаются СИЗО, не выполняются более 20 лет. (укр.)
Бойся гнева терпеливого человека: война с будмафией начата
Об изменениях в законодательстве, которые позволят защитить людей от нечестных застройщиков. (укр.)
Намалеванные цифры, запугивание бизнеса и провальные дела: СБУ, которую хочет усилить Зеленский
Президент Владимир Зеленский в марте подал неотложный законопроект относительно реформы СБУ. Понимает ли Зеленский, какой Службе безопасности он хочет дать больше полномочий? (укр.)
Реклама: