Дорога к храму: народ является властью или только ее источником?

10 просмотров
Среда, 30 мая 2012, 14:41
Василий Якубяк
предприниматель

До цього часу жодна політична сила обґрунтовано не пояснила, чому при падінні рейтингу влади не спостерігається відповідного зростання рейтингу опозиції.

В народі відповідь лаконічна – всі вони однакові. Однакові, бо не йдуть тією дорогою, що веде до храму. А храм – це суспільно-політичний устрій, вякому держава для людини, а не навпаки, як це є в Росії чи, в м’якшій формі, на Заході.

В усі часи науково-технічний прогрес призводив до зміни соціально-політичного устрою. Кінець ХХ століття дав 80% відкриттів, зроблених людством за всю його історію. А найпередовіша на сьогодні ліберально-демократична система започаткована ще понад 200 років тому за абсолютно інших можливостей зв’язку та комунікацій.

Попри всю свою гнучкість і здатність еволюціонувати, ліберально-демократичний устрій у своєму вертикальному виконанні, покликаному до життя формулою "народ є джерелом влади", вичерпав свій ресурс і вступив у протиріччя з сучасним науково-технічним рівнем.

Протиріччя полягає в тому, що сучасні науково-технічні досягнення використовуються вже не всією спільнотою і не на її користь, а купкою обраних. Монополії, олігополії, зрощення великогобізнесу з владою, нерівномірний розподіл матеріальних благ, що загострює ситуацію в розвинутих країнах Заходу, в Україні набрали гіперболічного значення.

На Заході ситуація ще більш-менш вирівнюється громадянським суспільством, яке в Україні неможливе, бо громадянське суспільство – продукт психокультури найманого працівника, а не самодостатнього господаря.

Пояснення цієї різниці в психокультурах можна привести з порівняно недавніх часів – коли європейці ходили в кріпаках, українці ходили в козаках. Але коріння куди глибше і сягає часів переселень народів.

Урало-Каспійські ворота вели прямо в українські землі. З великої кількості племен і народів, що проходили Україною, тут залишалися лише ті, хто не хотів залежати від вождя, а покладався винятково на себе, тобто хотів бути сам собі паном.

Хліборобство таку можливість давало. А це означає, що українська нація творилась не навколо одного ядра, а навколо багатьох автономних центрів, з представників багатьох народів. Це і пояснює розмаїття української культури, інтровертний індивідуалізм, доброзичливе ставлення до іноземців, свободолюбивість, як, зрештою, і вроду жінок. Україна єдина.

Єдина не на рівні племені, а на рівні психокультури. Фактично українська нація формувалась, якщо користуватись теперішньою термінологією, як політична – з об’єднавчою базою "сам собі пан".

Змінити психокультуру нації, яка селекційно формувалася тисячоліттями, неможливо. На відміну від таких українських правителів як Мазепа, Ющенко і Янукович, Гітлер і Сталін це розуміли. А тому організували геноцид. Гітлер – Голокост для євреїв, Сталін – Голодомор для українців.

Євреї, які через історичні обставини навчились опановувати владні вертикалі інших країн, у кінцевому результаті опанували б і владну вертикаль Третього Рейху. Це і стало причиною Голокосту.

Українці, котрі ніколи не визнавали вождизму, були чужорідним тілом у створюваній Сталіним імперії казарменого типу, а тому були приречені ним на геноцид. Невипадково після війни Сталін зробив ставку на звиклих до покори і компенсаційної величі росіян.

Для сьогоднішньої влади, зрештою, як і для будь-якої попередньої, політика є брудна, а не тонка справа. Відповідний і добір виконавців, які надувають щоки, щоб залякати народ, а вже через страх привести його до покори.

Та даремно опозиція закликає народ не боятися. Народ і без її закликів цієї влади не боїться.

Нація на даному історичному етапі переживає процес переосмислення ціннісних дороговказів. Закінчується ера романтизму та покликаної ним до життя політичної тріскотні і демагогії, а натомість дуже швидко утверджується реалізм. Незабаром нація чітко поставить владі вимоги і виставить рахунок.

А тим часом через те, що українська нація архетипічно не сприймає владної вертикалі, особливо в її московському виконанні, де гідність людини приноситься в жертву ієрархії (з цього приводу Іван Дзюба сказав: "Я був більше радий, коли мене звільнили з посади міністра культури, ніж тоді, коли мене звільнили з тюрми"), владна вертикаль все більше опановується представниками нацменшин.

Оскільки табачники з саломатіними, як і азарови з колесніковими не хочуть, а радше психологічно не спроможні влитися в психокультуру української нації, маємо на виході результат: "один в луг, а другий в плуг". Бо сама нація до них може пристосуватися лише на рівні "тушок". Але яка користь нації з ялової худоби в політиці?

Всі ми тільки виграємо, якщо за весла козацької чайки візьмуться козаки. Недотримання цього принципу в сьогоднішній Україні призвело до зубожіння всього народу, а не тільки української нації, і до розкоші розбагатілих в неприйнятний для психокультури господаря спосіб олігархів.

На наступних виборах питання мови працювати не буде. Наживка у вигляді "гречки" може бути успішно подолана переходом від формули "народ є джерелом влади" до формули "народ є владою".

Технологічне обґрунтування просте: в час Інтернету і всеохопного зв’язку потреба в делегуванні своїх повноважень народом окремим особам відпала. Настав час всеохопного народовладдя. Такий підхід не тільки нейтралізує технологічні викрутаси з виборчим законом, але й переводить ці викрутаси у площину їх використання на користь народу.

Для впровадження всеохопного і глибинного народовладдя може бути продуктивним використання технологічної помилки чинної влади, пов’язаної з запровадженням мажоритарної частини виборів.

За сьогоднішньої системи "народ є джерелом влади" кандидати в депутати будуть доводити частіше матеріальним підкупом, хто з них краще захищатиме (від кого? хіба від них самих!) інтереси виборців.

В системі "народ є владою" виборець прикидатиме, котрий кінь краще попре плуга. Тобто, на таких виборах змагання будуть проходити між двома системами: "народ є джерелом влади" і "народ є владою".

Узгоджений список кандидатів у депутати від опозиції по мажоритарних округах є добрим першим кроком у потрібному напрямку. Другим і вирішальним кроком має стати узгоджене доручення від опозиції, наприклад, партії "Громадянська позиція" виступити в ролі ідеологічного координаційного центру з роз’яснення формули "народ є владою".

Саме під цим гаслом мають виступити всі мажоритарні кандидати від опозиції. Таким чином обрана партія вже за фактом виступить як представник об’єднаної опозиції.

З іншого боку, такі партії, як "УДАР" і ВО "Свобода", змагаючись між собою в системі "народ є владою", теж будуть сприйматись, а що ще важливіше – діяти в наступному парламенті як об’єднана навколо формули "народ є владою" опозиція – проти формули "народ є джерелом влади".

Те, що треба міняти саме систему, а не сподіватися на прихід чесної влади, як цього вимагає формула "народ є джерелом влади", незаперечно. Бо в середовищі депутатів все ще живе татаромосковське переконання, що аморальність влади – це нормально, що коли вдалося залізти на державний подіум, варто цим скористатися і накрасти на все життя.

Таке переконання, якого давно позбувся Захід, в Україні не помре своєю смертю. Система ж "народ є джерелом влади", використовуючи сучасні науково-технічні можливості, ставить усю чиновницьку рать, причому в режимі онлайн, під контроль роботодавця, тобто народу. Помінявши таким чином "поле бою", опозиція вибиває з-під ніг влади всі її технологічні заготовки.

Про бездержавність української нації можна почути доволі часто. Але жодного пояснення на предмет того, як вдалось бездержавній нації освоїти територію, котра порівняльна з територією всієї Європи.

Адже землі до Кавказу освоєні і заселені українцями. Поляки з цього приводу говорять, що українцям плугом вдалось досягти більшого, ніж їм шаблею. Вся сила українців в горизонталі – Україна в кожному дворі, в кожній хаті, в кожній душі, бо Україна – це і є природна сутність вільної та гордої людини.

Сила вертикалі позірна. Вертикаль валиться, якщо тектонічна плита – народ, на якій вона вибудувана, починає рухатись. А якщо це імперія, де тектонічних плит багато і вони починають розходитися, вертикаль летить у вогняне пекло. Так сталось з вертикаллю Совєцької імперії, так, в час пізнього Путіна, станеться з Російською.

Нинішня українська вертикаль нагадує сіамських близнюків, що зрослись так, що їх розділити неможливо, бо мають спільну кровоносну систему. Одна частина вертикалі – владна, друга – корупційна.

Лише горизонтальна Україна може покласти край цій сіамській потворі.

На сьогодні нема певності, що опозиція готова йти у владу, щоб служити народові, а не панувати над ним. Зате не підлягає сумніву, що на наступних президентських виборах саме формула "народ є владою" буде вирішальним аргументом для перемоги.

Василь Якуб’як, підприємець, спеціально для УП



powered by lun.ua
Системные изменения в лечении рака могут спасти жизнь каждого пятого больного
Войну с раком невозможно выиграть, если нет стратегии победы, если ежедневно, шаг за шагом, последовательно не олицетворяет ее план. (укр.)
Месяц в Харькове: признания в любви
Какой он, культурный Харьков. (укр.)
Украине нужна новая киберстратегия
Основные пробелы в области кибербезопасности в Украине и варианты выхода из сложившейся ситуации. (укр.)
Как мировые тренды влияют на развитие фитнеса в Украине
Каждый год появляются новые виды тренировок и тренажеров, выпускаются новые мобильные приложения и онлайн-продукты.
Как определиться с будущей профессией
Будущее требует от нас всех постоянного обучения и самообучения, самодисциплины и искренней страсти к своему делу. (укр.)
Зеленский распустил ЦИК, или Зачистка по всем фронтам
Оглядываясь на события последних недель в ВР, можно заметить определенную тенденцию, которой придерживается Зеленский и его сторонники. Речь может идти как об узурпации власти действующим президентом, так и об искреннем желании реальных положительных изменений, возможны только при условии полной очистки всех госструктур от следов старой власти. (укр.)
Самосожжения. Постскриптум для империи
Сумерки СССР, современным россиянам кажутся "счастливой эпохой", для колоний озаренные огнем живых факелов с запахом горелого мяса. (укр.)