Когда Станиславский не позволяет верить СБУ и прокуратуре

79 просмотров
Вторник, 14 августа 2012, 14:39
Сергей Грабовский
для УП

Добре було Станіславському. Тому самому, що МХАТ. Подивився на чиюсь гру – і вигукнув добре поставленим голосом: – "НЕ ВЕРЮ!". І все. Крапка. Вердикт остаточний, оскарженню не підлягає. Одне слово: класик.

Нам же, грішним, принаймні, тим, хто не є за життя визнаним класиком, незрівнянно складніше. Скажеш – мовляв, я не вірю в те й те чи в того й того, – а тобі відразу: хто такий? і якого дідька голослівні твердження запускаєш? От якщо знайдеш аргументи, то ми тебе, можливо, й вислухаємо, а коли не знайдеш, та ще й переконливих, – то йди собі, дядьку, геть.

Ото й доводиться чухати потилицю, перш ніж щось сказати стосовно дуже й дуже непростої справи, відомої як справа "дніпропетровських підривників".

А з підсвідомості весь час проривається оте сакраментальне: "Не вірю" – хоча всі аргументи і факти в надійних руках СБУ та прокуратури, у людей із чистим розумом і холодним серцем.

Відтак ці аргументи та факти беззаперечно вказують на провину осіб, затриманих за підозрою у вчиненні терористичних актів. І не тільки у Дніпропетровську, а й у Харкові та Запоріжжі, а ще ж мали бути підривні акти у стольному Києві та, свят–свят, самому Донецьку.

Навіщо "підривникам" вибухи, навіщо теракти? І тут слідчі з "компетентних органів" мають доказову базу. Мовляв, відпрацьовувалися технології паніки, технології дестабілізації ситуації у мегаполісах, а кінцевою метою було одно – одержання великих грошей. Від держави, ясна річ, яка мала виступити головним об’єктом шантажу. Ще б пак: аж 26 тисяч гривень готівкою встигли набути затримані завдяки такому шантажу. Круті гроші!

А ще аргументи та факти слідства засвідчують, що "дніпропетровські підривники" торік працювали консультантами депутата від БЮТ Михайла Соколова. Начебто вони мали робити йому виборчу кампанію, але щось не склалося, і депутат відмовився від послуг "майстрів вибухівки", які вже тоді провели кілька акцій у кількох містах, проте впіймані не були.

У свою чергу, Соколов має зв’язки, що їх ретельно вивчає слідство з екс–конгресменом США Джимом Слетері, який активно бере участь у процесі Юлії Тимошенко.

Ще трохи, й цілком імовірно, СБУ та Генпрокуратура викриють страхітливу змову проти мирних мешканців Дніпропетровська та інших міст, чи не так? І біля витоків цієї змови стоятиме американський імперіалізм та його агентура в Україні, куплена за великі гроші, щоби зашкодити слов’янам-наддніпрянам.

І все б нічого, якби аж двоє з чотирьох затриманих не були професійними вузівськими викладачами політології…

Ні, я розумію – яка країна, така й політологія, принаймні, офіційна. Але все ж навіть у Дніпропетровську, де вища освіта здавна орієнтована не на Київ і не на Європу, а на Білокам’яну, викладачі політичних наук щось та вчать у студентські роки.

А потім – щось та читають самостійно, хоча би словники, підручники й Вікіпедію. Та й у Google вміють заходити. А тому або знають, або мають можливість дізнатися, яким чином за допомогою вибухівки та інших подібних знарядь досягнути одразу кількох цілей.

Скажімо, добряче налякати владу й тримати її в перманентному страху; збурити суспільство й у разі потреби посіяти паніку в тих чи інших регіонах; домогтися від влади чи то політичних поступок, чи то немалого грошового викупу, чи того й іншого разом; втекти за кордон; і при цьому ще й стати народними улюбленцями, такими собі новітніми Робін Ґудами, котрі самовіддано поборюють великий капітал та його владних прислужників.

Окрім того, в подібних випадках завжди доцільно – якщо ти й справді контактуєш із якимись впливовими політичними силами – мати не просто прикриття, а наводку на фальшивий слід. Щоб у разі, якщо ти співпрацюєш з американцями, спецслужби думали, що твої друзі – то китайці, а якщо з китайцями – то щоб відстежували твої "зв’язки" з росіянами, витрачаючи на це час, гроші й оперативні сили.

Про те, якими засобами можна швидко й ефективно ініціювати хаос і паніку в сучасному мегаполісі, розказувати не буду – ще звинуватять у допомозі потенційним терористам. Зауважу тільки, що для цього далеко не завжди денний, тобто світлий час є найкращим – все це описано багато разів, і кожен політолог знає, де шукати детальні описи.

Ще більше літератури присвячено тим радикальним угрупованням, які домагалися за допомогою засобів терору симпатії і підтримки з боку значної частини свого суспільства.

Так, скажімо, четверо молодих людей 2 квітня 1968 року підпалили два супермаркети  у Франкфурті-на-Майні (Західна Німеччина). Перші-ліпші, які спали на око. Аби покарати "систему споживання", знищивши її символи.

Паліїв швидко знайшли і посадили на лаву підсудних, але у суспільстві виявилося чимало симпатиків протестувальників. Надалі ця четвірка плюс їхній адвокат плюс дехто з журналістів, які висвітлювали суд, стали ядром підпільної "Фракції Червоної армії" (Rote Armee Fraktion), що тривалий час "ставила на вуха" ФРН, і не тільки її.

А італійські Brigati Rossi ("Червоні бригади"), серед засновників яких, до речі, були й політологи, – хіба вони не діяли спершу саме в індустріальних мегаполісах? Хіба вони не завдавали масштабних "ударів по власності експлуататорів пролетаріату" та "майну продажних профспілок" за співчуття робітників тих заводів, де здійснювалися теракти?

 А японська Червона армія (вона ж Japanese Red Army, Nihon Sekigun) хіба не виникла на базі студентської організації "Зенгакурен", яка 1968 року. знов–таки, за широкого співчуття публіки, бавилася нападами на добре вдягнених однолітків та кидала  пляшки з "коктейлем Молотова" у "буржуйські" жилі помешкання? Знадобилися роки, а той й десятиліття, поки романтичний флер цих та цілої низки інших терористичних груп розвіявся…

До речі, ця Робінґудівська романтика насправді є дуже прагматичним чинником у боротьбі проти спецслужб. Навіть тоді, коли терористи грабують банки чи вимагають у влади багатомільйонні викупи "на боротьбу за правду і свободу", романтичний флер тривалий час не тьмяніє і не зникає.

Ба більше: попри всесвітню боротьбу з глобальним тероризмом локальні теракти в недемократичних державах і сьогодні викликають якщо не співчуття, то розуміння на Заході.

І те тільки серед інтелектуалів чи студентів, а й певною мірою серед урядовців, парламентаріїв, журналістів і навіть поліцейських. А хто, крім добре оплачуваних апологетів Партії регіонів, готовий сьогодні в Європі та Америці обстоювати тезу про демократичний характер Української держави і про дотримання в ній засадничих прав людини?

Отож не стикується якось наявність політологів серед "дніпропетровських підривників" із тим, що мали б робити ці політологи, виходячи зі своїх професійних знань та умінь. От не стикується – і все! Навіть із поправками на вітчизняні реалії.

А тому так хочеться воскресити Станіславського, навіть без Немировича-Данченка, посадити його в залі судових засідань на близькому вже. як нам розповідають слідчі, процесі "підривників" і зачекати трохи, чи вигукне він своїм добре поставленим голосом знамените: "НЕ ВЕРЮ!" Бо ж якась не надто переконлива гра тут з боку СБУ та прокуратури, вам не здається?

Сергій Грабовський, для УП

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Реклама:
Информационная изоляция Донбасса или Еще один "грех" Facebook
Почему невозможно таргетировать рекламу в соцсетях по всей Украине (укр.).
̶Н̶е̶ для прессы. Почему Раде следует восстановить прозрачность
Как Банковая планирует дальше блокировать назначение Клименко руководителем САП
Руководство страны может попытаться использовать ручную комиссию сейчас, затянув назначение Клименко на несколько месяцев и переиграть уже даже утвержденные результаты (укр.).
Кредиты и ипотека во время войны
Как государство поддерживает тех, у кого есть кредиты в банках и что делать, чтобы не допустить массового банкротства после войны? (укр.)
Зеленое восстановление транспорта: удобно для людей
Какие принципы следует учесть при восстановлении городов, чтобы улучшить систему общественного транспорта? (укр.)
Запустите малую приватизацию в условиях войны. Что для этого нужно?
Зачем возобновлять процесс приватизации во время войны? (укр.)
Оккупанты воруют украинское зерно: поименный список мародеров
Кто помогает вывозить и какие компании покупают у россиян украденное украинское зерно? (укр.)