Стоит ли "лохматить" народ

Поряд із питання тактичного характеру, що повсякчас постають перед фігурантами виборчого процесу напередодні чергових виборів, як то "каруселі", об’єднано-роз’єднана опозиція, адмінресурс та підкуп виборців, два нові лейтмотиви дискусій у експертному товаристві та серед діючих політиків стають все більш виразними.

Перший: мораль у політиці – це норма чи виняток. Другий: народ має той уряд, на який заслуговує.

Два нові "придбання", що днями поповнили лави парламентської більшості, зайвий раз засвідчують, що дискусія "фізиків і ліриків", "прагматиків і романтиків" виявляється не настільки абстрактним диспутом сибаритів-професорів, як явищем цілком реальним, що його можна вимірювати кількістю переходів (перебігів) із фракції до фракції.

У грошовому еквіваленті це зробити не беруся, оскільки достеменно відомостей за такі послуги ніхто так і не публікував.

Водночас громадські ініціативи на зразок руху "Чесно", кампанія "Стоп хам" у Києві чи поява "Стовпа ганьби" у Львові підтверджують– питання моральних цінностей стає базовим у репутаційному капіталі людини, навіть у випадку, коли громадянин може похвалитися мільйонами, що "нажитими непосільним трудом".

Постає питання: чи не переживаємо ми своєрідну інкарнацію переконання, що "добра людина", у розумінні "людина моральна (відповідальна, чесна, вихована, порядна)" – все ж рідкісна і цінна професія?

Пригадуються ще ті часи, коли твердження – "хороша людина – не професія" перетворилося на гасло повсякденного буття, освятивши прихід доби дикого накопичення, плоди якої ми нині спостерігаємо.

Потім це твердження набуло інших обрисів "Довіримо країну (інший варіант – Київ) професіоналам!". Професіонали свою справу добре роблять, та от тільки результат не радує, спросіть у киян, ті вже пережили добу "молодої команди професіоналів".

Дозволю собі нагадати просту річ, що підмурівком побудови держав традиційно ставали ідеології,  виписані у святих книгах чи філософських трактатах мудреців. А втілювати їх, в ідеалі за Аристотелем, мали б філософи, просвітленні люди, котрі власне ці моральні засади суспільного буття й формулюють та виносять на суд решти. В основі яких моральні цінності, як не крути.

Вищий клас, вихований у дусі поваги до великих книг, де зазначено, як мають поводитися люди, – ось верства, котра насправді визначає цивілізацію (Мак-Ніл). Тому згаданий вище лейтмотив про мораль у політиці вже на цих виборах коштуватиме потенційним обранцям грубих грошей, зусиль та часу, а тим хто обиратиме – умов їх життя на ближчі роки.

Ясно одне – наше суспільство, як організм, що все ж шукає порятунку у собі самому, хитнуло маятник у іншу сторону – пошуку моральних опор.

Друга згадана теза – "народ має уряд, на який заслуговує" – часто виявляється інтегральним висновком тих, кому вигідно з практичних міркувань цією тезою маніпулювати у своїх політтехнологічних вивертах. Це твердження на кшталт "всі вони однакові".

Хто продукує цю тезу, ретранслює її, свідомо чи несвідомо, нав’язує людям почуття безнадії, шматує суспільство деморалізованих людей-тіней, атомізованих та замкнених на проблемі індивідуального виживання, найчастіше шляхом упослідження ближнього.

Це неусвідомлене сповідання соціального дарвінізму допомагає "професіоналам" реалізовувати свої інтереси. Це гальмує суспільний розвиток, а отже цивілізаційний поступ.

Недарма історики, соціологи та соціальні психологи, що досліджувати становлення і розвиток західного світу, світу вільного ринку та ліберальних цінностей вважали це твердження шкідливим та загрозливим для нації.

Як би зараз сказали, воно суперечить побудові громадянського суспільства та ідеї обмеження державного насилля, у випадку з Україною читай – олігархії.

Зазирніть до праць Ортега-і-Гасета, Тоффлера чи Арендт, де авторитетно доведено, що атомізовані індивіди легко стають об’єктами маніпулювання з боку влади, особливо у авторитарних та тоталітарних державах чи у державах з хиткою демократією.

В Україні ж свідченням атомізації є частковий перехід частини сільського населення на натуральне господарство, особливо це помітно на тому прикладі, коли селяни переходять на утримання кози замість корови, бо це дешевше і не потребує випасання у колективній череді.

Атомізованим індивідам притаманна масова свідомість та масова поведінка. Саме за цих обставин і приживається хибна теза про недолугий народ та уряд, як його кару. Гарна байка для підживлення меншовартості.

Тим часом історична наука нам твердить інше. Провідником нації залишається чи то політичний клас, чи то еліта. Термінологічна дискусія не предмет цієї статті. На неї покладається відповідальність за те, що у країні продукується теза "про нетакий народ", "недоробленого громадянина" чи "несвідомий електорат".

Тому відповідальним політикам та спікерам експертного товариства годі повторювати відверто маніпуляційний прийом про "недолугого виборця", що винятково сам винний у своїх суспільно-політичних негараздах. Критики мають зазнавати всі, навіть народ, та вона не має бути вироком.

Сергій Даниленко, для УП